Додана вартість у сільському господарстві. Формування та розподіл

Адам Сміт, засновник сучасної економічної теорії, у праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» стверджував: «Вартість, яку робітники додають до вартості матеріалів, розпадається сама... на дві частини, з яких одна — йде на оплату їхньої заробітної плати, а інша — на оплату прибутку їх підприємця на весь капітал, який він авансував у вигляді матеріалів і заробітної плати».

Отже, додана вартість складається з оплати праці, прибутку та податків мінус субсидії. Вираховується ж додана вартість шляхом віднімання проміжного споживання від загального випуску продукції. Розглянемо це на фактичних даних Держстату щодо галузі сільського господарства.

Випуск продукції сільського господарства або загальний обсяг виручки від реалізації товарів та послуг у 2016 році склав 637,8 млрд грн у фактичних цінах. Основну його частину зайняли зернові та технічні культури, вирощування сільськогосподарських тварин та тваринницька продукція, які разом становили 83% загальної суми випуску у сільськогосподарській галузі.

Загальна ж сума проміжного споживання у сільськогосподарській галузі у фактичних цінах за 2016 рік становила 367,4 млрд грн. Основні його складові — це корми, паливно-мастильні матеріали, міндобрива та насіння, які разом займають 76%.

Різниця між випуском та проміжним споживанням — додана вартість — у 2016 році становила 270,4 млрд грн. Зазначу, що у складі ВВП України, розрахованого за виробничим методом, сільськогосподарська галузь у 2011 році сформувала 8,2%, а у 2016-му — вже 11,6%. Частка доданої вартості у загальному випуску продукції у сільському господарстві у 2016 році становила 42,4%, у той час коли у цілому в економіці України аналогічний показник складав лише 37,6% (дані за 2015 рік).

Зверну увагу на значну диспропорцію у розподілі доданої вартості у сільськогосподарській галузі. У структурі доданої вартості сільського господарства лише 15% займає оплата праці, у той час як в економіці у цілому аналогічний показник становив 46%. Можливо, це пов’язано з низьким рівнем заробітної плати та із тим, що значна кількість сільськогосподарської продукції особистих господарств населення враховується, проте заробітну плату вони не нараховують.

Наразі за рахунок підтримки сільського господарства держава намагається підтримувати інші пов’язані з ним галузі: переробку, трейдинг, сільськогосподарське машинобудування, банки, страхові компанії тощо. Й у окремих випадках кошти державної підтримки, проходячи  транзитом через сільське господарство, осідають в інших галузях. 

Наведу приклад

На початку 1990-х років з боку Лівану, Сирії та інших країн існував ажіотажний попит на живу худобу, більше на шкіру ВРХ, ніж на самих тварин. Коли проходив відбір худоби, її покупці звертали увагу не на рівень вгодованості, а на стан шкіри тварини, що й було вирішальним у формуванні ціни.

Експорт зростав блискавично. Так, якщо у 1993 році експорт живої ВРХ складав 1,1 тис. голів, то у 1994 р. — вже 92 тис. голів, а у 1995 р. — рекордні 213 тис. голів. Керівники господарств, користуючись нагодою (стан реформування у КСП), активно продавали худобу, причому, за готівку, і про ефективність продажів особливо не задумувалися.

За таких  вкрай несприятливих для вітчизняного тваринництва обставин Верховною Радою України було прийнято Закон України від 07.05.1996 р. № 180/96-ВР «Про вивізне (експортне) мито на живу худобу та шкіряну сировину», що діє й сьогодні.

Часи лавиноподібного експорту живої худоби (1994-1996 рр.), який змусив Україну запровадити експортне мито на живу ВРХ, давно минули,  первинної  проблеми не існує вже понад 20 років, але заходи для її вирішення продовжують діяти. У 2017 році ставка вивізного (експортного) мита на ВРХ свійських видів живу, крім чистопородних (чистокровних) племінних тварин, та овець живих становить 10%. А це означає, що наші підприємства та господарства населення, що займаються вирощування ВРХ та ДРХ, дискриміновані, та за рахунок заниження внутрішньої ціни на 10%, яку мали б отримувати сільськогосподарські виробники, додатковий зиск отримують підприємства переробки, легкої промисловості та експортери шкіри. Нагадаю, що вирощування ВРХ хронічно збиткове вже багато років та така митна політика сприяє цієї збитковості.

Отже, результатом виробничого процесу є готова продукція, яка має свою ціну з вкладеною в неї доданою вартістю. Як для підприємств космічної галузі України, для яких готовою продукцією є космічні апарати, ракетно-космічні комплекси та ракети-носії, так і для сільськогосподарських підприємств вигодуваний бичок, молочна сировина, зерно пшениці або насіння соняшнику є готовою продукцією, і частка доданої вартості у цій продукції складає 42,4% (2016).  Причому, за усіма видами економічної діяльності в Україні цей показник нижчий і складав 37,6% (2015).

Олександр Ярославський, експерт Громадської ради при Мінагропроді