Как коронавирус перевернул ситуацию в АПК и актуально ли для Украины аграрное ведомство?

*текст подається мовою спілкування 

Що потрібно врахувати при відновленні профільного аграрного міністерства та яка людина має його очолити? 

Інна Мєтєлєва: Перш ніж говорити про відновлення міністерства, необхідно визначитися з пріоритетами та стратегією сектору, і вже під неї створити нову або оновити діючу структуру. Основна проблема полягає в тому, що на сьогодні в жодного політика, який «опікується» питаннями АПК країни, немає чіткого бачення, куди рухається сектор. Наприклад, реформа ринку землі, у якій всі брали активну участь, — це не стратегія, а лише один з інструментів розвитку. Стратегія — це комплексне бачення руху та взаємодії кожного сегменту, кожної групи учасників і взагалі місця України у світовому сільському господарстві.

Беззаперечно, що очолити має фахова особистість зі стратегічним мисленням, розумінням діяльності галузі в ключових напрямах як в Україні, так і на міжнародному рівні, сильною позицією щодо лобіювання та відстоювання інтересів галузі та вмінням знаходити взаєморозуміння та консенсус із ключовими стейкхолдерами. 

Тобто, не варто відновлювати міністерство лише як бюрократичну структуру?

Інна Мєтєлєва: Однозначно, що не як бюрократичну структуру! У Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства агросектор не стоїть в основному фокусі уваги та відповідно активному відстоюванні його інтересів на всіх рівнях законодавчої та виконавчої гілок влади. І це вже очевидно за основними показниками діяльності галузі. Тому аграрне міністерство однозначно потрібне. Питання лише, у якому форматі та якій організаційній структурі та з якими задачами.

 

Відомство має формувати та реалізовувати агропродовольчу політику, стратегію, в тому числі продовольчу безпеку та продовольчу незалежність держави, вирішувати конкретні задачі спільно з галузевими та профільними асоціаціями, політиками та бізнесом. Хочу зазначити, що частина роботи щодо оптимальної структури міністерства була вже зроблена спільно з міжнародними експертами за підтримки ЄС раніше, беручи до уваги кращий міжнародний досвід структури аналогічних міністерств у розвинутих країнах із великою часткою агропромислового сектору, але не імплементована у зв’язку з ліквідацією попереднього міністерства. 

Алекс Ліссітса: Основна проблема в тому, що у нас чітко не сформульовані загальноекономічні цілі. Оскільки аграрна політика є частиною економічної політики, то виходить замкнене коло. 

 

Стратегічні довгострокові вектори розвитку національної економіки, у тому числі аграрно-політичні, повинні бути чітко прописані та зафіксовані. Також має бути чіткий стейкхолдер, який відповідатиме за їх виконання. Величезна проблема в тому, що в Україні все змішалося на певному етапі. Ту ж земельну реформу вели всі, й водночас ніхто не відповідав за неї від початку до кінця. У результаті отримали незрозумілий формат, який нікого не влаштовує, але всі радіють, що він хоча би є. 

Сьогодні у багатьох українських виробників аграрна політика ототожнюється з системою підтримки державою окремих господарств чи напрямків. Насправді це питання набагато ширше. Йдеться про комплексне вирішення питань захисту навколишнього середовища, прав споживачів, здоров’я людини та тварин, розвитку сільських територій, міжнародної торгівлі тощо. Також існують надзвичайно важливі глобальні питання, зокрема зміни клімату та ролі сільського господарства у цьому процесі.

Як на мене, Міністерство аграрної політики важливе, але під нього потрібно: а) сформувати агрополітичні цілі, що включатимуть розвиток сільських територій, захист навколишнього середовища, прикладну аграрну освіту та науку і відповідно сприяти експорту аграрної продукції; б) чітко визначитися з виконавцями, щоби реалізовувати ці цілі. 

Якщо знову буде міністерство, але без функціоналу і важелів управління, то ми повернемось до старого формату. Тому для початку необхідно визначитися з функціями нового міністерства, а потім вибирати людину, яка очолить цю структуру. 

Прогнози щодо відновлення відомства восени — реальні? 

Інна Мєтєлєва: Рішення про відновлення міністерства прийнято. Питання в тому, чи ми будемо відновлювати колишні департаменти, чи вибудовувати ефективну діючу систему, яка працюватиме наступних мінімум 10-20 років. Зараз ми маємо унікальний шанс створити максимально ефективну структуру, яка відповідає вимогам часу та тенденціям розвитку галузі. 

