Український аграрний сектор і досі працює переважно за моделлю короткострокових спотових угод, що укладаються лише на кілька місяців наперед. Це дозволяє швидко реагувати на ринкові зміни, проте робить бізнес надто залежним від цінових коливань і нестабільної логістики.
Сформувалася ціла екосистема, де більшість учасників звикли жити «сьогоднішнім днем», не плануючи операції наперед, повідомляють аналітики «УкрАгроКонсалт».
«Водночас європейський ринок, до якого прагне інтегруватися Україна, працює за іншими принципами — із довшими контрактами, що покривають річний чи навіть дворічний період. Така модель дозволяє заздалегідь планувати продажі, логістику, витрати на транспортування та страхувати ризики через хеджування. Це не лише стабілізує ціни, а й забезпечує прогнозованість доходів і зменшує вплив валютних коливань», — пояснюють фахівці.
Щоб перейти до такої практики, на їхню думку, українському агробізнесу доведеться змінити мислення: угода має розглядатися не як короткостроковий заробіток, а як частина системної стратегії. Йдеться про завчасне бронювання логістичних потужностей, фіксацію умов постачань, використання фінансових інструментів для захисту від ризиків та поступовий перехід до довших контрактів.
«Це дасть змогу уникати стресових цінових гойдалок і підвищити ефективність у довгостроковій перспективі. Адже іноді стабільність вигідніша за «гарну ціну». Наприклад, фермер, який заздалегідь зафіксував контракт на пшеницю з доставкою навесні, може втратити кілька доларів на тонні порівняно зі спотовою ціною, але отримає гарантію збуту, чітку логістику й захист від раптового подорожчання транспорту чи зниження попиту», — пояснюють аналітики.