Барвінкове літо дихало терпкими пахощами трав, милували око барвисті духмяні квіти, сонце безжально обпікало обличчя, а небо синє, ніби синє море… Ось так зустрічала нас, студентів Сумщини, польська земля. Звичайно, для нас, українців, Польща зовсім не екзотична країна, та й приїхали ми сюди не на відпочинок, але вражень від побаченого й пережитого було достатньо.
Познань — це перше місто, яке вразило мене своєю оригінальністю: готичний костел Найсвятішої Діви Марії , ринкова площа у вигляді чотирикутника вузеньких п'ятиповерхових будиночків ХІІІ-XVII століть, ренесансна ратуша, Королівський замок, Центр торгівлі, бізнесу та мистецтва «Старий бровар», різнокольорові ошатні будинки, доглянуті квітники, чисті вулиці, а головне-люди, щирі, усміхнені, відкриті. Розмовляючи українською, ми, звичайно, привертали увагу місцевих, які, привітно усміхаючись, гукали нам: «Слава Україні!». Це дуже нас тішило, адже в серці все ще жила тривога від очікуваного.
Ось, нарешті, місце призначення — околиці містечка Вонгровец і зустріч з людиною, яка запросила нас на роботу до Польщі. Як виявилось, це була жінка, яку звали Ева, маленька, тендітна, вродлива, а ще дуже приємна у спілкуванні. Як турботлива господиня, вона облаштувала наш побут, цікавилася проблемами, допомагала в усьому, аби ми відчували себе комфортно на чужій землі.
Згадуювраження від першого робочого дня: прохолодний світанок, безмежне поле з рівненькими рядочками полуниці, неможливо спекотний день і полуничний аромат.
Ягід наїлися стільки, скільки душа бажала. Аж дух перехоплювало від такого розмаїття сортів цієї надзвичайно смачної полуниці!
Хоча робота на полі була нелегкою і ввечері відчувалася втома у всьому тілі, та бажання працювати не покидало нас. Цьому, напевно, сприяла та атмосфера, яка панувала в нашому невеличкому колективі: дружні стосунки, взаємодопомога, толерантність. Не можу не згадати про нові знайомства, адже кожен знайшов тут нового друга чи подругу, стосунки з якими продовжуються і зараз. Поряд з нами на полі працювали польські студенти, з якими ми теж спілкувалися.
Не дивлячись на мовний бар’єр, ми з часом навчилися прекрасно розуміти один одного. Мені особисто було цікаво дізнатись , чим живе молодь в іншій країні. Виявляється, у нас багато спільного: по-перше, любов до рідної землі( кожен поляк шанує свої звичаї і традиції, гордиться своєю країною), по-друге, відкритість, щирість у стосунках, гостинність, по-третє, вони цікаві співрозмовники, веселі, оптимістичні, впевнені в завтрашньому дні. Молодь Польщі особливу увагу приділяє освіті.
Години праці змінювалися годинами відпочинку. Це подорожі містами й містечками Польщі, відпочинок на озері, яке знаходилось недалечко від нашого місця проживання. Так приємно було спекотного дня після роботи пірнути в прохолодну воду, а потім ніжитися на пісчаному пляжі в обіймах палкого сонця.
Пам’ятається одна незвичайна подорож до сусіднього села, у якому відбувалось свято святого Яна. Особливо сподобалось дивовижне дійство запалювання вогнищ на пагорбах, через які стрибали хлопці та дівчата, тримаючись за руки. З яким захопленням ми спостерігали за народними танцями, слухали польських пісень! Люди знали, що ми українці, і запрошували нас брати участь у веселощах. Звичайно, ми, захоплені виром свята, не могли стриматись.
Польські краєвиди майже нічим не відрізняються від українських пейзажів: безмежні степи, зелені ліси й долини, високі блакитні небеса! Але все рівно весь цей час перебування в Польщі не полишало відчуття того, що ти далеко від рідної землі, там залишилось моє коріння. Україна, моя Батьківщина — це рідний дім, де на тебе чекають завжди з любов'ю і надією; це місце, до якого людина завжди повертається, де б вона не мандрувала у світі.
Повертаючись додому, ділилися між собою враженнями від перебування в Польщі, усі були задоволені й щасливі. Робота за кордоном виявилась не тільки корисною, а й неймовірно цікавою. Студентам, які вагаються у виборі варто чи ні їхати до інших країн, хочу порадити: їдьте, не пожалкуєте!
Ельвіра Кравець, студентка 4 курсу, факультет ветеринарної медицини