Моя виробнича практика у Данненберзі

Автобус, як справжнісінький лайнер, ідучи чітко за курсом, ледь сколихне хіба що при зупинці. Ще б пак! Дороги у Німеччині просто відмінні.

«Що очікуєш від поїздки в цілому і від практики зокрема?» — питаю у сусіда по місцю, з яким познайомився уже в автобусі.

«Хочу побачити на власні очі успішну європейську країну, заробити трохи грошей і щось, можливо, намотаю собі на вуса… А ти?» — питально дивиться на мене.

«Я хочу відчути і зрозуміти різницю: чому так космічно відрізняється життєвий рівень нашого народу і їхнього. Хотів би побачити, якою мірою знадобляться мені на практиці ті теоретичні знання, що отримую в університеті. А взагалі я теж не проти упіймати вовка за вухо, коли є нагода», — багатозначно посміхаюсь, трохи хизуючись тим, що фразеологізми теж знаю.

Обоє втуплюємось у вікно, вражені незвичною для нас архітектурою, весело переглядаємось. Північ Німеччини. Нижня Саксонія. Данненберг. Кінцева зупинка. Ми прибули. Готель вражає блиском і чистотою. Розселились до кімнат по двоє-троє, за бажанням.

А далі — знайомство з фірмою «Альфайн». Ця фабрика з переробки курей є однією з найбільших. Робота тут налагоджена, як годинниковий механізм. Електроніка фіксує час роботи мало не по секундах: і коли ти пройшов через прохідну, і скільки часу провів біля конвеєра. Працювали ми у дві зміни по 8 годин, мали дві перерви по 15 хвилин. Чистоту в цехах можна порівняти хіба що з операційними, а зовнішність робітників – із зовнішністю хірургів. Нам кожного дня видавали нову форму: халат, штани, шапочку. А от рукавички і маска мінялись по декілька разів за зміну (між паузами), якщо виходив із цеху, то заходити маєш право уже тільки в новеньких.

Бройлерів доставляють сюди з різних країн, і не тільки європейських. Привозили, приміром, з Бразилії, Аргентини. Переробка м’яса включає наступні етапи: розвантаження й зважування птаха, фасування на товарні частини. Тут встановлені лінії, на яких виготовляють шніцелі, котлети, стегенця. Ці напівфабрикати заморожують, пакують і відправляють в Італію, Іспанію та інші країни світу.

Уже ці два показники імпорту й експорту дають можливість зрозуміти й оцінити високу кваліфікацію фахівців із зовнішньоекономічної діяльності, що працюють на підприємстві й проводять ділові операції на закордонних ринках. А це і є однією із ознак цивілізованого співтовариства.

На фабриці пліч-о-пліч працюють німці й поляки, росіяни й українці. Слід зазначити, що ніяких національних непорозумінь не виникало, панувала рівна робоча атмосфера. Єдиним перепоном у спілкуванні був хіба що мовний бар’єр. Але це наштовхнуло мене на думку вчити німецьку мову – наразі відвідую курси.

Я працював на пакувальній лінії. Фізично робота не із легких, але мені сподобалось. Запаковані ящики готової продукції вагою в 10 кг мені замінили певною мірою тренування у спортзалі. Теж позитив!

Приємні враження від країни ми отримували у вихідні дні: побували на екскурсії в Гамбурзі й Люнебурзі, здійснювали шопінги, просто весело відпочивали, придумували різноманітні розваги. Але одним із вихідних (суботою) ми частенько жертвували — ходили на роботу, прибирали в цехах. Це вже наше бажання й ініціатива. А чого байдики бити? Ми ж приїхали і заробити також.

Вражень від підприємства, від спілкування з німцями, від магазинів — хоч відбавляй! От, наприклад, насмішили мене у продуктовому магазині консервовані варені курячі яйця. Це ж треба додуматись?!

У народі кажуть: добре там, де нас нема. Це точно. У кожного свої проблеми, у тому числі і в данненбергців. Вони часто потерпають від повені, коли виходить із берегів Ельба. Не завжди навіть їм допомагають спеціальні канали. А ще неподалік їхнього десятитисячного містечка розташований полігон для захоронення відходів атомних станцій. Це дуже гнітить і турбує місцеве населення.

Перебуваючи на практиці у Німеччині, я зрозумів, що хотів би побачити роботу тотожного вітчизняного підприємства, скажімо, Миронівської птахофабрики. Зокрема мене цікавить, наскільки вагомими в даній галузі є операції українських суб'єктів господарювання за межами України та закордонних господарських суб'єктів із різних країн в Україні.

За два місяці ми повертаємось додому. Перетинаємо кордон. І нічого, що автобус добре сколихує уже не тільки при зупинках… Гріють душу чомусь навіть далеко не вишукані будиночки, що тікають за вікном. Ми вдома! А за плечима певний досвід. Вдалось і щось намотати собі на вуса, і вовка за вухо впіймати.

Олександр Прищепа, студент 3 курсу, спеціальність «Менеджмент зовнішньо-економічної діяльності», НУБіП