Ринок землі: стимул для розвитку економіки чи улюблена політична гра?

Середня ціна оренди сільськогосподарських земель в Україні складає $37 за гектар, порівняно з $195 у Франції та $219 у Німеччині. Це стосується близько 6,9 мільйона переважно небагатих власників землі та їхніх сімей із приблизно 27 млн га землі. Порівняйте: ріллі в Швейцарії — 500 тис. га, а в Німеччині — 12 млн га.

Мораторій на продаж землі є додатковим тягарем для бідних людей у селах. Зростання цін на орендну плату на $40/га щорічно додатково даватиме сільській місцевості  близько $1 млрд.

У той самий час державна земля використовується багатьма виробниками, але лише частково прозоро. Понад 10 млн га державних земель є цікавими для добре сформованих аграрних бізнес-груп, здатних «переконати» місцевих посадових осіб домовитися про вигідні довгострокові договори оренди (до 49 років) за викривлених орендних цін, і часто договори оренди навіть не реєструються.

Проте про справжній земельний скандал часто забувають: лише 25% земель державної власності зареєстровано, що не дозволяє відкрито та прозоро використовувати доходи з цих земель. Це означає, що держава не контролює основну частку своїх земельних ресурсів.

Затягування земельної реформи призводить до величезних збитків для економіки (близько $15 млрд на рік або втрата економічного зростання на 1,5%) і недоотримання надходжень до державного бюджету (приблизно $250 щорічно за умов вищої орендної плати та додаткових надходжень від потенційної приватизації землі).

Очевидно, що відсутність ринку землі в Україні призводить до:

-          великих втрат виробництва та можливостей зростання для економіки;

-          величезних втрат доходів для держави;

-          браку фінансування малих та середніх фермерів;

-          зменшення доходів бідних сільських районів та неможливості їх розвитку.

Протягом останніх років я ніколи не зустрічав нікого в Україні, хто б був проти земельної реформи в принципі. Між землевласниками, землекористувачами, асоціаціями виробників, депутатами парламенту та урядовцями існує широкий консенсус щодо того, що Україна не може стати глобальним гравцем на сільськогосподарських і продовольчих ринках без земельної реформи.

Є багато і таких, які постійно кажуть, і я чую їх вже десять років: земельна реформа має ретельно і повільно виконуватися, оскільки існує безліч ризиків. Так, існують ризики, які можна нівелювати, зокрема за рахунок достатніх гарантій для забезпечення прозорих, відкритих та менш корумпованих земельних угод. Але я б стверджував, що найвищий ризик земельної реформи — відкласти цю фундаментальну справу знову, оскільки бідні люди в сільській місцевості, виробники та країна тим часом втрачатимуть величезні суми грошей. Затягування з земельною реформою також підтримує корупцію, створює стимули для непрозорого землекористування та сприяє захопленню державних активів добре організованими бізнес-групами олігархів.

Так, це правда, що ціни на оренду землі зростуть, і виробникам доведеться платити більше за землю. Це зменшить рентабельність виробництва в короткостроковій перспективі без збільшення продуктивності. Але агровиробники визнають, що ця реформа забезпечить кращий доступ до капіталу, оскільки земля може бути використана як застава для тих компаній, які вже володіють близько 1,5 млн га. І середньо- та довгострокові переваги перевершують короткострокові збитки, оскільки інвестиції, корпоративна вартість виробників та продуктивність збільшаться.

Функціонування ринку землі сприятиме технологічним змінам для досягнення більш високого рівня продуктивності та полегшення процесу отримання фінансування. Комерційні банки будуть дуже охоче розвивати фінансові інструменти для іпотечного кредитування та довгострокових інвестицій. Оскільки це займе деякий час, уряд за підтримки міжнародних фінансових установ (Світовий банк, ЄБРР, ЄІБ) буде робити набагато більше, щоб забезпечити гроші для малих агровиробників. Поточні дискусії між урядом, аграріями та міжнародними фінансовими установами, в тому числі МВФ, продовжують тиск на політиків та законотворців для подальшого проведення  реформ та отримання додаткових коштів. Здається, це призводить до більш високого рівня підтримки  земельної реформи різними асоціаціями виробників, які, як правило, були більш скептичними в минулому.

На жаль, мільйони бідних землевласників не мають можливості висловити свою думку. Земельна реформа може стати однією із найбільш ефективних програм розвитку сільської місцевості.  

Найбільшою перешкодою буде подолання приватних інтересів груп, які користуються діючими сірими схемами та неформальними угодами на землю. Найбільш популістські заяви проти земельної реформи, як правило, надходять від зацікавлених сторін у парламенті, адміністрації та уряді, які отримують максимальні вигоди від  поточної ситуації. Було б цікаво подивитися, чи буде достатньо політичної волі вжити необхідних заходів і діяти рішуче, включаючи подання до парламенту проекту Закону «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» протягом найближчих трьох місяців, тобто до кінця цього року. Розроблено основні документи — їм просто потрібна політична воля і мужність робити наступні кроки. Якщо ні, то політичні ігри продовжуватимуться, і країна втратить одну з найбільших можливостей для стимулювання економічного зростання, боротьби з бідністю в сільській місцевості та створення інвестиційних можливостей.

Хайнц Штрубенхофф, керівник програм розвитку агробізнесу IFC/World Bank Group