Look! Як українка одягає фермерів
Вона вміє робити сири та йогурти, керувати проектами в крупній компанії. А віднедавна… шиє зручний і гарний одяг для фермерів. Оригінальні толстовки із картинками улюблених тварин, білі стрейчові джинси для сироварів. Так і хочеться побачити нові креативні моделі на червоних доріжках і подіумах.
У житті цієї тендітної дівчини було кілька рішучих змін. AgroPortal.ua записав від неї чимало практичних порад.
Високий старт
Тетяна Дядечко мала посаду заступника директора у компанії «Агроекологія», заснованій знаменитим інноватором Семеном Антонцем.
Як юна випускниця Полтавської агроакадемії змогла стрімко зробити кар’єру в такому серйозному господарстві з багатющими традиціями?
Тетянині поради прості.
Студенткою шукала практику не для того, щоб «відмазатись» абияк, а у господарствах з високою планкою, де можна навчитися цінним навичкам і реально вирости професійно. Саме після практики знайшла для себе перше робоче місце обліковця на елеваторі.
Суньте свого носа в усі процеси виробництва! Як економіст, не просто перекладала папки з цифрами, а бігала в поле заміряти засіяні площі дерев’яною метровкою (були ще такі J), цікавилася особливостями культур, а не просто аналізувала показники. Господарство давало можливість це робити. Отримувала кайф від нової інформації та технологій.
Почала рости: до головного економіста, фінансового аналітика, заступника директора.
«Тепер я сама роботодавець. Часто бачу, як людина ще нічого не показала, а вже вимагає високої зарплати. Мені було важливо спочатку вийти за межі своїх обов’язків, отримати результат, а вже після цього йти на діалог щодо посад і оплати», — додає наша героїня.
В «Агроекології» все зійшлося: робила більше, ніж вимагали формальності, а керівництво це стимулювало. Якось треба було розібратися з будівельним проектом. Могла відмовитися: мовляв, не мій профіль. Але навпаки сприйняла як цікавий бонус. І водночас розуміла, що таку довіру треба виправдовувати.
«Якщо керівники дають молодим проекти, але обмежують у повноваженнях, то усе марно. Мої повноваження були дуже широкими. Це надзвичайно стимулює. Мала давати вказівки, формувати наряди на об’єкти, обґрунтовувати ціни, підписувати акти виконаних робіт. Спочатку деякі підрядники з документами на оплату ходили в обхід, сумнівалися у 22-річному дівчиськові. Але керівники демонстративно не приймали документи без мого підпису. За місяць-два вже всі порядок зрозуміли і почали поважати», — розповідає Тетяна.
З комфорту — в київське «нікуди»
«Якихось «метеликів» бракувало, — пояснює Тетяна своє раптове рішення вирватися з периферії до столиці. — Ніби все супер: успішність, комфорт, навчання, закордонні відрядження. Але внутрішнього «супера» немає. Може, то було просто копання в собі, особисті емоції, які важко контролювати у 25 років. Здалося, що терміново треба щось змінити».
Пережила надважкі випробування в Києві: орендована квартира, відсутність роботи. Дівчину з романтичними кучерями у солідних компаніях серйозно не сприймали навіть попри ідеальне резюме. Хотіла керувати проектами, а їй пропонували надто низькооплачувані рядові посади.
Згодилися навички фотошколи, яку закінчувала раніше. Заробляла на життя приватними фотосесіями, зйомками весіль: «Мені подобалося. Але бракувало чогось значущого. У мене більші амбіції. Хочу бути багатьом корисною, запитуваною серед людей».
З подругою зібрали команду і упродовж 5 років організовували байкерський фестиваль. «Навколо мене завжди багато друзів, таких же, як і я: ділових, амбітних, з цілями, великими бажаннями і нелінивих. Робочі групи формувати легко».
Сирний вихід
Комфорту додав сир. Тетяна згадала, які теплі емоції щастя і гармонії пережила колись в Ізраїлі серед фермерів-сироварів. І залишки коштів вклала у молоко, яке на звичайній кухні перетворювала на сир.
Довго не вагалася, задумавши сирний бізнес. Переконалася у смаку першої порції сама, а вже другу рішуче повезла друзям на дегустацію. Пішов добрий поголос. Стабільних покупців знайшла у заможній Конча-Заспі, куди робила доставку щосуботи.
Стандартна кухня вже не витримувала обсягів. Тому орендувала частину сироварні біля Білої Церкви. Відкрили з подругою і невеличку кав’ярню у спальному районі столиці.
Сири успішно показали себе на ярмарках і фестивалях, їх розпробували ресторани, почали замовляти. Заробляла достатньо, щоби комфортно жити і відпочивати у столиці.
«Тяжкий період невизначеності 2013-2014 років теж допомогла пережити подруга. Відтоді ми одна команда», — киває на подругу і партнерку Тетяна. Зареєструвала власну торгову марку — Творча гастромайстерня «Коза Чка».
