Економічний занепад в країні, яскраво виражена сировинна спрямованість виробництва, корупційні ризики та інші фактори ставлять «палиці в колеса» агросектору України.

Куди прямує галузь, що робити і чого чекати вітчизняним агровиробникам? Про це та багато іншого AgroPortal.ua поговорив з двома експертами аудиторської і консалтингової групи компаній Deloitte: партнером, лідером групи «Харчова промисловість і агросектор» Михайлом Мельником і партнером, керівником департаменту корпоративних фінансів Дмитром Ануфрієвим.

Український агросектор називають локомотивом економіки, але згодні з цим далеко не всі —  нібито сировинна модель АПК країни, незважаючи на нарощувані обсяги, тягне економіку вниз в довгостроковій перспективі. Скажіть, з яким твердженням згодні ви: АПК — панацея чи яма для української економіки і чому?

Михаил Мельник
Михайло Мельник

Михайло Мельник (М.М.): Кожен вкладає власний зміст в це визначення. З точки зору валютних надходжень в нашу економіку, безумовно, сільське господарство є ключовим драйвером економіки. Особливо на тлі того, що традиційно експортно-орієнтовані галузі, такі як металургія, машинобудування, хімічна промисловість, в нинішніх умовах не можуть виконувати цю функцію. З точки зору перспектив подальшого зростання експорту, агросектор також є одним з лідерів. Агрокомпанії виконують ще одну важливу соціальну функцію, забезпечуючи роботою значну кількість населення в період кризи. Саме стійкість до кризових явищ стала відмітною рисою агросектора ще в 2008-2009 роках, що спровокувало зростання інвестицій в цю сферу. І ще кілька схожих ТАК.

Проте, я переконаний, що локомотивом аграрна галузь стане за умови розвитку в усіх напрямках, включаючи як нарощування виробництва сільгосппродукції, так і ступінь її переробки. При цьому успіх по кожному з цих напрямків буде визначатися різними чинниками. Наприклад, на ефективність виробництва сільгосппродукції будуть впливати реформи ринку землі та оподаткування, ціна нафти і розвиток альтернативної енергетики, а на розвиток переробки — фактори росту внутрішнього ринку, зміни стандартів споживання всередині України і на зовнішніх ринках, існування системи стимулювання експорту з боку уряду. У чому сумніватися не доводиться, це в тому, що ці два напрямки будуть «підштовхувати» розвиток один одного.

Дмитро Ануфрієв
Дмитро Ануфрієв

Дмитро Ануфрієв (Д.А.): Через поточне переважання сировинної складової в українському експорті АПК, позиції України на зовнішніх ринках залишаються уразливими. Попит на сировинні товари і ціни на них волатильні, а додана вартість — невисока.

У українських виробників вельми обмежений досвід експансії на міжнародні ринки з товарами харчової переробки (переважно це країни СНД). Системне збільшення частки експорту товарів з високою доданою вартістю повинно стати пріоритетом для компаній, що працюють на закордонних ринках. Для тих же компаній, які тільки прагнуть вийти на західні ринки, необхідно зосередиться на підвищенні вимог до безпеки і якості харчових продуктів і сировини, впроваджувати нові технології.

Фінансовий стан українських холдингів сьогодні залишає бажати кращого і в силу девальвації, і в силу падіння цін на зернові. У зв'язку з цим багато компаній просять у кредиторів реструктуризації, допустивши технічні дефолти з того чи іншого платежу. Якщо подивитися на кейси вітчизняних компаній, в чому основні помилки і недоліки гравців, яких спіткав дефолт?

М.М.: Світові ціни на агропродукцію впали і сьогодні вже очевидно, що цей тренд не короткочасний. З іншого боку ціни на реалізацію продукції за кордоном закріплені в «твердій» валюті, що для аграріїв означає зростання виручки в гривні. У той же час витрати впали в валюті, десь у цих колегіях місцевого походження, десь за рахунок їх кореляції зі світовими цінами. Багато що залежить від бізнес-моделі, за якою працює агрокомпанія. Ті, хто орієнтований на експорт продукції, зберігають прибутковість, ті ж, хто працює переважно на внутрішньому ринку збуту, зазнають фінансових труднощів. Ринок скоро все збалансує. Найближчим часом ми побачимо непростий, але неминучий пошук нових ринків, підвищення вимог до виробників з боку споживачів. Останній тренд для низькоякісних виробників буде болючим, але це єдиний шлях. Цим шляхом пройшла, наприклад, галузь вина в Грузії.

Д.А.: За прикладом вітчизняних компаній, які оголосили дефолт або обговорюють умови реструктуризації кредитів, слід виділити наступні причини фінансових проблем: зовнішні і внутрішні чинники.

Зовнішні чинники — падіння цін на сировинні товари, закриття російського ринку, військові дії на сході, анексія Криму.

Внутрішні чинники — агресивна і неефективна інвестиційна політика на тлі надмірного боргового навантаження, валютний дисбаланс, невідповідність валютної структури кредитів валютній структурі активів і доходів. Хоча факти не доведені в судовому порядку, а відповідно, конкретних тверджень робити не можна, та на основі публічних даних можна зробити висновок, що окремим важливим фактором проблем у ряду компаній, ймовірно, були фінансові зловживання власників і вищого  керівництва.

Наскільки практика реструктуризації поширена в світі? Як сьогодні закордонні бондхолдери дивляться на українські компанії?

Д.А.: Реструктуризація боргів — це абсолютно нормальна міжнародна практика, яка почала активно застосовуватися в Україні в 2009 році, а починаючи з 2014 року набула нову хвилю. Запорука успіху в реструктуризації — життєздатний план дії, в який вірять обидві сторони. На жаль, довіру до українських позичальників підірвано. Проте, кредитори, в тому числі бондхолдери, готові обговорювати умови реструктуризації.

