Ця стратегія знаменитих наставників та попередників знакова для завідувача кафедри генетики, селекції і насінництва ім. М. Зеленського Національного університету біоресурсів і природокористування України Віталія Жемойди.
Щоп’ять років його кафедра збирає однодумців на традиційну Міжнародну науково-практичну конференцію пам’яті видатного вченого-селекціонера, педагога Михайла Зеленського. 22-24 травня наукові авторитети і знані практики не тільки працюватимуть у стінах університету, але й познайомляться з полями Агрономічної дослідної станції й демополігоном сортів установ НААН в селі Ксаверівка Васильківського району.
Щоправда, є факт, який затьмарює цю професійну зустріч: минулого року розчерком міністерського пера окрема спеціальність «Селекція та генетика» в навчальних закладах України ліквідована…
Складаємо зброю перед потужним наступом іноземної селекції?
«У Києві була одна з найсильніших шкіл селекціонерів на весь колишній Союз, — відповідає на закид Віталій Жемойда, аж ніяк не схожий на того, хто збирається поступатися. — Мені пощастило бути учнем Михайла Зеленського, потрапити у плеяду його 92-х аспірантів, з яких 36 – із зарубіжжя, є академіки, доктори наук, лауреати державних премій. Мова про такі видатні імена як Володимир Моргун, Владислав Кравченко, Станіслав Заїка, Іван Чучмій, Олександр Карпенко, Леонід Анішин та багато інших. У книзі до ювілею вченого ми зібрали не тільки цікаві факти його біографії, а головне — історії успіхів його послідовників. І на конференції «Селекція — надбання, сучасність і майбутнє (освіта, наука, виробництво)» виступатимуть не лише світила науки, але й практики, котрі досягають класних результатів завдяки вітчизняній селекції».
Ви говорите про зернові культури?
Віталій Жемойда: Не тільки. Принципово демонструємо широке різноманіття напрямків генетично-селекційної роботи. Академік Владислав Кравченко торкнеться досягнень і перспектив селекції овочевих культур. Виступлять директор Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН, академік Микола Роїк та член-кореспондент, професор, завідувач кафедри садівництва НУБіП Тетяна Кондратенко. Напрямок селекції рідкісних культур представить доктор с/г наук Джамал Рахметов із Національного ботанічного саду ім. Гришка НААН України.
Особливо очікуємо на розповіді керівників великих та успішних насінницьких господарств. Відчуваємо інтерес і зарубіжних колег. До речі, зібрався приїхати і наш давній колега з Сирії, з університету міста Алеппо.
Звісно, першим запросимо до доповіді Героя України, академіка Володимира Моргуна. Його сорти зараз займають 27% озимих пшениць, що висіваються в Україні. У зернових культурах ми не допустили переваги іноземних сортів.
Традиція бере гору?
Віталій Жемойда: У вітчизняних сортів однозначно більший потенціал. Найперше, вони кращі, бо пристосовані до наших умов, пластичні. «Іноземець» може дати максимальний результат певного сезону, але потім за нетипових умов все одно розчарує. Інша річ, що не маємо комплексної системи просування власної генетики, селекції, державі до цього абсолютно байдуже.
Можливо, іноземним компаніям просто легше просувати свій продукт?
Віталій Жемойда: Я селекціонер, спеціалізуюся на кукурудзі і добре знаю ситуацію щодо цієї культури в Україні. Подивіться, який успішний бізнес створили і розвивають на кукурудзі української селекції, скажімо, у такій компанії, як «Маїс». З її керівником Віктором Борисовим ми колись разом навчалися в аспірантурі. Упевнено почуваються, оновлюються, торгують, запроваджують найсучасніші технології. Є приклад товариства «Расава» у Сквирському районі на Київщині.
Коли я починав наукову роботу, приміром, на Чернігівщині навіть не було поняття про зернову кукурудзу — вона там не встигала дозріти. Мали тільки силосну. Зернова кукурудза зайшла у такі регіони саме завдяки вітчизняній селекції, яка дала ранньостиглі гібриди. Ось сьогодні у нас захищався аспірант з питань холодостійкості кукурудзи, зміщення строків посіву в більш ранні. Передаємо виробничникам насіння, яке можна висівати вже при 6°С. Будь ласка, використовуйте.
Потенціал у нас чудовий. Селекцію кукурудзи вели і ведуть науковці в Одесі, Дніпрі, Харкові, Києві. Молоді селекціонери, які змогли розвинути її, заснувавши приватні господарства, мають успіх. Але, на жаль, це винятки. Більшості важко долати потужне лобі іноземних компаній. Система реалізації, реклами орієнтована виключно на імпорт.
Схоже на те, що і ліквідація спеціальності «Генетика та селекція» теж вкладається саме у цю систему?
Віталій Жемойда: Криком кричимо від розпачу. Я сам пробував переконувати міністерських працівників в тому, що продукт одного нашого випускника-селекціонера здатен згодом нагодувати мільярди людей. І що підготувати такого фахівця за півсеместра у загальному потоці агрономії неможливо. Наукові світила писали спільного листа, аграрний комітет Верховної Ради клопотався. Поки що — стіна.