Злети і невдачі
Навчилися невдачі сприймати як «певні шліфовки від життя». Без драм і сліз. Готові до того, що у бізнесі немає передбачуваності, а є багато ризиків. Мовляв, пережили і пішли далі.
«Коли збільшуються обсяги у бізнесі, — говорить про свій досвід Тетяна, — потрібно постійно змінюватися. Якщо ні, то в якийсь момент починаєш вигорати, втрачати, ходиш по колу. Вирішила придбати власне виробництво».
Дівчина продала все, що мала: машину, фототехніку. Рідні допомогли коштами. І зробила інвестицію у власну сироварню на Житомирщині. Ремонт приміщення та придбане обладнання обійшлися у $40 тисяч. «Насправді це замала сума. Довелося економити, щось робити самотужки, кустарно», — оцінює Дядечко.
Вона усі свої невдачі пояснює власними помилками. Визнає, що не врахувала специфіку регіону і особливо проблему з кадрами. Село у самій глибинці заводило в тупик і бізнес.
Якісні характеристики місцевого молока не підійшли для крафтового сиру. Довелося шукати альтернативу.
Зробити свій продукт впізнаваним вдалося лише через рік, зокрема, після презентацій на виїзних ярмарках і фестивалях. Розсилали оригінальні сири поштою, поставляли готелям та ресторанам: «Нашу торгову марку почали впізнавати».
З кадрами: конструктив і не боятись звільняти
Сумлінних працівників на відповідальне виробництво бракувало. «Хоча село було великим, люди стабільно працювати не хотіли. На початках я сама варила сир, колола дрова, заготовляла молоко.
Тоді я дуже боялася звільнити людину, навіть за серйозну провину, коли доводилося списувати, викидати зіпсовану продукцію, терпіти збитки. Зате тепер з лінивими і недисциплінованими розстаюся рішуче. Ми не в дитячому садочку.
Готова вступати в діалог, коли у працівників є конструктив, обґрунтовані вимоги, намагаюся їх спільно обговорити і виконати по можливості».
Чому села потерпають через кадровий дефіцит? У Тетяни Дядечко є своє пояснення: «Багатьом бракує амбіцій, немає прагнення вчитися, цікаво відпочивати, подорожувати.
Є якесь своє господарство, на їжу вистачає — ото й добре. Свиня у хліві, суниця в сезон. Багато хто промишляє нелегальною вирубкою лісу. Навіщо та регулярна робота у сироварні 5 днів на тиждень?
Чому і хто генерує ідеї?
Так мислять ті, хто ще живе пострадянськими страхами будь-що змінювати у житті, недовірою. Але багато моїх знайомих навпаки їдуть у село. От нещодавно просилася на роботу сім’я з Кривого Рогу: хочуть залишити крупне виробництво і з маленькою дитиною жити ближче до природи.
Молодь побачила світ і не боїться виходити із зони комфорту. Самі облаштовують у селі особливий мікроклімат, їм кайфово. Вони генерують масу ідей для сучасного розвитку.
Ми дуже часто суперечимо своєму внутрішньому відчуттю, переживаємо: а як же я кину звичне середовище? Такі суперечності розривають людину, додають дискомфорту. Головне — не боятися робити вибір».
У Вінниці все по-правильному
За 2 роки свою першу власність Дядечко продала. І новий проект вже, як каже, зробила «по-правильному», з урахуванням першого гіркого досвіду.
Партнерському господарству у Теплицькому районі поставила свою технологію, контролює виробництво і займається збутом. Місцевий підприємець забезпечує сировинну базу, потужності, кадри. Тепер є гармонія.
Продукцію залюбки бере мережа «Сільпо» в ексклюзивну «Лавку традицій».
Ритейл — це можливо
Є два способи зайти у мережеві супермаркети з крафтовою продукцією, розмірковує Тетяна:
— заплатити за полицю, як це роблять великі компанії;
— зробити такий продукт, щоби великі ритейли тебе самі покликали.
«Наш варіант — другий. Маємо угоду з «Сільпо» на ексклюзивну поставку лінійки йогуртів, соусів, працюємо і над сирами.
Єдине, що спочатку шокує малого підприємця, — як це працювати з такою величезною компанією! Опанувати купу договорів, графіків відвантажень, іншої бюрократії. Боже, ми теж це все проходили. І навчилися. Можемо переконливо заявляти: у мережі зайти реально. Коли вже маєш якісний продукт, стабільну репутацію. Нас вже й інші кличуть».
Продавати мозок і досвід
«Коза Чка» тепер має досвід, щоби ділитися ним у консалтингових, освітніх проектах. Тетяна Дядечко організовує кількаденні курси сироваріння у Києві, Харкові, Львові. Попит на таку послугу величезний. Домогосподарки, ті, хто планує варити сири для себе або започаткувати бізнес, опановують ремесло у групах до 10 осіб.