Не секрет, що у всіх українських компаніях «сидять» одні й ті ж власники облігацій. Розкажіть, від чого залежить лояльність кредиторів до того чи іншого позичальника? У чому, на ваш погляд, секрет успіху одних в переговорному процесі і повного провалу інших, наприклад, менеджменту «Мрії» та ін.?

М.М.: «Мрія» — це дуже неприємний випадок, якого не повинно було трапитися. Наслідки значно підняли кваліфікаційні (якісні) вимоги до всіх, від інвесторів до аудиторів. Що стосується переговорів з кредиторами — вони носять приватний характер, і ми їх не коментуємо.

У багатьох українських компаній сьогодні очевидна криза ліквідності. При цьому посівна на завершальній стадії. Як, на ваш погляд, така ситуація позначиться на майбутньому врожаї?

М.М.: Ми не проводили репрезентативних статистичних досліджень. На мій погляд, сьогодні український агробізнес все більш чітко розділяється на дві групи. Перша — агрохолдинги, які мають стабільна валютна виручка й зрозуміле фінансове становище, і з якими готові працювати банки. Друга — приватні компанії та фермерські господарства невеликих розмірів, які поки що працюють за рахунок власних ресурсів і без особливих планів зростання. Разом з тим, у другій групі постійно з'являються компанії, які готуються до зростання. Сприятливі умови для цього вони прогнозують в 2018-2019 роках.

Д.А.: За прогнозом УКАБ, в 2016/2017 маркетинговому році валовий збір зернових культур в Україні складе 56,8 млн т, що на 2,8 млн т менше, ніж у нинішньому, 2015/2016 маркетинговому році. При цьому, прогнози по новому врожаю в учасників ринку різні. Деякі вважають, що в силу погодних умов урожай буде не нижче, а може і вище поточного маркетингового року. У багатьох компаній дійсно дефіцит ліквідності і це ускладнило посівну. При цьому, в цілому, посівна пройшла непогано, так як більшість власників агрокомпаній «викрутилися» із ситуації: домовилися з постачальниками про відстрочку платежів, рефінансували існуючі кредити банків (хоча і часто без повної згоди банків, а просто змусивши їх до цього). Частково допомогло падіння ринку добрив, ціни на які прив'язані до ціни на газ.

Кредити для українських агровиробників космічно дорогі. При цьому для фінансування посівної зараз підготовлені альтернативні фінінструменти — векселі, розписки. У чому їх переваги і недоліки для аграріїв і банків, постачальників?

М.М.: Зусилля по впровадженню розписок на ринку будуть успішними, якщо створити для цього умови. Наприклад, практика показує, що через високий рівень витрат банки неохоче працюють з розписками, і не зацікавивши їх ми не запустимо цей інструмент.

Звичайно ж, розписки не вирішують усіх проблем фінансування агросектору, але вони є оптимальним інструментом для фінансування дрібних фермерів, що дуже важливо, адже саме вони відчувають найбільші труднощі з доступом до фінансування. Банки воліють працювати з великими агрохолдингами, зі зрозумілою і передбачуваною стратегією і фінансовим станом.

Попередні агрочиновники активно говорили про дерегуляцію в галузі. Скажіть, наскільки декларовані ними спрощення мають прикладний характер і в реальності спрощує бізнесу життя? Що ще потрібно було б зробити, щоб аграріям жилося легше?

М.М.: Дуже важлива тенденція, що представники держорганів почали комунікувати з учасниками ринку і прислухатися до їхньої думки. Це часто призводить до вирішення точкових проблем ринку. Наприклад, за моїми відчуттями, менше скарг на невідшкодування ПДВ. Загальна тональність відгуків ринку щодо спрощення ліцензування і зниження податкового тиску — позитивна. Однак глобальних реформ в системі регулювання галузі, на мій погляд, не відбулося.

А яка Ваша позиція щодо оподаткування аграріїв?

М.М.: Я вважаю, що рішення про впровадження пільгового оподаткування свого часу відродило аграрну галузь. Але на сьогоднішній день існуюча система податкових субсидій може привести до ряду макроекономічних труднощів. Субсидування аграрної галузі все складніше пояснювати торговим партнерам України, з якими ми ведемо переговори про квоти для української продукції. Не варто забувати і про зобов'язання перед МВФ. Я вважаю, що в цій ситуації потрібно шукати компромісне рішення, узгоджене і зрозуміле суспільству, бізнесу, уряду та макродонорам. Рішення, яке підвищить інвестиційну привабливість галузі і приватного агробізнесу, а з іншого залишить уряду країни важелі для макростабілізації.

А ринку землі?

М.М.: Це одна з тих несправедливостей, які залишилися перед селом — примусово відібрана земля. Сьогодні відсутність ринку землі, запуск якого відкладається протягом останніх 10 років, одна з причин того, що великі інвестиції не заходять в аграрну галузь, виникають серйозні проблеми з банківським фінансуванням. Земля — це той ресурс, який міг би «зв'язати» інфляцію, підняти зацікавленість як іноземних, так і національних інвесторів. Головне питання: як це зробити цивілізовано і по-європейськи. Уже є проекти, а деякі (як поступова генезу ринку) виглядають гідними уваги.

Чи є шанс у найближчому майбутньому українським аграріям вийти на новий рівень за допомогою переробки виробленої продукції? Адже перспектива «бананової республіки» при Європі не так від нас далека.

М.М.: Бути чи не бути «банановою республікою» — це наш вибір, а не даність.

Дякую за цікаву бесіду!


Алла Стрижеус, AgroPortal.ua