Скорее живое, чем мертвое: как украинское овцеводство осуществило экспортный прорыв

* Текст подається мовою спілкування

Хороші новини на фоні того, що стан українського вівчарства, як і скотарства, загалом оцінюють як «скоріше живий, ніж мертвий».

Проте, як вважає аналітик Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ) Іван Колодяжний, експортні досягнення є заслугою самих вівчарів, які об’єднуються в асоціації та намагаються популізувати галузь, а не продуманої державної політики.

Його підтримує голова ГО «Асоціація вівчарів» Василь Стефурак, додаючи, що вівчарство зараз — найбільш занедбана галузь тваринництва в Україні. За минулий рік кілька господарств отримали від держави допомогу за програмою часткової компенсації вартості закупки племінного поголів'я. «Але для нас це критично мало», — говорить Стефурак.

Водночас вівчарство забули включити до державної програми часткової компенсації реконструкції та будівництва тваринницьких ферм. Також доцільно додати сектор до програми дотацій зі створення малих сімейних молочних ферм. 

«Зараз держава дає компенсацію для ферм на 5-25 корів у розрахунку по 5 тис. грн на голову. Просимо, щоб включили туди овечі та козині молочні ферми на 50-250 голів із компенсацією 1 тис. грн на голову», — говорить він.

Додає, що 9 років продуктивної роботи у галузі принесли плідні результати: вдалося покращити поголів'я, змінити підходи до господарювання і породний склад. Це дозволило вийти і закріпитися з поставками в арабських країнах.

«Зараз важливо швидко нарощувати поголів'я, щоб не втратити свою частку на ринку. Вівчарі вже роблять все, що у їхніх силах. Але для масштабування потрібна державна допомога. Ми не просимо якогось особливого підходу, достатньо включити вівчарство до державних програм на рівні з іншими галузями тваринництва», — говорить Стефурак.

Унікальна галузь

Вівчарство — унікальна галузь, адже дає не лише звичні для багатьох українців молоко та м’ясо, але й вовну. Проте аналітик УКАБ констатує, що динаміка виробництва цього товару в Україні пішла на спад. У 2017 р., згідно даних Держстату, було вироблено 255 т вовни, а в 2019 р. — 199 т, за січень-листопад 2020 р. — 131 т.

«Таке зменшення вказує на те, що відбувається певна переорієнтація та зміна поголів’я овець. Вівчарі заводять більше м’ясних та молочних порід та менше тих порід, з яких береться лише шерсть», — говорить він.

Це підтверджується збільшенням надоїв: у 2017 р. валовий надій молока кіз та овець склав 1225 т, а в 2019-му зріс на 39% — до 1700 т. Збільшилась і реалізація на забій тварин у живій вазі: у 2017 р. цей показник становив 2280 т, у 2019-му — 2682 т.

Загалом за останні 5 років поголів’я овець та кіз демонструє скорочення. Якщо у 2016 р. їх нараховувалося 1370 тис., то на початок грудня 2020 р. — 1270 тис., тобто на 7% менше.

Експортні перспективи

На зовнішній ринок Україна експортує м’ясо баранини або козлятини, а також живих овець та кіз. Колодяжний зазначає, що стабільна тенденція до збільшення обсягів експорту спостерігається останні кілька років.

«У 2017 р. було експортовано 152,5 т м’яса баранини або козлятини (204 код УКТЗЕД), у 2020 р. — 282 т, тобто майже вдвічі більше, — ділиться він. — Така ж сама ситуація з експортом живого поголів’я: в 2017 р. зовнішні поставки живця складали 29 тис. голів, у 2020-му —  уже 59,2 тис. голів».

На його погляд, у наступні декілька років тенденція може зберегтися — Україна все більше буде експортувати м’ясо і живець баранів та кіз. Найактивніше український продукт зараз купує Оман, Кувейт, Шрі-Ланка, Туреччина, Йорданія, Саудівська Аравія тощо.

N.B. ТОП-3 покупців овець і кіз в Україні: Йорданія потіснила Туреччину

Ба більше, на світовому ринку попит на поголів’я українських овець зростає швидкими темпами, додає Василь Стефурак. «Ми не встигаєм задовільнити попит, потреби нас переганяють. І це не може не тішити», — говорить він.

Молоко чи м’ясо?

Керівник СТОВ «Волиця» Василь Волиця, що тримає у Хмельницькій області стадо на 600 овець, вважає, що Україна має дуже гарні перспективи стосовно виробництва та експорту м'яса овець до мусульманських країн. Туреччина, Ірак, Іран, Азербайджан, Саудівська Аравія зацікавлені в тому, щоб знайти партнерів, які б вирощували для них худобу.

В Україні погодно-кліматичні умови на 95% сприяють цьому. Але погоджується: щоб стати потужними в експорті, необхідна двостороння зацікавленість — і держави, і сільгоспвиробників.

«З досвіду знаю, що вівці не дуже вибагливі тварини. Спробую розвести кілька тисяч. Чому? Мав попередні розмови з турками, і вони готові співпрацювати, коли поголів’я сягне 2 тисяч, — розповідає вівчар. — Тим паче, вони хочуть брати як живих тварин, так і в забійній вазі».

На жаль, говорить вівчар, карантин зупинив попередні домовленості підприємства з інвесторами з Єгипту та Туреччини.

«Це стосується не лише вирощування худоби для реалізації, а й будівництва забійного цеху, лабораторії. Поки ми своїми силами намагаємося збільшити поголів’я. Два роки тому ми мали 50 голів, зараз — 600. Хотілося б поетапно розширити до 1200, потім — до 2 тисяч. Далі дивитимемося: якщо буде вигідно, займатимемося, ні — продамо на м'ясо», — розповідає керівник СТОВ «Волиця».

З переробкою молока ситуація в Україні виглядає складніше. Засновниця сироварні та власниця торгової марки «Львівська сироварня Джерсей» Вікторія Книш звертає увагу, що овече молоко саме по собі втричі дорожче за коров’яче.

N.B. Стресовий рік змусив сироварні мислити нестандартно

«Якщо тримати стадо, потрібно переробляти все молоко, а це виливається у «заморожуваня» оборотних коштів», — говорить вона. Тому сироварня закуповувала необхідну кількість молока для переробки у фермерів. Востаннє переробили кількасот літрів у червні, і на цьому зупинилися.

«Ми відразу побачили, що з продажами цього року буде складно. Овечий сир зараз коштує мінімум 500-600 грн/кг. Надто дорого для пересічного споживача», — говорить власниця сироварні.

Про перспективи

Відродження вівчарства — це розвиток сільських територій, збереження віддалених населених пунктів та традиційного укладу життя горян, можливість українцям жити і працювати вдома.

Василь Стефарук розповідає, що асоціація розробила проєкт, який дозволить підняти вівчарство на новий рівень та розширити розведення української породи овець, над якою тваринники працювали останніми роками.

Зрештою, вівчарство — це екологічно. Вівці випасають бур'яни і чагарники, в тому числі такі небезпечні як борщівник Сосновського, та роблять ландшафт більш привабливим.

Деяку занепокоєність у вівчарів викликають перспективи майбутнього відкриття ринку землі. «Зараз нам потрібно дбати про більш прогресивні технології. Натомість, якщо закон набуде чинності, доведеться шукати кредити, купляти землю. Це потягне нас років на 5-10 назад», — додав керівник СТОВ «Волиця».

Наталія Рекуненко, AgroPortal.ua