«Упряжь с шорами»: подарок аграриям от главного отечественного химика

текст публікується мовою оригіналу

На додачу до ембарго добрив з РФ в Мінекономіки, пропонують обмежити імпорт з інших країн, зокрема ЄС, і проводити його лише по квотам. Мало того, що квотування в нас історично пов'язано з корупційною складовою, такий крок ще й фактично нівелює конкуренцію на внутрішньому ринку і дозволить монополісту диктувати ціни сільгоспвиробникам.

Нагадаю, що Group DF фактично є абсолютним монополістом з виробництва аміачної селітри в Україні, і за 2019 рік виробив понад 70% усіх азотних добрив. Також Group DF приписують контроль над найбільшим виробником комплексних добрив —  ПАТ «Сумихімпром», який останнім часом виробляє лише продукцію на давальницькій сировині ТОВ «Хімвектор», бенефіціаром якої є Дмитро Фірташ.

Так от, в серпні 2019 року по заяві підконтрольних Group DF підприємств Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі (МКМТ) розпочато розслідування щодо нібито сплеску імпорту добрив в Україну за період 2016-2019 рр, який завдав непоправної шкоди вітчизняному хімпрому. Безпосередньо розслідування проводити доручили Мінекономіки, яке й пропонує ввести квоти на імпорт.

Мова йде про 2017 рік, коли обсяги імпорту як азотних так і комплексних добрив дійсно суттєво зросли. Однак Мінекономіки в своїх висновках впритул не бачить і не хоче визнавати той факт, що в 2017 році Group DF свідомо спричинила повну зупинку своїх заводів перед самою посівною, створивши неймовірний ажіотаж та дефіцит на внутрішньому ринку. Офіційним приводом зупинки було відключення постачання газу Укртрансгазом через прострочення боргу за всього один місяць. Проте, як потім виявив АМКУ, на рахунках заводу було достатньо коштів для сплати газу на 1,5 місяці наперед, а також в сховищах був передоплачений газ, якого б вистачило на виробництво ще на кілька місяців. В результаті АМКУ визнало це зловживанням монопольним становищем, як і постійне завищення собівартості виробництва шляхом перепродажу газу всередині групи.  Звісно, що в таких умовах для недопущення зриву посівної і забезпечення нормальної урожайності с/г культур єдиним шляхом для аграріїв в 2017 році був імпорт. Проте Мінекономіки це не цікавить.

Дивує, що Мінекономіки не бере до уваги динаміку наступних років, в які для захисту вітчизняного виробника добрив вже був введений ряд безпрецедентних захисних заходів. Зокрема, мова йде про введені антидемпінгові мита понад 30% на азотні добрива російського виробництва з 2017 року, а також наступне введення повної заборони на імпорт всіх міндобрив з РФ, що вступили в дію з середини 2019 року.

Ці заходи вже кардинально змінили ситуацію і перекроїли ринок. Наведу лише декілька фактів. По-перше, суттєво зменшився імпорт добрив, а долю РФ замінили постачальники з інших країн, зокрема, ЄС, Марокко, Білорусі, Туреччини, Грузії, Казахстану, Узбекистану і т.д. По-друге, українські заводи в 2019 році різко збільшили виробництво азотних  добрив — до 3,8 млн т, що на 79% більше порівняно з 2018 роком. За перший квартал 2020 року заводи Group DF звітують про подальше зростання виробництва, зокрема, Черкаський «Азот» — на 22%, РівнеАзот — на 30%, Сєвєродонецьке об'єднання «Азот» — в 7 разів. По-третє,  в 2019 році Україна експортувала значні обсяги азотних добрив —  765 тис. т карбаміду та 122 тис. т вапняково-аміачної селітри, тобто заводи успішно конкурують  на зовнішніх ринках.

Також потрібно врахувати, що ціна на газ, який є основним складником собівартості азотних добрив за рік, знизилась на 46% (ціна Нафтогазу на травень 2020 року — 4105 грн з ПДВ, червень 2019–7558 грн за 1 тис. куб. м), а ціна на аміачну селітру просіла лише на 12% (з 7200 грн наприкінці травня 2019 року до нинішніх 6300 грн за тонну). Відповідно прибутковість у виробників добрив зросла в рази.

Але «коли мед, то й ложкою». Мінекономіки все ж наполягає на введенні квот на імпорт аміачної та вапняково-аміачної селітри на рівні 357 тис. т при внутрішній потребі в 2,1 млн т. Тобто 83% внутрішньої потреби буде віддано вітчизняному абсолютному монополісту, який може легко створити штучний дефіцит і диктувати ціни аграріям, адже інших варіантів у них не буде. При цьому, також пропонують обмежити імпорт азотно-фосфорних добрив квотою 45 тис. т, що в 10 разів (!) менше порівняно до фактичного імпорту 2019 року. Внутрішні максимальні потужності виробництва азотно-фосфорних добрив в Україні складають до 500 тис. т, а потреба аграріїв становить 600 тис. т. Тобто, навіть при максимальній потужності виробництва Мінекономіки вже свідомо закладає дефіцит на 50 тис. т. Отже, зльоту цін в такій ситуації не уникнути, навіть якщо виробники добрив візьмуть максимальну планку виробництва. А якщо не візьмуть, то буде ще більший хаос навколо цін і поставок.

Таким чином, сільськогосподарських виробників намагаються «загнати в упряж з шорами», адже в Україні й раніше міндобрива коштували порівняно дорого, а тепер ще й озиратися по бокам на ціни в інших країнах не можна буде, бо імпорт звідти хоч і дешевший, але буде заблокований. Отакий він —  державницький підхід.

Роман Сластьон, генеральний директор асоціації «Український клуб аграрного бізнесу»