Мова, звичайно ж, йде про проект Закону «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» або про якусь одну з його варіацій, яку буде проголосовано у Верховній Раді. Продумана, осмислена робота над цим законопроектом і, зрештою, його прийняття у Верховній Раді може дати потужний поштовх розвитку аграрного сектора. Особливо, якщо будуть враховані інтереси не лише вже існуючих гравців, але й тих потенційних виробників, які чекають на більш комфортні умови роботи. Наразі з сумом можна стверджувати, що у законопроекті № 5535 недостатньо враховані інтереси малих та середніх фермерських господарств.
Насамперед, цим законопроектом зберігається вже існуючий статус-кво з орендою, а де-факто — контроль українських земель. Справа у тому, що сьогодні вже 19,7 млн га у приватній власності передано у користування на правах оренди з терміном мінімум 7 років, а у деяких випадках — 20 та навіть 49 років за угодами так званого емфітевзису. Такий вид угод надає право користуватися чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, а у подальшому відчужувати право користування ділянкою. Зараз він є свого роду замінником, спробою оминути мораторій на продаж земель та причиною формування «сірого» ринку землі. Також активно лобіювався народними депутатами, наближеними до великих агрокомпаній, у минулому році.
Все було б добре, якби не спроби використовувати земельні ділянки, передані за договором емфітевзису, наприклад ріллю, не за їхнім прямим призначенням. Наприклад, будувати величезні тваринницькі комплекси, співмірні з великим промисловим об’єктом за розміром та впливом на навколишнє середовище. Цей процес, на жаль, неконтрольований та не приносить жодної користі в першу чергу людям, які віддали в оренду свою земельну ділянку, в другу — ґрунтам.
Як наслідок, маємо сьогодні аграрні холдинги, які вже сконцентрували у своїх руках величезні масиви найродючіших українських земель. Для прикладу, велика четвірка (UkrLandFarming — 654, «Агропросперіс» — 430, «Кернел» — 390, «Миронівський хлібопродукт» — 370 тис. га) володіє майже 2 млн га найродючіших в Україні ґрунтів. У той самий час для контрасту — всі 32,303 тис. зареєстрованих фермерських господарств сукупно обробляють земельний банк розміром 4,4 млн га.
В очікуванні запровадження ринку землі спостерігається тенденція збільшення кількості укладених договорів на тривалі терміни (до 49 років), і очевидно, що за умов збереження подібного становища ні про яку вільну конкуренцію на ринку не може бути й мови. На момент запуску ми матимемо гравців, що вже закріпили на ньому такі преференції, як довготермінові договори оренди.
Крім того, згаданий законопроект передбачає, що мінімальна вартість земельної ділянки не може бути меншою, ніж розмір річної орендної плати, помножений на 20. При середньому розмірі земельної ділянки у Черкаській області близько 2,7 га й орендній платі 6 тис. грн/рік матимемо $1,5 тис. стартовою ціною для одного гектара. Можливо, не надто висока ціна як для великого агрохолдингу. Проте вона може виявитися непід'ємною для малого фермерського господарства.
Водночас можливість віддавати землю під заставу у банк або якусь іншу кредитну установу(бажано, звісно, з мінімальним відсотком) дозволить малим фермерам вирватися з цих «грошових лабет», а залишаться лише ментальні, які «змушують» їх сидіти вдома і над руйнуванням яких ми, власне, зараз працюємо.
Найкращим варіантом задля уникнення спекуляцій із ціною на землю буде створення, в першу чергу, чіткого та прозорого механізму експертної оцінки, який був би справді незалежним та не викликав сумнівів.
Важливим моментом є обмеження концентрації землі в одних руках, адже існування монополій також не сприяє розвитку малих форм господарювання. Як саме регулюватиметься це питання? До кінця не зрозуміло.
І насамкінець, ми повинні усвідомлювати, що малі та середні фермерські господарства заслуговують (навіть вимагають) на увагу та підтримку заради довгострокових перспектив. Малі форми сільгоспвиробників, які поки що знаходяться не у рівних умовах та поступаються агрохолдингам у продуктивності та ефективності, дозволять забезпечити повноцінний розвиток сільської місцевості за рахунок створення робочих місць, майже повного циклу переробки створеної ними ж сировини та турботливого ставлення до навколишнього середовища.
Михайло Амосов, координатор ініціативи Land Matrix в Україні та Східній Європі
Думка автора може не збігатися з думкою редакції. Відповідальність за цитати, факти і цифри, наведені в тексті, несе автор.