Що відбувалося раніше? При об’єднанні міністерств ми працювали в режимі МНС-ників і гасили «пожежі», які виникали то тут, то там. Ми не були стратегами, які займаються аграрною політикою.

 

Якщо все-таки стоїть питання про осінь — маємо досить мало часу, щоб здійснити всю підготовчу роботу. Відповідно до цього формувати організаційну структуру та підбирати фахових людей. 

Алекс Ліссітса: Коли йде мова про відновлення проєкту — завжди стоїть питання ціни. На сьогоднішній день йдеться про відновлення міністерства зі штатом у 200 осіб. Це коштуватиме державі (а отже платникам податків) 1 млрд грн на рік. Якщо систему та функції цього органу залишити без змін, не прописати чітких пріоритетів, платники податків втратять мільярд гривень.

Виникає логічне запитання: під час поточних системних проблем, які має держава, починаючи від елементарного незабезпечення медичних закладів необхідними препаратами, чи є сенс витрачати таку суму щороку на утримання персоналу і будівлі? Чи краще їх віддати на закупівлю апаратів для штучного дихання, наприклад. 

Або замість зміни вивісок та перерозподілу державного бюджету, можливо, витратити кошти на аграрні університети та розвиток освіти? І тут знову ж таки повертаємося до запитання: в чому ж тоді ми виграємо від існування цього міністерства? Якщо його створити за сучасним зразком, то можуть виграти всі — і держава, і агровиробники, і споживачі, якщо ж за старим — тоді все буде залежати від нового міністра і його ваги в прийнятті аграрно-політичних рішень. 

Чи готовий УКАБ напрацювати фундамент, певну стратегію, яка ляже в основу нового міністерства, щоб зробити його ефективним у плані реалізації аграрної політики? 

Алекс Ліссітса: Від створення УКАБ у 2007 р. я особисто брав участь у написанні щонайменше шести загальнонаціональних стратегій розвитку аграрного сектору України, а також секторальних. Ми писали стратегію розвитку цукрової галузі, виставкової діяльності та багато іншого. Проблема в тому, що насправді мало чого втілюється в життя. Але ми ніколи не ховалися і завжди допомагали уряду і парламенту і словом, і ділом. 

 

Як тоді бути? 

Алекс Ліссітса: В Україні створений Центр економічного відновлення на чолі з Кирилом Криволапом. По суті, він є платформою, де буде сформоване комплексне бачення. Питання сільського господарства не є відокремленими від решти секторів. Звісно, УКАБ теж працює з даним центром у напрямку пропозицій чітких та зрозумілих економічних та політичних цілей на середньостроковий період — 5-7 років. Але це має бути узгоджений загальнодержавний пакет.

Питання в іншому: якщо цей документ буде сформований, наскільки влада готова до рішучих кроків? Чи є консенсус між органами державної влади — Офісом Президента, прем’єр-міністром, Кабінетом Міністрів, парламентом? Я бачу нове міністерство як багатофункціональне відомство з питань аграрної політики, сільського господарства, харчування, аграрної торгівлі. Міністерство, яке має відповідати за розвиток сільських територій, екологію, захист прав споживачів, прикладну аграрну освіту та науку. Тепер уявіть, наскільки це складно буде політично реалізувати. 

Інна Мєтєлєва: Підтримую. На сьогодні економічні експертні платформи на рівні Офісу Президента, КМУ, ГО можуть виступити майданчиком для діалогу всіх зацікавлених сторін і напрацювання узгодженої позиції. На мою думку, вона буде компромісною.  

На певному етапі українці прагнули бачити нові обличчя у владних структурах. Але нині електорат є дещо розчарованим тими, хто прийшов змінювати країну. Можливо, не на своєму місці певні люди в певних кабінетах? 

Алекс Ліссітса: Змінити Україну — загальне гасло, про яке говорять 30 років. Насправді це питання дуже риторичне. Адже не маючи чіткого вектору розвитку країни в довгостроковій перспективі, часто ми ходимо по колу, наступаючи на знамениті українські граблі. 

Треба кардинально змінювати інституції. Деякі з них у нашій країні працюють, як працювали ще 70 років тому. Мова йде про трудове законодавство. Постулати, які там прописані, закладались ще на початку минулого століття. Якщо ми хочемо глобально міняти країну в плані економічного розвитку, треба почистити всі ці Авгієві стайні. Поступово просуватися дрібними кроками, починаючи з елементарного — за кожним напрямком.

Зараз Україна провела земельну реформу, частково запускається ринок. Питання — чому без державних земель? Значить, треба тут готувати законопроєкти та їх приймати. Так ми дійсно змінимо країну не гаслами, а справами. 