Як же, на ваш погляд, має готуватися еліта селекціонерів?
Віталій Жемойда: Ми вже випробували ефективну систему підготовки. 2001 року ініціювали спеціальність «Селекція та генетика» як стратегічну та змогли переконати, що вона необхідна молодій державі. Нас підтримали Харківський аграрний університет ім. Докучаєва, Уманський університет садівництва, Білоцерківський аграрний університет.
Маємо надто високу планку класичної селекційної школи і хочемо розвивати цей напрямок. Спочатку стало зрозуміло, що власне відбір наших абітурієнтів треба розпочинати не після школи, а набагато раніше. Заглиблюватися у спеціалізацію. І швидко знайшли порозуміння з мережею Національного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді Міністерства освіти і науки України (НЕНЦ). Таким чином вишукували найбільш заповзятих натуралістів ще серед школярів. Вони ставили досліди з учителями і керівниками гуртків, приїздили до нас захищати наукові роботи, яким могли позаздрити навіть бакалаври.
І вони мали згодом бонус під час вступу?
Віталій Жемойда: Не те слово! На нашу спеціальність можна було потрапити, тільки успішно пройшовши Всеукраїнський конкурс «Юний селекціонер і генетик». Був рік, коли з різних областей на профільний конкурс надійшло 213 робіт. Уявляєте, які можливості були у нас відібрати найкращих в групу із 25 студентів! Ми знали їхні здібності і потенціал заздалегідь. Часто траплялося, що на конкурс їх готували не просто вчителі, а ще й доктори наук. Підлітки приходили вже з реальним практичним досвідом польових досліджень. У мене навіть була думка назвати один зі своїх нових гібридів ЮНСЕЛ — «юний селекціонер».
Працювати потім з такими групами було справжнісіньким задоволенням. Даєш завдання аудиторії — і відчуваєш повне розуміння. Серед майже 300 груп в університеті ми завжди були в трійці найуспішніших.
Але минулого року ми випустили останню таку групу. Втратила попередньо задумане значення ідея ЮНСЕЛу. Фактично, кілька відданих селекції абітурієнтів нам вдається отримати хіба що через олімпіади у Малій академії наук.
Колись унікальний навчальний заклад у селі Маслівка Миронівського району — Інститут селекції та насінництва, який закінчували В. Ремесло, Ф. Кириченко, П. Гаркавий, В. Губернатор, Л. Делоне та багато інших відомих селекціонерів, насіннєводів, генетиків, проіснував тільки 16 років — з 1921-го по 1937-й. Нашій спеціальності вдалося протриматися такий самий термін.
Трохи сумна аналогія… Де ж шукати перспективи?
Віталій Жемойда: На щастя, в структурі університету є Агрономічна дослідна станція, де на 100 га площ проводять дослідження науковці агробіологічного факультету університету, 27 га з них — нашої кафедри. Саме там студенти можуть випробувати все власними руками в процесі дрібноділянкових посівів. Там розмножуємо насіннєвий матеріал. Кафедра є оригінатором сортів жита, люцерни, нещодавно передали новий гібрид кукурудзи.
Звісно, є проблеми із сучасною селекційною технікою для догляду та збирання. Намагаємося студентів звозити у господарства, де ці процеси вже осучаснені. Але виростити насіння — це тільки 40% успіху. Треба його очистити, правильно відкалібрувати, не травмувати, грамотно перевезти. Стараємося показати модернові заводи доробки насіння.
Але ж бізнесу теж бракує фахівців. Хіба він не може стати замовником ваших спеціалістів?
Віталій Жемойда: Так. І це було б дуже правильно. Цільова підготовка, з практикою у конкретному господарстві — дуже логічно. Але бізнес боїться вкладати у нашу науку. Думаю, тому що поки не розуміє перспектив співпраці з державною структурою, якою є навчальні заклади.
На жаль, утворився величезний розрив між виробництвом і навчальними закладами. Був період в університеті, коли навіть декани твердили, що студентів нема куди спрямувати на практику, бо їх лякав приватний бізнес. За інновацію видавалася пропозиція запросити на захист дипломних робіт представників великих компаній і спробувати «продати» їм випускників. Але тоді розподіляти вже надто пізно! Набагато раціональніше під час навчання визначатися з місцем виробничої практики та наступним працевлаштуванням, працювати за індивідуальними графіками, що і робиться сьогодні в нашому університеті. Зараз мої студенти успішно поєднують навчання із роботою, скажімо, в таких відомих компаніях, як ІМК, «Нива Переяславщини».
Моє тверде переконання: селекціонери не мають проходити практику деінде, а виключно у найуспішніших господарствах та наукових осередках, приміром, у тій же Миронівці, у академіка В. Моргуна, в науково-дослідних установах. Скажімо, поїхав мій учень Ігор Давидюк на Волинську обласну дослідну станцію і, ще будучи студентом, виконував обов’язки завідувача відділу селекції жита. Його радо б залишили, але переманила компанія KWS.
