Коні, кибитки та хмільні меди: фермер створив на Сумщині унікальну екосадибу

Про все це він розповів AgroPortal.ua.   

Сергій Рубаник народився в Шостці, дитячі роки провів у передмісті. Коли був маленьким, його батько тримав бджіл. Згодом вони загинули від кліща. У 17 років Сергій запропонував татові знову зайнятися бджільництвом.

«Згадував, як це — сидіти в дитинстві біля вулика та спостерігати, що там відбувається і… цей запах», — ділиться він.

Тоді на свій перший рій виміняв гусака. Хлопець не кидав справу й під час навчання на ветеринарного лікаря у Києві.

«Пам'ятаю період, коли поля не засівалися, не було медоносної бази. Тоді я поставив пасіку на колеса. З кочівлею набув досвіду», — каже він.

З часом захотілося зупинитися на одному місці, говорить Сергій. Для цього обрав село Землянка Глухівського району. Тут — гарна природа, добра енергетика та багата історія, каже чоловік.

«Є ліс, поля, болото, багато джерел. На жаль, вода падає на очах. Не бракує і тих, хто хочуть нажитися на природі. Поруч намагалися пробурити свердловину. Через це я не всім показую, де розташовані джерела», — каже він.

Рубаник додає, що в цих місцях жили партизани та мешкала етнографиня, фольклористка, педагог, громадська діячка Пелагея Литвинова.

Фермер вважає, що Землянка варта того, щоб поблизу неї створити ландшафтний парк.

«Влітку взяли будиночок на краю села, в хащах. За допомогою волонтерів очистили територію. А восени, коли опало листя, неподалік я побачив ще одну будівлю. Її теж облаштовували: мазали глиною, штукатурили. Також маємо ромську кибитку. На території садиби поплели тини», — розповів фермер.

Наразі Рубаник тримає понад 40 вуликів, баранів та коней. Цього року на його садибу приїхали зимувати двоє коней зі столиці. Один з них —  знімався у фільмах «Довбуш» та «Чорний ворон».

Що у програмі?

Садибу «Медовий гай» Сергій називає центром гармонізації людини з довкіллям. Тут зберігають популяцію бджоли. Екосадиба вже приймає гостей. Чоловік говорить, що до кожного відвідувача застосовуватимуть індивідуальний підхід.

«Пропонуватимемо похід по гриби, прогулянку лісом, кулінарію, катання на конях, ночівлю в наметах, патріотичний квест, відвідування історичних місць, взимку — поїздки на санях. Мені запам'ятався випадок, коли гість ліг на піч і сказав, що йому більше нічого не потрібно. Тож, будь ласка, і так можна», — ділиться він.

А буває і навпаки, коли у людей прокидається активність та ентузіазм.

«Одного разу здійснили партизанський маневр на 50 кілометрів. Від землянки — і до Новгорода-Сіверського. Гостей захопив дух місць, де об'єднувалися загони партизанів. Тут не раз проходив Ковпак», — зазначив він.  

Хмільні напої з плодових культур

Спочатку, згадує Рубаник, збував мед на ярмарках. А коли попит на нього почав падати, прийшла ідея робити з нього хмільні напої. 

«Я займаюся ставленими. Вони — неварені, живі. Не купую дріжджі. Сам виводжу із плодових культур. Це пробіотик, полімінерал», — говорить бджоляр. 

Спочатку готує закваску, в неї вносить дику культуру, потім починається бродіння. Воно триває три місяці, інколи — до чотирьох. А далі — вистоюється.

Наразі чоловік робить до десятка різних видів.

«Є така приказка: трохи меду, трохи води — ніякої біди. Насправді я кладу в мед трави, соки, ягоди. Цього року вперше зробив чебрецевий напій. Це — творчість. Мабуть, спадковість далася взнаки. Виявляється, що мої предки виготовляли і морозиво, і напої», — ділиться Рубаник.

З хмільними медами чоловік працює самостійно, називає цей процес таїнством.

А от в облаштуванні екосадиби допомагають родина та місцева молодь.

«Цей рік дуже долучалися, займалися патріотичним вихованням. Зазвичай, ми день працюємо, день відпочиваємо», — поділився Сергій.

Чоловік говорить: йому вдалося знайти однодумців у своїх справах. Вони об'єдналися в громадську організацію «Фікс», яка прагне відродити історію та культуру цього краю. 

«Це — патріоти, люди з ідеями. Разом ми влаштовуємо фестивалі, квести», — говорить він.

Рубаник підкреслює, що поєднувати все це разом дуже важко.

«Зашиваюся, складно. Узагалі займатися бджільництвом в Україні — це вже екстремальний вид діяльності. Але я підіймаю очі в небо — подумаю про те, що маю, і розумію, що щасливий», —  стверджує він. 

Наталія Рекуненко, AgroPortal.ua