Умисний занепад садівництва

Так, в період з 2011 по 2015 рр. Державним бюджетом було зібрано більше 4 млрд грн, які мали бути спрямовані на підтримку садівництва, ягідництва та хмелярства.

В той же час із бюджету фактично було направлено близько 550 млн грн на підтримку садівництва, виноградарства та хмелярства у різних пропорціях.

Але навіть при цьому у 2013 р. Міністерством аграрної політики і продовольства було підтверджено заборгованість перед садівниками у розмірі 255 млн грн, яка досі залишається заборгованістю, повернення якої навіть не планується враховувати у Бюджеті-2017, але передбачено нову «підтримку» в сумі 75 млн грн, яка є найнижчою та якої у кращому випадку вистачить на закладання молодих садів на десяток господарств.

При цьому розробники Бюджету-2017 вішають собі орден за введення підтримки сільського господарства, але така підтримка є міфічною, а їхні заяви є зловмисним маніпулюванням суспільною думкою. Хоча є і позитивне бачення — у 2017 р. підтримка виросла аж в 75 млн разів:)

Окремо варте уваги те, що поряд із введенням так званої державної підтримки садівництва скасували податкові спеціальні режими з ПДВ та фіксованого податку, зовсім проігнорувавши численні робочі наради, засідання робочих груп із впровадження зниженого ПДВ, впровадження єдиного податку на землю, які мали стати альтернативою скасованим преференціям для садівників. Про це неодноразово підкреслювалось на зустрічах керівників міністерств із аграрними асоціаціями.

Мінфін, Мінагропрод та МЕРТ рекомендують більше експортувати та тим самим покривати фінансові втрати фермерів від скасування податкових пільг, оскільки при експорті з’являється податковий кредит із ПДВ, але забувають про вимоги ринку та банальну неготовність ринку в цілому в один момент зосередитися на експорті. Сьогодні реально експортувати можуть лише кілька великих промислових садівників, а що робити малим фермерам, які орієнтовані на внутрішній ринок? Відповідь проста: легше кинути цю справу, дочекатись відкриття ринку землі та продати свою землю чи віддати великому холдингу під зернові. Багато дрібних садівників вже так і зробили — залишили свої сади.

Все це демонструє бажання Кабміну банально обдурити не тільки садівників, а й аграріїв у цілому та свідчить про умисність цих дій.

Особливий цинізм влади проявляється у бажанні автоматично відшкодовувати мільярди гривень ПДВ зерновим трейдерам, які нічого не вирощують, у порівнянні з підтримкою 75 млн грн для фермерам у трьох галузях.

За розрахунками Асоціації «Укрсадпром», сьогодні промислове садівництво потребує фінансової допомоги у розмірі не менше 2,5 млрд грн, оскільки галузь перебуває у критичному стані, враховуючи неспроможність садівників самостійно швидко адаптуватися до зміни ринків збуту та вимог нових ринків як щодо сортового складу продукції, так і відносно особливих вимог підтвердження якості.

На цьому можна зосередитись детальніше.

До 2015 р. 96% свіжих яблук та груш експортувалося до Росії, ринок якої вимагав своїх сортів та зовсім не встановлював вимог щодо якості. Головна вимога — наявність продукції, яку забирали у свою упаковку, своїм транспортом, і українського фермера майже не цікавило, що таке логістика та митна справа, що таке сертифікація та чому вона потрібна.

В Україні закладалися переважно сорти, які знають та люблять в Росії: Ренет Симиренко, Айдаред, Гала тощо. Але у Європі, Америці, Африці чи Азії люблять інші сорти — Фуджі, Чемпіон, Гренні Сміт, Ред Делішес чи Ред Чіф. У цьому контексті варто зауважити: щоб переорієнтуватись на нові ринки, український садівник має як мінімум закласти нові сорти плодів та ягід і почекати 5-6 років, поки вони виростуть та зможуть дати достатній урожай.

Українських фруктів та ягід у світі не знають. У цьому ми переконалися під час численних переговорів та зустрічей з іноземними компаніями. Перше питання, яке нам ставили: в Україні є багато фруктів та ягід? А яких і скільки? Інший показник — відсутність між Україною та більшістю країн світу — потенційними покупцями — узгоджених фітосанітарних вимог на наші фрукти та ягоди, що робить експорт принципово неможливим, оскільки за відсутності погоджених фітосанітарних умов така продукція є забороненою до імпорту в ці держави. Тільки з В’єтнамом ми узгоджуємо ці умови вже півтора року, і це тоді, коли ініціатором цього узгодження стала в’єтнамська сторона. І світла в кінці цього тунелю навіть не видно.

То про який стрімкий розвиток експорту ми можемо говорити за відсутності бажання держави допомогти виробнику та експортеру плодів та ягід?

Для розуміння перспективи садівництва в Україні потрібно порівнювати не вагу, а вартість продукції. Дивимось на прикладі пшениці.

1 тонна яблук в 4 рази дорожча за тонну пшениці.

Україна власним виробництвом яблук повністю покриває імпортну потребу в них для основних країн-споживачів. Навіть наше промислове виробництво яблук відкриває широкі експортні можливості.

1 тонна лохини в 28 разів дорожча за тонну пшениці.

1 тонна горіху в 40 разів дорожча за тонну пшениці. 

Сьогодні підтримка садівника — це справа рук самого садівника, а поки що держава системно та успішно працює над знищенням галузі. 

Дмитро Крошка, голова Асоціації «Укрсадпром»