Як ви ставитеся до такої тенденції?
Віталій Жемойда: Не шкодую, що мої студенти ідуть у міжнародні компанії. Це класний досвід. І головне — залишаються працювати в Україні.
За 16 років існування спеціальності «Селекція і генетика» ми підготували кандидатів наук, завідувачів відділів дослідних станцій та інститутів, керівників лабораторій, де впроваджуються сучасні методи досліджень, серед них — О. Буняк, Д. Кисельов, Є. Заїка та багато інших. Приємно, що саме наші випускники розвивають і профільний бізнес.
Чи реально найближчим часом підтягнути бізнес до навчального процесу?
Віталій Жемойда: На кафедрі є зараз договірних тематик майже на 300 тис. грн. Це джерело позабюджетних коштів. Разом із представництвами міжнародних компаній випробовуємо нові гібриди та найсучасніші технології. Думаю, вже скоро очікується поштовх у цьому напрямку, зокрема, й через те, що у бізнесі працює багато наших кращих випускників. Запрошуємо їх на лекції вже як спеціалістів. Часом такі модернові презентації демонструють таке, чого і я не бачив, адже об’їздили всю Європу. Так намагаємося знайомити студентів буквально з коліс з усім найновішим.
Світові компанії постійно називають величезні суми, які вкладають у наукові дослідження.
Віталій Жемойда: Зауважте: на фундаментальні дослідження. Ми ж досі, якщо і створюємо сучасні лабораторії, то спільно з науково-дослідними закладами НААНУ, приміром, науково-навчальний центр в Інституті біоенергетичних культур та цукрових буряків. Зарубіжні колеги встигли не просто стрибнути вперед — вони перейшли на зовсім новий виток розвитку. Ми ж відстали. Доходить до того, наприклад, що результати наших досліджень часом не надто охоче приймають до друку у світових джерелах.
З чим пов’язана така несправедливість?
Віталій Жемойда: Нічого дивного. Нам доводиться вести дослідження та аналізи на застарілих приладах, препаратах. Відстаємо від світових вимог, норм ЄС, де враховуються швидкість, надвисока точність, чистота. А для селекціонерів усе це — визначальне.
Лабораторію Держслужби з охорони прав на сорти рослин, де за 56 секунд можна отримати результати за 13 показниками, ми можемо хіба що показати студентам, дякуючи договору про співробітництво та небайдужості до підготовки спеціалістів цього профілю. Зараз от ініціюємо придбання лабораторного обладнання на 1 млн грн. Потрібен хоча би поштовх для розуміння стратегічного напрямку на пришвидшення селекційного процесу. Раніше ми говорили студентам, що сорт чи гібрид перебуває у виробництві 10-12 років. Тепер цей термін скоротився до 7-8 років.
Ми не встигаємо за потребами виробників?
Віталій Жемойда: Сучасна селекція як наука повинна іти попереду виробництва. Виробники постійно замовляють матеріал для нових технологій — на крупу, на силос, на поп-корн, для кондитерки — на абсолютно конкретні напрямки. Наукове середовище мусить диктувати моду.
Збираючи у себе міжнародну конференцію, мабуть, розраховуєте почути іноземний досвід?
Віталій Жемойда: Розповім вам про цікавий процес, який спостерігав, наприклад, коли брав участь у Міжнародній конференції в одному з найбільших селекційно-генетичних центрів в місті Алеппо. Це сирійське місто за розміром таке ж, як і Київ. Я потрапив саме на період, коли в університеті відбувався розподіл претендентів до магістратури. І мій колега — декан агрономічного факультету — помітно нервував. Лише потім я зрозумів, чому.
Там 53 бакалаври (до речі, стільки залишилося зі 350 колишніх вступників, решта відсіялася за роки навчання, при цьому кількість викладачів не змінювалася) самі обирають кафедру, де проходитимуть магістратуру. Переважно науковці задоволено потирали руки, отримуючи чергового магістра. І лише кілька заяв нервово переглядалися і передавалися з рук в руки — вони були від слабких студентів. Зрозуміло, від них гарних перспектив не очікувалося. А у дипломі випускника згодом муситиме розписатися не ректор університету, а саме безпосередній науковий керівник. Це його пряма відповідальність і його престиж.
Вважаю, нам потрібна така ж система.
Щоби відстежувати, чия школа більш ефективна?
Віталій Жемойда: Звісно. Ми ж чітко знаємо, де саме влаштувалися наші випускники. Хто з викладачів продукує затребуваних спеціалістів — з тим й надалі має підписуватися контракт на наступних 5 років роботи. У кого не виходить — можна продовжувати кар’єру не на педагогічній ниві, а у лабораторіях, в роботі над новими сортами.
Інакше не підготуємо серйозних селекціонерів. І далі, на жаль, формуватиметься розрив між старшим видатним поколінням та молодими послідовниками.
Дякую вам за плідну розмову.
Ірина Садова, AgroPortal.ua