Аграріїв прирівняють до виробників палива. Чим це загрожує?

З 01.07.2019 року розпорядниками акцизного складу палива та мастильних матеріалів вважатимуться і кінцеві споживачі — підприємства, що зберігають і використовують паливо для потреб власної господарської діяльності, обсяг якого перевищує 1 тис. м³ на рік (крім платників єдиного податку 4-ї групи), а для суб’єктів господарювання — платників єдиного податку четвертої групи — більше 10 тис. м³ на рік (підпункт 14.1.6 Податкового кодексу України).

Головна ідея ухвалених змін у законодавстві — детінізація ринку паливно-мастильних матеріалів, посилення контролю за рухом палива та отримання додаткових коштів до бюджету. Чим ці нововведення загрожують агровиробникам і чи дійсно вони здатні побороти тіньовий ринок палива?

Наприкінці 2018 року ВРУ ухвалила цілу низку змін до законодавства щодо адміністрування податків і зборів, що докорінно змінює систему адміністрування акцизним податком з 1 липня цього року (Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» №2628-VIII від 23.11.2018). Зміни торкнулися не лише виробників, трейдерів і роздрібних мереж, а й одних із найбільших споживачів палива — аграріїв.

Паливно-мастильні матеріали (далі — ПММ) у структурі витрат на посівну входять до чільної трійки (2017 р. — 19 млрд грн, 2018 р. — 25 млрд грн — посилання). Це основні витрати, від яких залежить робота під час польових робіт. У більшості випадків агровиробники мають власні склади для зберігання ПММ, а іноді навіть власні заправки, аби забезпечувати власні потреби у цих ресурсах.

З першого липня аграріїв прирівнюють до виробників чи трейдерів палива. До чого зобов’яжуть агровиробників уже через місяць?  

Суб’єкти господарювання зобов’язані здійснити реєстрацію місць зберігання пального (акцизних складів) для власного споживання та обладнати резервуари, в яких зберігається пальне, рівномірами-лічильниками, а місця відпуску пального — витратомірами-лічильниками та провести аналогічну процедуру для пересувних складів (бензовозів);

— щоденно формувати та подавати до ДФС дані про фактичні залишки пального на початок та кінець звітної доби;

— щоденно реєструвати акцизні накладні на реалізацію палива, у т.ч. при його використанні для власної діяльності, а також його переміщення між акцизними складами одного й того ж суб’єкта господарювання.

Аграрії як кінцеві споживачі зацікавлені в прозорості ринку і якості продукту, який вони офіційно купують, і не мають на меті перешкоджати цьому процесу. Проте поширення вищезазначених процедур на агровиробника значно ускладнить його роботу. Тут варто пам’ятати, що аграрії не виробляють/не продають, а лише використовують паливо для власних потреб, не сплачують акцизний податок до бюджету, а його придбання здійснюється виключно у платників акцизного податку. Тому аграрії не мотивовані купувати паливо у неплатників акцизного податку та тіньового бізнесу.

Головна мета ухвалених змін полягає у боротьбі з тіньовим ринком продажу/купівлі. Проте, бачимо інший результат. Розширення кола «акцизників» за рахунок легального бізнесу значно ускладнить роботу легального аграрного бізнесу і створить механізм тиску через штрафні санкції, не тільки через необхідність ліцензування, а й реєстрацію складів і роботи в СЕАРП та СЕ (від 20 тис. до 1-2 млн грн — ст. 128¹ ПКУ). Тому виникає об’єктивна необхідність для доопрацювання та відтермінування введення в дію нових правил адміністрування акцизним податком задля уникнення непорозумінь як з боку платників податків, так і представників контролюючих органів. У той же час перенесення терміну його відкриття повинне супроводжуватися виробленням чіткого плану послідовних кроків, які забезпечать запуск ухвалених змін.

Олег Нестеров, спеціаліст з питань співпраці з органами державної влади асоціації «Український клуб аграрного бізнесу»