Вакцинація тварин, або чому профілактика важливіша за лікування

Ризик-орієнтований підхід: як працює вакцинація в ЄС

Європейський підхід до вакцинації ґрунтується на принципах оцінки ризиків та аналізу епізоотичної ситуації. Схеми вакцинації не є універсальними для всіх господарств і формуються з урахуванням виду тварин, умов утримання, регіональних загроз, рівня біобезпеки та історії захворювань. Такий ризик-орієнтований метод дозволяє забезпечити ефективний імунний захист без необґрунтованого або надмірного застосування вакцин.

Вакцинація в цій моделі є  інструментом зниження використання антимікробних препаратів. Ефективна профілактика інфекційних захворювань безпосередньо зменшує потребу в антибіотикотерапії, що відповідає загальноєвропейській політиці боротьби з антимікробною резистентністю та концепції One Health.

Центральною фігурою в європейській системі вакцинації є ветеринарний лікар. Його роль виходить далеко за межі технічного виконання щеплень. Саме ветеринар здійснює оцінку біобезпеки, аналізує ризики, формує та коригує схеми вакцинації, а також несе професійну відповідальність за прийняті рішення. Це підсилює статус ветеринарів як експертів з управління здоров’ям тварин.

Доступність вакцин — політичне питання?

Навіть найкращі схеми профілактики та охорони здоров’я не працюватимуть без доступних препаратів на ринку.  Усвідомлюючи цей виклик, Європейське агентство з лікарських засобів у співпраці з Європейською мережею регулювання лікарських засобів визначили підвищення доступності ветеринарних препаратів, зокрема вакцин, одним зі стратегічних пріоритетів.

У межах цього підходу було розроблено та впроваджено низку інструментів і заходів, спрямованих на полегшення виходу ветеринарних вакцин на ринок ЄС і забезпечення їх наявності у відповідь на актуальні епізоотичні ризики. Бо ефективна вакцинація потребує не лише науково обґрунтованих схем, а й регуляторних механізмів, здатних забезпечити своєчасний доступ до необхідних вакцин.

Український контекст: між правилами та потребою гнучкості

Порівняно з країнами ЄС, в Україні підхід до вакцинації тривалий час залишався більш уніфікованим та нормативно визначеним. На практиці це часто означало застосування типових схем вакцинації без достатньої адаптації до конкретних умов господарства чи актуальної епізоотичної ситуації.

З іншого боку, роль ветеринарного лікаря поступово трансформується в європейському напрямку, хоча цей процес і супроводжується низкою викликів. Серед них: обмежена гнучкість регуляторних механізмів, нестача системного епізоотичного моніторингу та традиційне сприйняття вакцинації як формальної процедури. Саме тому гармонізація законодавства з нормами ЄС створює умови для переходу до ризик-орієнтованої моделі, у якій ветеринарний лікар відіграватиме ключову роль у плануванні профілактичних заходів.

Національні програми моніторингу як основа ефективної вакцинації

Проте ефективна вакцинація неможлива без актуальних національних інструкцій з профілактики та боротьби з інфекційними захворюваннями, а також дієвих програм моніторингу захворювань. У країнах ЄС такі документи регулярно переглядаються на основі результатів нагляду, наукових даних та практичного досвіду. Це дозволяє адаптувати схеми вакцинації до реальних загроз, забезпечити узгоджені дії ветеринарних лікарів і державних органів та своєчасно реагувати на зміни епізоотичної ситуації.

Практика країн Європейського Союзу свідчить про те, що вакцинація розглядається не лише як рутинний профілактичний захід, а як гнучкий інструмент управління епізоотичними ризиками. У низці випадків вакцинація в ЄС дозволена або навіть рекомендована, тоді як в Україні вона залишається нормативно обмеженою або взагалі забороненою.

Як відрізняються підходи до вакцинації в різних сегментах тваринництва

У сегменті дрібних домашніх тварин вакцинація має вирішальне значення не лише для їх здоров’я, а й для захисту населення. Класичним прикладом є сказ, профілактика якого в ЄС є обов’язковою та суворо контрольованою. Крім сказу, широке застосування мають вакцини проти чуми м’ясоїдних, парвовірусної інфекції собак, лептоспірозу, інфекційного гепатиту собак, а також вірусних респіраторних захворювань котів.

У країнах ЄС схеми вакцинації для дрібних тварин формуються індивідуально, а саме з урахуванням умов утримання, подорожей, контактів з іншими тваринами та регіональних ризиків. Ветеринарний лікар знову ж таки відіграє ключову роль у виборі обґрунтованої програми вакцинації, поєднуючи законодавчі вимоги з професійною оцінкою ризиків. В Україні ж, крім обов’язкової вакцинації проти сказу, профілактика інших захворювань значною мірою залежить від ініціативи власників.

У птахівництві вакцинація широко використовується для профілактики захворювань із високим ризиком поширення, таких як: хвороба Ньюкасла, інфекційний бронхіт, інфекційний ларинготрахеїт та, у певних умовах, високопатогенний грип птиці. У ЄС вакцинація птиці — це допоміжний інструмент біобезпеки, що застосовується разом із жорстким епізоотичним наглядом і лабораторним контролем.

Для продуктивних тварин вакцинація є інструментом управління захворюваннями, що мають значний економічний та торговельний вплив. У ЄС схеми вакцинації формуються з урахуванням переліків хвороб, визначених Всесвітньою Організацією Здоров’я Тварин (WOAH), зокрема ящуру, бруцельозу, туберкульозу, класичної чуми свиней та інших транскордонних захворювань.

Європейський підхід допускає застосування вакцинації як частини офіційних програм контролю або як реакцію на спалахи за умови поєднання з моніторингом, обмеженнями на переміщення тварин і, за необхідності, використання DIVA-діагностики. В Україні ж контроль таких захворювань переважно базується на ліквідаційних заходах, а вакцинація або не передбачена нормативно, або прямо заборонена, що істотно звужує набір доступних інструментів профілактики.

Узагальнюючи, відмінності між ЄС та Україною полягають не стільки у доступності вакцин, скільки у підходах до їх застосування. Європейська модель базується на довірі до професійної експертизи ветеринарного лікаря, ризик-орієнтованому регулюванні та тісному зв’язку вакцинації з програмами моніторингу. В Україні ж поки що переважає нормативно обмежений підхід, який не завжди дозволяє повною мірою використати потенціал вакцинації як інструменту профілактики.

Ганна Петькун, менеджерка Комітету виробників ветеринарних препаратів Європейської Бізнес Асоціації