Визнання договору недійсним при дотриманні усіх норм цивільного законодавства — можливе!

Аграрним товаровиробникам та іншим суб’єктам господарювання слід враховувати у процесі здійснення господарської діяльності, що ще з початку 2013 року діє норма про визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, у так званому підозрілому періоді. Таку заяву про визнання недійсності можуть подати: конкурсний кредитор, арбітражний керуючий, а також комітет кредиторів.

Ви, напевно, запитуєте себе: що ж таке майнові дії боржника? Під ними слід розуміти виконання боржником зобов'язань за вже укладеним до початку відповідного року правочином (договором) на шкоду власним інтересам або інтересам інших кредиторів.

Треба відмітити, що об’єктом оспорювання у порядку ст. 20 Закону можуть бути законні, згідно з вимогами цивільного та господарського законодавства, правочини (договори), майнові дії боржника, рішення, акти органів управління боржника у підозрілому періоді.

Для прикладу: ви здійснили операцію купівлі товарів у певного підприємства. Всі документи та обставини були враховані, жодних підстав для визнання недійсним договору не існує. Втім, через 8 місяців порушується справа про банкрутство цього контрагента і конкурсний кредитор у справі або розпорядник майна (керуючий санацією, ліквідатор) боржника подає заяву про визнання недійсним цього договору, оскільки внаслідок виконання договору майна боржника стало недостатньо для задоволення вимог кредиторів. Суд, що розглядає справу про банкрутство, визнає договір недійсним. Виникає класичне питання: хто винен і що робити?

Тому підприємцям при укладенні договорів варто враховувати можливість порушення справи про банкрутство контрагента, оскільки у цій процедурі відкриваються додаткові можливості для визнання недійсності договорів з підстав, передбачених ч. 1 ст. 20 Закону. До них належать випадки, коли:

— боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

— боржник виконав майнові зобов’язання раніше встановленого строку;

— боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов’язання, в результаті чого став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов’язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

— боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно, нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов’язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

— боржник заплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

— боржник прийняв на себе заставні зобов’язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Ці норми підтверджуються актуальною судовою практикою. Так, Вищий господарський суд України у Постанові від 16.08.2017 р. у справі № 902/1406/15 дійшов висновку, що правовим наслідком застосування приписів ст. 20 Закону про банкрутство є повернення до ліквідаційної маси активів боржника, відчужених боржником в «підозрілий період», проте на підставі законного з точки зору цивільного законодавства правочину. При цьому спірне правовідношення в процедурі банкрутства не припиняється (тобто правочин не знищується юридично), а сторона правочину має право вибору: погашення боргу в першу чергу, в процедурі банкрутства або виконання зобов'язання боржником в натурі після припинення провадження у справі про банкрутство (ч. 3 ст. 20 Закону про банкрутство).

Якщо ви вже зіткнулись з такою ситуацію, необхідно знати, що правовими наслідками спростування майнових дій та визнання недійсними правочинів (договорів) є включення чи повернення майна боржника до ліквідаційної маси. Враховуючи це, визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника у відповідних випадках не тягне за собою припинення правовідносин, що склалися, тому кредитор за недійсним правочином (договором) або спростованою майновою дією має право вибору — погашення свого боргу, в першу чергу, в процедурі банкрутства або виконання зобов'язання боржником у натурі після припинення провадження у справі про банкрутство. Останній спосіб, з мого досвіду арбітражного керуючого, є ірраціональним, оскільки існують мізерні шанси щодо його реалізації.

При цьому слід розуміти, що право на преференції, надані ч. 3 ст. 20 Закону (щодо погашення боргу в першу), сторона правочину має лише після виконання обов’язку щодо фактичного повернення відчуженого майна в ліквідаційну масу боржника. Після цього така особа може реалізувати своє право шляхом звернення до суду в межах справи про банкрутство із заявою про застосування правового механізму, передбаченого ч. 3 ст. 20 Закону.

Бувають й інші випадки. Наприклад, аграрне підприємство є конкурсним кредитором, і стало відомо, що керівництво боржника з моменту порушення справи про банкрутство або за деякий час до цього, скажем так, створило низку «дружніх кредиторів» шляхом виконання/невиконання сумнівних договірних відносин або, навпаки, продало, наприклад, за 1 грн цінне майно, що повинно було увійти до ліквідаційної маси боржника, завдяки реалізації чого можна було б задовольнити вимоги кредиторів. Відчай?.. Сльози?.. Ні! Саме визнання недійсними правочинів та спростування майнових дій дозволить захистити свої інтереси та стягнути дебіторську заборгованість.

У зв’язку з цим учасникам аграрного сектору економіки слід враховувати всі ризики при здійсненні господарських операцій, в тому числі здійснювати заходи щодо підвищення власної обізнаності у галузі банкрутства та звертатись за необхідності по кваліфіковану правничу допомогу з метою захисту власних інтересів та погашення дебіторської заборгованості.

 Микола Струць, партнер IMG Partners, арбітражний керуючий, адвокат