Коронавирус: какие аграрные предприятия переживут кризис?

Текст подается на языке оригинала.

Відповідь на це питання дає стаття, підготовлена мною у співавторстві з колегами — Ігорем Остапчуком та Володимиром Лапою.

У статті ми кількісно проаналізували вплив докризових показників діяльності підприємств на їх ліквідацію в періоди після криз 2007-2008 рр. (посуха і світова фінансова криза) та 2013-2014 рр. (негативна кон'юнктура ринків зернових та олійних, інфляція і девальвація, загострені російською агресією). На основі цього аналізу ми намагалися спрогнозувати, підприємства з якими фінансовими та виробничими характеристиками матимуть більше шансів вижити в умовах прийдешньої кризи.

Результати нашого аналізу вказують на те, що після кризи 2007-2008 рр. підприємства, які в першу чергу ліквідовувалися, були невеликими за розміром і мали незадовільний фінансовий стан ще у докризовий період. Факторами ліквідації підприємств були висока варіація виручки від реалізації продукції, високе співвідношенняя боргів до активів (понад 100%), зростаюча дебіторська заборгованість. Під загрозою ліквідації були також підприємства, не забезпечені потужностями зі зберігання продукції, що змушені були реалізовувати більшу частку виробленої продукції в рік збору врожаю. Під загрозу ліквідації потрапляли й неефективні підприємства з високими і зростаючими матеріальними витратами.

Серед організаційно-правових форм підприємств найвищі шанси на ліквідацію були у виробничих кооперативів, відкритих і закритих акціонерних товариств. Найбільш стійкими, тобто з найменшими шансами на ліквідацію були унітарні підприємства. В сукупності такі результати сигналізують про те, що в умовах кризи 2007-2008 рр. неоптимально себе проявили підприємства з найманим менеджментом.

Факторами зниження ризику ліквідації були зростаюча виручка від реалізації продукції, високий і зростаючий рівень прибутку, високий рівень продуктивності в рослинництві та досягнення ефекту масштабу за рахунок збільшення площі земель в обробітку. Вищі шанси на виживання були також у підприємств, які мали змогу залучити більшу кількість працівників, що могло відігравати особливо важливу роль в сезон збору урожаю. Крім того, у сприятливому становищі опинилися підприємства з кращими інвестиційними можливостями, які нарощували власний капітал та амортизацію основних засобів. Зниженню загрози ліквідації сприяла спеціалізація підприємств на вирощуванні комерційних культур (пшениці, ячменю, кукурудзи, соняшнику, сої та ріпаку). Менші шанси на зникнення були у підприємств, що мали в структурі молочний напрямок із порівняно великою кількістю худоби. Це, ймовірно, давало змогу «вирівняти» грошовий потік впродовж року і, таким чином, уникнути бюджетних розривів, пов«язаних із сезонністю виробництва.

У 2013-2014 рр. факторами, що підвищували ризик ліквідації підприємств, були все ті ж невеликий розмір та нестабільний фінансовий стан підприємства — зростання варіації виручки від реалізації продукції та високий і зростаючий рівень співвідношення дебіторської заборгованості до активів. У даному випадку вплив двох факторів — невеликого розміру і зростаючого рівня дебіторки — може бути взаємодоповнюючим. Малі підприємства не володіють достатньою ринковою силою, щоб мати змогу впливати на своїх контрагентів зокрема щодо вчасних розрахунків за поставлену продукцію. Негативним був вплив зростання витрат на послуги сторонніх організацій і низька кількість працівників на підприємстві, що в сукупності свідчить про брак компетенцій і критичну залежність ліквідовуваних підприємств від зовнішніх чинників.

На відміну від кризи 2007-2008 рр., коли зростання частки комерційних культур у структурі виробництва підвищувало шанси підприємств на виживання, в 2013-2014 рр. вплив цього показника був протилежним. Пояснити його можна негативною кон'юнктурою ринку — в 2013 р. відбулося значне падіння цін на зернові та олійні. Шанси підприємства на ліквідацію були також вищими, якщо воно входило до складу агрохолдингу. В цей період багато експортоорієнтованих агрохолдингів зіткнулися з фінансовими труднощами внаслідок девальвації, поглиблених ще й високим рівнем закредитованості. Саме в цей період спостерігалося сповільнення темпів розширення земельних банків агрохолдингами. Відповідно ліквідовувалося багато підприємств, що входили в структуру агрохолдингів, відбувалася їх реорганізація та реструктуризація.

Меншому ризику ліквідації піддавалися підприємства, виручка від реалізації продукції яких зростала. Вищі шанси вижити мали також підприємства з кращою прибутковістю і забезпеченістю основними засобами, тобто підприємства менш залежні від позикового капіталу і інфраструктурних проблем, таких як відсутність потужностей зі зберігання. Негативно на шансах на ліквідацію підприємства позначається і можливість досягнення ефекту масштабу за рахунок нарощування земель в обробітку. Крім того, кращі можливості для виживання у підприємств, що мають змогу платити вищі зарплати і, таким чином, залучати більш кваліфікований персонал.

Економічна криза внаслідок поширення коронавірусу може повторити сценарії як 2007-2008 рр., так і 2013-2014 рр. Проте безвідносно до того, як розвиватимуться події, результати нашого дослідження показують, що найспроможнішими до подолання кризи будуть високоефективні, незакредитовані й забезпечені власними ресурсами підприємства. Великого значення набуває наявність компетентного персоналу з встановленням відповідного рівня винагороди. Найвразливішими до негараздів будуть підприємства меншого розміру з поганими фінансовими показниками, нестачею ресурсів, компетенцій та інфраструктури.

Тарас Гагалюк, старший науковий співробітник ІАМО (Німеччина), член Експертної ради УКАБ