Ось вона, вигідна ніша!

По-перше, це не завжди так, а з погляду отримання прибутку — це зовсім не так.

Останнім часом експортні ціни на різне зерно та головний український квазіпродукт — олію соняшникову нерафіновану — впали, й немає причин для їх збільшення.

(Виникла навіть парадоксальна ситуація, коли Україна своїми низькими цінами дотує перенаселені країни. Втім, на офіційному рівні це гордо називається гарантуванням світової продовольчої безпеки.)

І потім, прибуток залежить не тільки від ціни, а ще й від обсягу реалізованої продукції. А також витрат, бо закордонні ринки апріорі важкодоступні для середняків, для малих — й поготів.

Мову поведемо про ринок внутрішній. Відомо, що левову частину своїх коштів українці витрачають на харчі. Причому, на продукцію дешевшу, нижчої якості і, треба визнати, часто шкідливу.

Ситуація є такою, що українське сільське господарство зорієнтоване на експорт (зерна, олії, макухи), а продукція переробки (м´ясо- і молокопродукти, різноманітні функціональні продукти) не має широкого збуту всередині країни.

(Мовляв, нема в людей грошей, бо нема роботи, й людей меншає... При цьому про продовольчу безпеку України зовсім не згадують.)

Намагання здешевити продукцію шляхом застосування імпортних замінників (пальмової олії, наповнювачів тощо) тільки заганяє проблему в глухий кут. Бо населенню нав’язується непопулярний товар і виробник заміщає ним збут натурального. Розірвати замкнуте коло можливо завдяки таким заходам.

1. Імпортозаміщення продовольчих, а також технічних товарів та енергоносіїв, вироблюваних з агросировини.

2. Підтримка виробництва широкого асортименту готової продукції для населення під гаслом «Своє, натуральне».

3. Просування продуктів харчування в межах державної програми «Здорова нація». Чому в нас не поширюється споживання насіння льону, ядер конопель, лляної та конопляної олій, нуту, сочевиці та іншої корисної «екзотики»? Тому, що вони не по кишені українцеві, бо нема їх масового виробництва. 

Є такий влучний вислів: «Як їмо, так і живемо». Поки що ані влада, ані бізнес не осягнули цієї істини. Від влади чекати ініціатив — це не за адресою, а от бізнес, особливо малий і середній, мав би бути зацікавленим у розширенні внутрішнього споживання своєї продукції. Об’єднаний в галузеві асоціації, він мусить-таки вийти із законопроектами на органи влади, щоб змінити законодавче поле для реалізації означених трьох заходів. Друзі, іншого шляху нема! Критика влади — це як биття по оглоблях, а майданний інструментарій — своєрідні лом і сокира, а тут потрібна ювелірна робота. Тож кожен аграрій має спитати себе: «Чому досі я не став членом своєї асоціації? А якщо й став, то чому не домагаюся, щоб вона діяла?».

Микола Шкурко, генеральний директор ТОВ «Просвітницька виробничо-комерційна фірма «Сяйво», голова Ради директорів Громадської спілки «Асоціація розвитку льонарства і коноплярства України»