ГМО в Україні: чи потрібно і як краще перевірити сировину

Всі знають, що таке ГМО, але не всім відомо, що у липні 2018 р. Європейський суд прирівняв новий метод CRISPR-CAS9 до технології ГМО. Цей підхід дозволяє направлено вносити корисні (для людини) мутації в генетичний матеріал будь-якого організму, тим самим надаючи йому певні переваги (стійкість до гербіцидів тощо). Варто зауважити, що за всю світову історію створення та використання ГМО не зареєстровано жодного науково обґрунтованого випадку його прямої шкоди для здоров’я людини.

Офіційно в Україні немає зареєстрованих ГМ сортів, оскільки діє Закон №1103-V «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів». Водночас із тим не забороняється створювати та досліджувати ГМО, однак лише у випадку наукового інтересу та у підрозділах науково-дослідних інститутів НАНУ.

Що росте на полі?       

На практиці вітчизняні фермери з метою продажу активно вирощують ГМ культури, особливо стійкі до гербіцидів (соя, ріпак). Згідно масштабного дослідження, проведеного у 2018 році асоціацією Donau Soja та Agent Green, близько 48% сої, що вирощується на українських полях, є генетично модифікованою. І тут виникає запитання: як в країні, де відсутня реєстрація ГМО, виробляється майже 50% ГМ сої?

«Уся справа в недосконалому українському законодавстві, яке обмежує, але водночас не прописує чіткого механізму регулювання. Це фактично створює умови, в яких бізнес навмисно починає шукати шляхи, через які можна збувати продукцію, що містить ГМО», — зазначає науковий співробітник Інституту клітинної біології та генетичної інженерії Юрій Симоненко. В законі прописано, що забороняється вивільнення в навколишнє природне середовище ГМО й промислове виробництво та введення в обіг ГМО, а також продукції, виробленої із застосуванням ГМО, до їх державної реєстрації.

Кому і чому потрібно перевіряти продукцію на вміст ГМО

Сьогодні в Україні заборонено вирощувати ГМО з комерційною метою і водночас не можна займатись вирощуванням для продажу сортів та ліній, які не внесені до державного реєстру сортів. Оскільки у вітчизняному реєстрі немає жодного такого сорту, то відповідно і вирощувати ГМО в Україні для продажу не можна. Інше питання полягає в тому, що якщо всі про все знають і все одно вирощують, то навіщо тоді сільгоспвиробникам перевіряти свою продукцію на ГМО? В першу чергу, ці культури вирощуються для когось і чогось — наприклад, для їжі та кормів тварин.

На Заході помітка на упаковці соєвого молока «Без ГМО» дійсно означає, що цей товар без ГМО, оскільки був проведений відповідний лабораторний аналіз. В Україні ж напис «Без ГМО» фактично нічого не означає. Він є обов’язковим, але чи дійсно роблять виробники аналіз на вміст ГМО у своїй продукції — питання відкрите.

Тому попередньо варто зробити відповідний аналіз. Хто має перевіряти продукцію на вміст ГМО? В першу чергу фермери, які хочуть експортувати продукцію до країн, де ГМО дійсно перевіряють. Також виробники товарів із сільгосппродукції, аби бути впевненими, що напис «Без ГМО» відповідає дійсності.

На сьогодні підходи до визначення ГМО можна розділити на дві групи: швидкі експрес-тести та детальний лабораторний аналіз.

«В основі роботи експрес-тестів лежить реакція між антитілами, засорбованими на тест-смужці, із білками, розчиненими в екстракті досліджуваної сировини», — розповідає Анна Пастиря, фахівець компанії «Біолабтех», що представляє на вітчизняному ринку тест-смужки для визначення ГМО в сировині АПК. «При зануренні смужки у екстракт він мігрує по ній знизу вверх, при цьому змушуючи також мігрувати мічені антитіла із низу смужки до зони реакції. Якщо у екстракті немає ГМ білка, то забарвленою в результаті аналізу буде лише контрольна смужка. Якщо ж у зразку є ГМ білки, то забарвленими будуть як контрольна, так і тестова смужки», — пояснює Анна Пастиря.

Поруч із тим існують певні недоліки використання експрес-тестів. За словами Анни Пастирі, одним із них є неможливість аналізу ГМО в термічно обробленій продукції (шрот). Тест-смужки призначені для детекції ГМ білка, а при високій температурі до 100°С він руйнується. До іншого можливого недоліку використання тест-систем вона відносить складність відбору зразку та формування репрезентативної вибірки у випадку кількісних тестів. Щоб зменшити вплив останнього на результат, спеціаліст радить відбирати зразки за стандартами USDA/GIPSA.

Щодо вартості, то за словами Анни Пастирі, середня ціна складає $250-300 за 100 тестів (для детекції одного ГМ білка). Тому собівартість одного тесту складає $2,5-3.

Найчастіше на вміст ГМО в Україні досліджують кукурудзу, ріпак та сою.

Окрім експрес-методів, визначення ГМО в сировині АПК можна проводити стандартним лабораторним методом. Для цього використовують ПЛР (полімеразну ланцюгову реакцію).

«Визначення ГМО методом ПЛР є найпоширенішим видом цього аналізу. Його чутливість та висока специфічність дають можливість одержати результат з точністю до 99,99%. Метод дозволяє проаналізувати пробу зерна, помелу, шроту, сировини та продуктів її переробки», — говорить науковий співробітник випробувальної лабораторії «АГРОГЕН НОВО» Лідія Масленко.

За її словами, в Україні середня ціна такого аналізу для якісного визначення — 1000-1200 грн, також додатково можлива оплата кількісного розрахунку вмісту ГМО, що коштує близько 500 грн. Тому кількісне визначення ГМО в середньому — 1700-2000 грн. Лідія Масленко пояснює, що така вартість пояснюється використанням спеціальних реактивів, витратних матеріалів, ще й додаткового устаткування. В Європі та світі існують чіткі регламенти щодо проведення аналізу на вміст ГМ конструкцій в сировині, перелік дозволених трансгенних ліній, їх відсоткове співвідношення тощо. Тому ціни європейських лабораторій стартують від $300 за зразок.

Анастасія Кирієнко, AgroPortal.ua