Агробізнес і агронаука: можливості компромісу

У цьому контексті є сенс поговорити про роль і місце вітчизняної аграрної науки. Потрібно сказати відверто, що вона досить часто і справедливо піддається критиці від бізнесу та суспільства. Але, на мою думку, тут більше маємо говорити про втрачену вигоду, яка полягає в тому, що протягом довгого часу так і не вдалося об’єднати зусилля національної академії наук і закладів вищої освіти. Ще з самого початку функціональний розподіл визначав наукові інститути як такі, де здійснюється фундаментальна лабораторна наука, а ЗВО були кузнею кадрів, де могли проводитися прикладні кафедральні дослідження. Сьогодні ми маємо результати від втраченої можливої синергії.

Проте в той же час за останні декілька років аграрні заклади освіти піднялися на декілька щаблів угору не лише в рейтингах, а у затребуваності їхніх випускників на ринку праці. У ХХІ ст. не можна сприймати аграрне виробництво як технології у старому значенні розуміння цього слова. ІТ, генетика, біологія та хімія у глибокому розумінні — невід’ємні наукові атрибути сьогоднішнього аграрного виробництва. В цьому розумінні просто випускник аграрного університету, який лише знає, як вирощувати рослину чи тварину, — вже неконкурентоспроможний.

Використовуючи кейс Сумського національного аграрного університету, хочу сказати, що розвиток аграрної науки, як і освіти, нерозривно пов'язаний із аграрним бізнесом, завдяки якому ми чітко розуміємо напрям, у якому це має відбуватися. Потрібно подякувати компаніям Kernel Group, ІМК, John Deere, Horsch, Bayer, «Оберіг» і багатьом іншим, які прийшли в університет і сіли з нами за круглий стіл. Як результат, ми вмотивовано почали працювати над конкретними науковими результатами. Матеріалізованим чи нематеріалізованим, але КОНКРЕНТНИМ науковим продуктом.

Розвиваючи цю думку, відверто зізнаюся, що ми зіткнулися з викликом. Оскільки бізнес, орієнтований на максимізацію прибутку, хоче високої продуктивності та якості, він готовий використовувати всі доступні можливості науки, які є у світі. Враховуючи, що український бізнес неоднорідний, підходи до впровадження інновацій, які є результатом наукової діяльності, відрізняються.

Перший випадок це — крупний бізнес, який має значні резерви розвитку і переважно хоче користуватися закордонними досягненнями. Проте їх адаптацію і впровадження сьогодні здійснюють українці. Відповідно ми сьогодні намагаємося увійти до цих структур і допомогти реалізувати це завдання, а разом із тим навчитися тому найкращому, що сьогодні реально є у світі. Як наслідок, ми піднімаємося на декілька щаблів у розумінні, особливо щодо генетики та IT.

Інший випадок — це фермери та «традиційні» аграрні підприємства (колишні КСП). Малий та середній бізнес. Стейкхолдери, які хочуть і навіть наполягають, щоб ми їм дали сьогодні власні розробки. Такий бізнес більш патріотичний, якщо так можна сказати. Прикладом може бути крафтовий виробник сирів «Оберіг», власник якого готовий сьогодні інвестувати в університетську науку задля розробки рецептури нових сирів, унікальних йогуртів тощо.

Проте, і це чи не найголовніше, якісна наука сьогодні вимагає відповідної науково-лабораторної бази. Тут потрібно сказати декілька позитивних слів у бік Міністерства освіти і науки України. По-перше, ввівши свого часу досить жорсткі вимоги до отримання вчених звань і наукових ступенів, вони створили серйозні стимули для науковців. Звичайно, багато таких, які намагалися пристосуватися, обійти, але значна частина зрозуміла серйозність ситуації. Щоб надрукувати гарну статтю в серйозному науковому журналі, попередньо потрібно прочитати інші наукові статті та зрозуміти, про що там пишуть і в чому актуальність на сьогодні. А для цього потрібно знати англійську мову, брати участь у міжнародних конференціях, знати методологію дослідження тощо. Крім того, наука має бути не абстрактною, а орієнтованою на конкретного споживача, яким переважно є бізнес.

Друге, за що потрібно подякувати МОН, це створення центрів колективного користування. Зокрема, ЦКК із сучасних агротехнологій «Лабораторія екологічного землеробства та природокористування» в Сумському національному аграрному університеті. За минулі роки сума інвестування склала 5 млн грн, завдяки яким ми мали змогу придбати частину обладнання. Але держава не завжди може реалізувати свою функцію, відповідно в цьому році ми маємо секвестр і відсутність капітальних видатків на придбання обладнання з державного бюджету.

Таким чином сьогодні заклади вищої освіти мають зрозуміти, що для розвитку наукової сфери вони мають знайти ресурси для капітального забезпечення лабораторної бази. А зробити це можливо двома способами: за рахунок міжнародного грантового фінансування і шляхом залучення інвестицій з бізнесу. І ось тепер повертаємося до того, з чого ми почали. Розвиток наукового середовища в закладах вищої освіти — це завдання не лише держави, а й соціально орієнтованого бізнесу. Відповідно, сам бізнес отримає від цього подвійну вигоду. Якщо у нього є наукова лабораторія, і він просить фахівця-науковця — він його отримає, підготовленого для роботи з сучасним обладнанням. З іншого боку, маючи сучасні акредитовані наукові лабораторії в закладах вищої освіти, підприємства можуть звертатися за готовими дослідженнями чи розвивати наукову ідею.

Володимир Ладика, ректор Сумського національного аграрного університету