ФІНАЛ. Неймовірні села України 2017: Меджибіж

Нещодавно містечко у півтори тисячі населення знову стало центром. Центром об’єднаної територіальної громади. Ще 11 сіл регіону визнало, що його бренд таки більш «розкручений», а отже авторитет вищий. Багато в чому завдяки історичній перлині — фортеці-замкові Межибіж.

Історико-культурний заповідник справді відрізняється за назвою від містечка. Укріплення виникло поміж двох річок — Буга і Божка, тобто «межи Богами», тому історично — Межибіж. Назву ж поселення роки трансформували на Меджибіж.

Панораму Межибіжжя можна сповна роздивитися, якщо піднятися на 100 крутих сходинок замкової башти. Вигляд з оглядового майданчика — просто дивовижний! А ще директор Державного історико-культурного заповідника «Межибіж» Олег Погорілець описує уявний маршрут для подорожувальників: «Приїздите сюди автобусами, оглядаєте фортецю, перевдягаєтеся у стилізовані костюми, човнами сплавляєтеся Бугом-Божком. Десь дорогою боретеся з «татарами», що раптово з’являються з очеретів. Переможно причалюєте до вцілілих стародавніх валів замку Ракочі. Відпочиваючи, ловите рибу, раків, яких багато у місцевих водоймах. Смакуєте кулешою з казанів».

Розповідь доповнюють величні білі чаплі — рідкісні птахи, яких тут багато, як і за сивої давнини.

А от самого креативного туристичного маршруту поки що немає. Історична реконструкція потребує значних коштів ентузіастів та меценатів.

Державний бюджет, який опікується історичною пам’яткою Меджибожа, поки що (спасибі) спромігся виділити гроші на реставрацію комплексу, стіна якого кілька років тому обвалилася. Робота всередині Межибожа справді кипить.

Директор переконує: ще трохи — і фортецю буде не впізнати. Крім вже традиційного фестивалю, збираються влаштовувати костюмовані музичні вечори у бальній залі за участю учнів місцевої школи мистецтв. Організують дегустації вишуканих вин із демонстрацією унікальних напоїв та пляшок, знайдених у сховищах замку. Вже зараз на території комплексу працюють експозиції чотирьох музеїв.

Крім професійних археологів, Межибож постійно приймає на практику студентів-істориків.

От і зараз їх наметовий табір розташувався всередині старовинних мурів — і зручно, і атмосфера належна. У недавно відреставрованій діючій на території комплексу церкві святого Миколая музейники разом зі священиком ведуть дитячу недільну школу «Зерна добра». «Можливо, готуємо собі зміну», — говорить директор музею, який і сам ще хлопчаком починав тут працювати з історичними цінностями.

І Олег Погорілець, і місцевий селищний голова Михайло Демків говорять про 40 тисяч туристів, які впродовж року відвідують історичні пам’ятки Меджибожа.

Нічогенький потенціал! Крім фортеці і замку Ракочі, тут можна насолодитися природними заповідниками Башта і Безодня, побачити греблю ХVІ століття, руїни надзвичайного костьолу, пройтися старовинними вуличками, які зберігають історії різних народів та їхні релігій. Зокрема, єврейська громада активно розбудовує територію біля некрополя, де похований засновник хасидизму Баал Шем Тов, облаштовує хостели для паломників з усього світу.

Але є парадоксальна річ, пов’язана із Меджибожем. Багато людей, які подорожують трасою Київ — Львів і навіть зупиняються на традиційній стоянці у 25 кілометрах від Хмельницького з однойменним ресторанно-готельним комплексом, залишаються впевненими, що ото і є славетний Меджибіж. Хоча насправді придорожні послуги надаються у селі Требухівці, від яких власне до Меджибожа ще дороги з кілометр. Громада обіцяє вже ближчим часом встановити на трасі великі і зрозумілі вказівники про історичну місцевість.

«Тепер із Требухівцями ми — одна громада. Сподіваємось, зуміємо оптимально розподілити зусилля: придорожній бізнес із заправками, готелями привертатиме увагу потенційних туристів, а от наші історичні цінності, осередки зеленого туризму, ярмарки екологічно чистої продукції та сувенірів робитимуть відпочинок наших гостей змістовним і корисним», — говорить Олег Погорілець.   

Музейні співробітники, йдучи назустріч місцевій владі, вже розробили тематичні програми розвитку регіону і навіть показали їх  економічну вигоду для майбутнього розвитку громади.

Директор заповідника переконує, що Меджибіж — це справжнє європейське містечко, просто треба вправно трансформувати у перспективу його історію.

«Крім фортеці, цінність представляє і центральна вулиця, на якій можна відновити гарні двоповерхові будиночки, де розмістилися б невеличкі майстерні, кав’ярні, сувенірні крамниці та готельчики, — вважає Олег Погорілець. — Навколо фортеці мусять бути парковки для авто і туристичних автобусів. Ми радо запрошуємо на територію комплексу місцевих підприємців, які можуть торгувати тут своїм крамом і продуктами для туристів. Усе це можна зробити, якщо ми й далі згуртовано працюватимемо разом із місцевою владою та обласним керівництвом. Перспективи у Меджибожа великі. Воно має стати не лише паломницьким, замкненим на релігійності, але й туристичним місцем, широко відкритим для всіх гостей з різних куточків України та світу».

Місцевий історик Сергій Щур провів нам імпровізовану екскурсію Меджибожем.

Показав школу, яка тут має розкіш розташовуватись у двох різних приміщеннях, зокрема, й у пафосній будівлі колишнього райкому партії. Повідав про безліч підземних ходів, через які раптово зруйнувалася багатоповерхівка радянського універмагу.

«Опис оздоб місцевої Успенської православної церкви  встиг потрапити у багатотомник архітектурних шедеврів, — повідав Сергій — Але доки  академічне видання вийшло друком, храм, на жаль, знесли. Радянські владники стимулювали, щоби будівлю розібрали вщент. Ледь вдалося врятувати і законсервувати руїни величного католицького собору».

Біля скверика з дитячим майданчиком у центрі бачимо спеціальні скриньки для утилізації батарейок. Сергій каже, сюди чемно і з задоволенням несуть відходи підлітки та діти.

З гордістю розповів також, що на околиці селища вдалося зачинити великий смітник. На розчищеному місці тепер є доступ для археологів, котрі відкопали стоянку прадавніх людей. «Мешканець останньої хати на волонтерських засадах тепер пильнує, щоби ніхто за старою звичкою не викидав сміття на такому визначному місці», — додав Сергій.

Зауважує: мешканців у Меджибожі зараз небагато, але усі вони мають особливий гонор, традиційно підкреслюють свою унікальність.

Звісно, у них таке історичне підґрунтя!

Місце розташування: Хмельницька область, Летичівський район, селище Меджибіж.

Як доїхати: спочатку до міста Хмельницького, а потім автобусами, які відправляються з центрального автовокзалу до Меджибожа (25 км). До самого Хмельницького ходять регулярні автобуси та потяги.

Фінал Всеукраїнського конкурсу «Неймовірні села України 2017». Голосуємо!