Про це йшлося під час панельної дискусії в Європейському парламенті, заявив заступник міністра економіки, довкілля та сільського господарства України Тарас Висоцький, повідомляє пресслужба відомства.

Він зазначив, що в ЄС існує значний дефіцит протеїну — потужне тваринництво формує стабільно високий попит на білкові корми. Власне виробництво сої становить близько 3 млн т, тоді як загальна потреба перевищує 35 млн т. Україна щорічно виробляє близько 6 млн т сої, і значна частина цього обсягу постачається до ЄС. Тобто Україна вже стала серйозним гравцем на цьому ринку. Сектор сої — наочний приклад інтеграції до європейського ринку: йдеться не лише про експорт, а й про переробку, сертифікацію та відповідність стандартам.

«Українська соя — це не просто великі обсяги. Це стратегічна присутність на європейському ринку: висока продуктивність, здатність працювати за новими екологічними правилами і відповідати жорстким стандартам ЄС. Наш аграрний сектор уже фактично інтегрований у європейську систему і водночас досить швидко змінює свою роль — від постачальника сировини до учасника ланцюгів доданої вартості. Йдеться не просто про експорт. Змінюється логіка виробництва: збільшуються обсяги переробки, процеси стають прозорішими, а якість — вищою», — наголосив Тарас Висоцький.

Сьогодні близько 25% української сої, виробленої без використання ГМО, відповідає сертифікованим стандартам ЄС. Це означає, що відбуваються структурні зміни на рівні господарств. Фермери перебудовують підходи — впроваджують сучасні технології та оновлюють практики.

Водночас Україна як стратегічний партнер ЄС має й інші очевидні переваги: географічну близькість, нижчу вартість логістики, значний виробничий потенціал і сильні позиції у сегменті «без ГМО». Саме цей напрям найбільше цікавить європейських споживачів і є вигідним для українських виробників, оскільки дозволяє отримувати додану вартість.

Водночас залишаються й серйозні виклики. Насамперед — регуляторні вимоги ЄС, які значно ускладнюють торгівлю. Йдеться, зокрема, про EUDR — регламент, що вимагає довести, що продукція не пов’язана з вирубуванням лісів. Для експортерів це означає детальну простежуваність: потрібно підтвердити походження кожної партії аж до конкретної земельної ділянки.

Також директива RED III, яка регулює використання сировини для біопалива, встановлює критерії сталості та вводить обмеження для культур, що можуть спричиняти непрямі зміни землекористування (ILUC). Сою планують віднести до цієї категорії. Це означає велику кількість документів і перевірок, цифрове відстеження продукції, додаткові витрати на сертифікацію. Для малих і середніх виробників, які не мають ресурсів для швидкої адаптації, це буде надзвичайно складно реалізувати.

«ЄС має діяти вже зараз і формувати чітку стратегію щодо рослинних протеїнів. Україна готова бути частиною цього процесу», — підсумував Тарас Висоцький.