ОСГ: погляд із середини

Діяльність ОСГ регулюється Законом України від 15.05.2003 № 742-IV «Про особисте селянське господарство». Відповідно до вказаного Закону: особисте селянське господарство — це господарська діяльність, яка  проводиться  без  створення  юридичної  особи фізичною особою індивідуально або особами,  які перебувають у сімейних чи родинних відносинах  і  спільно  проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання  послуг  з  використанням  майна  особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Діяльність, пов'язана  з  веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності, для його ведення використовують земельні  ділянки  розміром не більш ніж 2,0 гектара, члени особистих  селянських  господарств є особами, які забезпечують себе роботою  самостійно і  належать до зайнятого  населення за умови,  що робота в цьому господарстві для них є основною та вони беруть участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах у порядку, встановленому законом.

За підсумками 2016 року внесок ОСГ у загальні обсяги виробництва сільськогосподарської продукції становив 43,0%.

Динаміка продукції сільського господарства (зіставлено ціни 2010 р.)

За спеціалізацією особисті господарства віддають перевагу у рослинництві — картоплі, овочам, баштанним культурам та зерновим, у тваринництві — виробництву молока та м’яса.

Структура виробництва продукції сільського господарства у ОСГ за 2016 рік (зіставлено ціни 2010 р.)

Наразі існує цілий пласт проблем, у тому числі об’єктивного характеру, що сформувало саме такий формат життя та спеціалізацію виробництва.

Соціально спрямоване розпаювання земель сільськогосподарського призначення на безоплатній основі створило ситуацію, коли люди отримували землю за принципом «щоб була», проте ані ідей, ані плану дій у більшості нових власників не було.

Наразі власники земельних ділянок-паїв стали заручниками своєї недовласності. Значна частина сільських жителів тримають власне господарство, отримуючи натуроплату (зерно, цукор, тощо) як кормову базу для свійських тварин та птиці.

Власники не мають права продати свою землю, самі пай вони не обробляють, тому вимушені лише отримувати за неї орендну плату (станом на 2016 рік 16,5 млн га здається у оренду, середня орендна плата за 1 га — 1093 грн/рік, або 91 грн/місяць).

Більшість сіл розташовано на значній відстані не тільки від обласних центрів, а й від районних. Це значно перешкоджає селянам бути залученими до соціально-економічних процесів у державі (80% населених пунктів знаходяться більше як у 10 км від райцентру).

Низька щільність населення у сільській місцевості обумовлює високі питомі тарифи, які значною мірою ускладнюють ремонт існуючих та прокладання нових комунікацій (дороги, електрифікація, газифікація, водопостачання, водовідведення). Зокрема, є слабкими темпи під'єднання до мережі Інтернет у сільській місцевості. (Ціна підключення: до 100 грн — до квартири у багатоквартирному будинку у місті,  понад 2000 грн — до садиби у селі.)

Низька щільність населення, низькі доходи та наявність натурального господарства значно гальмують розвиток тих підприємницьких ініціатив неаграрного напрямку, що активно розвиваються у містах (магазини, об'єкти громадського харчування, готелі, побутові послуги тощо).

Протягом тривалого часу прийнято було говорити про масове обезлюднення українських сіл, проте період масової міграції із села вже закінчився, наразі тенденція змінюється. 2005 рік був піком виїзду людей із сільської місцевості, коли 51,1 тис. осіб залишили села. Однак вже у 2015 році міграційне сальдо (різниця між тими, хто переїхав до села та виїхав з села) набуло позитивного значення — на 11,9 тис. осіб збільшилася кількість мешканців сільської місцевості.

Вікова структура міграційного руху, скажімо, за 2015 рік виглядає наступним чином.

На завершення хотілося б висловити надію, що заходи громадськості, бізнесу та держави щодо розвитку сільської місцевості та сільського підприємництва принесуть бажані результати і прискорять еволюційний процес становлення сучасного комфортного українського села, у якому б хотілося жити.

Олександр Ярославський, експерт Громадської ради при Мінагропроді