Залюбки варять сири і розповідають про це іншим, активно працює сарафанне радіо. Нічого дивного — продукт смачний і сучасний.
«А от з великими корпораціями не люблю працювати, — зізнається Тетяна. — У них немає розуміння, насолоди цінністю продукту. Хочуть отримати швидкі гроші. Пояснення, що в такому бізнесі реальний прибуток стає очевидним як мінімум через 2 роки, не сприймаються. Думаю, крафтова продукція — спеціалізація для малого душевного бізнесу».
Одягнути фермера і сировара
«Я завжди мріяла про комфортний одяг для поля, — говорить Тетяна. — Ще коли працювала в «Агроекології». Так незручно одягатися, наче капуста, бо то жарко, то вітер, то мокро, треба шарф, шапку, рукавиці. Відволікає.
Замовила собі, здавалося, універсальну толстовку із гарним принтом, яку позиціонували як фермерський одяг. Але то було жахливо: синтетика, незручно, деформувалося після прання.
То вже була остання крапля: вирішили, що будемо шити комфортний фермерський одяг самі».
Знайшли доброго знайомого, який має швейне виробництво, майстерню, власний бренд молодіжного одягу в Полтаві. Запропонували вже обкатану схему: ідея та збут від «Коза Чка», а виробничі потужності й кадри — від партнера. Інвестували у початок навпіл.
Після ретельного вибору тканин і довгого випробування фасонів Тетяна нарешті з гордістю демонструє готову толстовку. Каже, тепер не розлучається з нею — зручний одяг виручає в холодну пору в поїздках, на фермах, у господарствах.
Авторка поєднала все: і вуха закрила від вітру, і шия без шалика в теплі, і рукави продовжуються рукавичками з відкритими пальцями, щоби телефоном користуватися. Рухайся, як хочеш, ніде не задуває, ще й улюблену тваринку можна обрати для принта, щоб веселіше виглядало. По-діловому і молодіжно одночасно.
На літо в роботі вже є набори для агроменеджерів — сорочки, брендові джинси.
Особлива увага сироварам. Досі вони користуються уніформою кухарів чи медиків. «Коза Чка» розробила інноваційні білі брюки з особливого білого стрейчу, спеціальну куртку. Щоби вільно рухатися у сироварні й біля холодильників, в камерах дозрівання сирів.
Звісно, ще багато проблем мають узгодити: з вартістю, налагодженням розмірів тощо. Розраховують експортувати таку уніформу і за кордон, заробляти новим проектом валюту. Така амбіція.
Розпитуємо, скільки коштуватиме, наприклад, така толстовка, яку із захопленням носить Тетяна. Кажуть, 1800 грн. Щоби окупити вкладання, планують реалізовувати по 300 кофтин на місяць.
Зароблені кошти домовилися повністю вкладати у подальше виробництво. Зокрема, одним із перших придбань має стати власна машина для друку принтів, адже поки що вони обходяться надто дорого.
Ініціатори саме створюють групу у Вайбері. Досліджуватимуть думку перших покупців.
«Мені з дитинства мріялося самій шити взуття, бо маю нетиповий 40-й розмір. Ніколи не мала гарного вибору, зараз теж проблема. Хочеться мати витончене, жіночне взуття, а не таке, наче сокирою рубане, — ділиться Тетяна. — Хтозна, може, колись ще й взуттєву лінію відкриємо».
Купити свободу для ідей
Після того як реалізували кілька цікавих проектів і спланували нові, шукають у команду ще тямущого управлінця.
«Коли тобі вже замало звичайної доби і спиш по 3-4 години, але ще бракує грошей на додаткову людину, оце і є той час, коли її конче вже треба наймати.
Мусиш переступити якусь межу і виділити певну суму на спеціаліста. Зате так ти купуєш собі свободу, сон, можливість відпочити і в результаті згенерувати проект, вдосконалити свій продукт або зробити новий.
Натомість втомлений мозок не видає свіжих ідей».
Без плану немає реальності
Уся робота молодої команди розписана в ретельному плані. Рахують кожен крок. Дівчата показують фото величезних паперових простирадл, розвішених на стінах і щільно розписаних пунктами і цифрами.
Так вони зустрічали Новий рік. 2-3 січня розпланували свою роботу по місяцях. І тепер лише звіряють дати і цифри за спільним онлайн-календарем. Кажуть, управлінський облік, аудит і контроль хочуть максимально автоматизувати. Це теж один із пунктів річного плану. Як і обладнання стаціонарного офісу.
«Поки що наш офіс — авто, у якому їздимо регіонами, де працюють наші проекти. Але у планах є офіс — значить, точно буде. Прописувати все необхідно. Буває, якісь пункти виконати не можемо, а якісь навпаки радують оптимістичним результатом. Але без плану неможливо».
Концентруватися вирішили у рідній Полтаві. Там і звичніше, і затишніше.
Ірина Садова, AgroPortal.ua