Інно, ви були у владі, то чи можна змінити інституцію? 

 

Інна Мєтєлєва: Специфіка бізнес-середовища — це професійна командна робота і чіткий фокус на результат, який вимірюється систематично через систему KPI. І ти готовий вкладати свої знання, сили, час, всі необхідні ресурси, залучати кращих професіоналів для досягнення цілі. Коли ти приходиш у систему міністерства, ти розумієш, що потрапляєш у десятиріччями виплекану систему правил та обмежень прийняття рішень, які не направлені на отримання швидкого результату, а зачасту навпаки захищають збереження існуючої системи впливів. І тому інституційна реформа надважлива. І разом з тим, важлива особистість, яка очолює цю інституцію. 

Хочу також повернутися до питання, чи може електорат бути задоволений посадовцем. Ми маємо враховувати специфіку нашої держави. Відповідно до національних статистичних досліджень, 85% населення України мислить цінностями виживання. Люди приходять до магазину і бачать дешевий хліб, доступну гречку та стабільні ціни на молоко та яйця. Якщо ціни на продукти стабільні й усі можуть дозволити собі це купити — в Україні все більш-менш нормально. І те ж саме, якщо люди отримують підвищення соціальних виплат або заробітну плату вчасно чи тенденцію на зниження вартості комунальних послуг. І саме цим маніпулюють політики для підвищення власних рейтингів. Але наразі економічні реалії інші. Робити зміни — це задача для 10-15% населення, які не мислять цінностями виживання. Вони прийшли до цінностей розвитку і руху, розуміють, що це буде нелегко, і саме вони повинні рухати реформи. Незадоволені будуть завжди, але лише до того часу, поки не відчують зміни на краще на собі. 

Алекс Ліссітса: Я би згадав тут і питання освіти. Основна маса людей на сьогоднішній день (особливо ті, які пройшли радянську школу) мало орієнтується в базових економічних речах. Але я вірю, що ситуація з часом зміниться. 

 

Якщо говорити про час, Інно, ви зараз є заступницею голови правління з AgriFood Tech Української асоціації фінтех та інноваційних компаній. За чим майбутнє? Куди буде рухатись агросектор? 

Інна Мєтєлєва: В Україні є досить багато інноваційних напрацювань і сучасних розробок в аграрному секторі, і ми повинні об’єднати їх у єдину ефективну екосистему. Це допоможе підтримати національний розвиток інновацій, забезпечить доступ усім учасникам аграрного ринку та експорт до інших країн. І експорт агроінновацій може стати однією з нових цікавих ніш, оскільки на сьогодні є активний запит.

В Україні десятки компаній, які пропонують інноваційні рішення в точному землеробстві, управлінні земельними банками, обліку та моніторингу виробничих та управлінських процесів, є окремі маркетплейси із вхідних ресурсів і збуту готової продукції, фінансування та кредитування. На сьогодні основними гравцями та користувачами виступають саме великі аграрні компанії, у яких максимально автоматизовані та діджиталізовані управлінські та виробничі процеси, прогнозування, моніторинг і контроль, є доступ до інформації, ринків збуту та фінансів. Малі виробники, фермери лише частково мають можливості користування такими рішеннями, але мають велике бажання. Недорозвинений сегмент сучасних фінансових рішень для агровиробників та інтеграції в ланцюги доданої вартості «від ферми до виделки». Саме тут також наш фокус уваги. Діджиталізація та інноваційність аграрного сектору розвивається швидкими темпами, і тут український агробізнес може бути лідером на міжнародній арені. 

Алекс Ліссітса: Так, плацдарм для діяльності величезний. З кожним роком в інновації спрямовуються мільярди інвестицій. Сільгосптехніка працює на автопілотуванні та має повну автоматизацію процесів. Координування посівної кампанії здійснюється онлайн. Цього року у зв’язку з карантином ми зрозуміли, що, виявляється, всі трактористи можуть виконувати обов’язки, які прописані у Viber або Zoom.

І це перевертає ситуацію. Деякі компанії відмовились від офісних площ, а отже отримали можливість для внутрішнього інноваційного прориву, можливість зменшити всі транзакційні витрати, пов’язані з відрядженнями, місцями харчування, проведенням масових заходів. Перехід в онлайн-площину дає потужний поштовх для розвитку.

Щодо самого ланцюжка створення додаткової вартості у продовольчій сфері, то я не думаю, що тут дуже щось зміниться найближчим часом. Він надзвичайно складний та глобальний і потребує якісної перевірки даних на кожному етапі. 

 

Дякую за цікаву розмову.

Алла Стрижеус, AgroPortal.ua