Земельна хронологія. Обране

4 жовтня 2019 року. Форум регіонів Україна-Білорусь. Житомир. «Україна — це житниця, вона годувала весь Радянський Союз. І сьогодні ви отримуєте захмарні валові збори зерна, мені тільки що сказали, 75 мільйонів (тонн). Я досі не можу повірити, щоб Україна в цей непростий час зібрала такий врожай…», — сказав Лукашенко. Зал аплодує.

18 вересня 1998 року. Постанова КМУ «Про заходи щодо стабілізації  сільськогосподарського виробництва». Дуже цікаво освіжити в пам'яті — рекомендую. Поставки зерна, палива, бурякозбиральних комбайнів, списання боргів, тощо.

Що було між цими подіями? Запровадження податкових пільг для АПК із їх наступним вихолощенням, збільшення обсягів прямої бюджетної підтримки із її наступним урізанням, вступ до СОТ та підписання угоди про вільну торгівлю із ЄС із мантрою «село загине».

І перший етап земельної реформи, який дав жителям сільської місцевості додаткове джерело доходів (орендна плата за земельні частки), сільськогосподарським підприємствам — додаткові проблеми із адмініструванням земельних відносин, а економіці України — перерозподіл земель (на засадах оренди або через переуступку корпоративних прав) до більш ефективних власників. І вже згадувані 75 млн тонн.

І ще були опитування, які показували, що близько половини приватних землевласників проти приватної власності на землю. «Якщо серед міських жителів частка прихильників і противників приватної власності на землю статистично значимо не відрізняються (38% і 36%, відповідно), то серед сільських жителів все ж частіше проявляється її підтримка (38% і 31%, відповідно)». Майже як бджоли проти меду.

31 березня 2020 року. Кажуть, запропонований формат ринку мало кого  задовольняє. Малим буде важко із фінансуванням, великі не зможуть купити на юрособи.  Мабуть, це така українська форма компромісу — «win-win» навпаки.

Кажуть, «не час під час кризи». Власне, і на межі 2000-х реформа була «невчасною». Простіше просто отримати актив, а на додаток до цього — комбайни, насіння і паливо. Як це було в 1998 році.

Але зрошення та високо-інтенсивні галузі (в які інвестиції стримуються на засадах оренди) потрібні Україні, а не МВФ чи Лукашенку. І впевненість у майбутньому землекористувачам (які тепер можуть стати землевласниками) — не завадить.

Проте не завадить зважена і раціональна державна політикa, що дозволить на практиці реалізувати популярний у всіх політиків принцип «земля має належати тому, хто на ній працює». Який реалізувати на засадах оренди в принципі неможливо.

Ну і нарешті, що зараз в земельному порядку денному:

1. 100 гектарів в одні фізичні руки. При середньому розмірі землекористування 2-3 тис. га (навіть за радянських часів) норма призведе скоріше до формування класу земельних рантьє, чим до створення великої кількості фермерів. Виключно питання політичного компромісу. В осяжній перспективі потенційні учасники ринку перейматимуться легалізацією доходів.
Заборона для юридичних осіб купувати землю до 2024 року — див. попередній пункт. Затримає надходження середніх  інвестицій, зробить більш конкурентоспроможним місцевий локальний капітал.

2. «Банки-латифундисти». Нарікання прогресивної громадськості викликає норма щодо можливості набуття банками земель у власність як заставного майна на термін до 2 років виключно для подальшої їх реалізації. Альтернатива критиками не пропонується, хоча вона очевидна — це мінімальна  можливість залучити кошти і нижча ціна купівлі земель у власників.

3. Не буде сюрпризом, якщо до 2024 року кількість договорів довгострокової оренди (наприклад на 49 років) буде достатньо  високою. Хоча сам текст договорів, найімовірніше, набуде модифікації в частині більших гарантій орендаря щодо подальшого набуття земельних ділянок у власність. 

Володимир Лапа, радник із стратегічного розвитку президента УКАБ