Досвідом та працею. Повна автоматизація: як із засекреченого підприємства потрапити в агро

Різниця між підприємством у 80-х роках і сучасністю — просто разюча. Коли я прийшов у 1983 році працювати слюсарем контрольно-вимірювальних приладів і автоматики, насіннєвий завод займався лише доробкою насіння цукрових буряків. Як зараз пам’ятаю — складських приміщень не вистачало, територія була повністю заповнена кагатами насіння, майже на всіх виробничих етапах було задіяно дуже багато ручної праці. Тоді працівників було не менше, ніж зараз, оскільки завод працював у чотири зміни, і лише вантажників було 40 осіб.

Поступово зі слюсаря став майстром, начальником лабораторії метрології та автоматики, потім 9 років був головним енергетиком, а з 2013 року працюю головним інженером компанії. Наразі повністю відповідаю за енергетичну і механічну служби, координую роботу всіх технічних служб. Але скільки працюю, всі роки займався також автоматизацією виробництва.

У 1988 році на заводі з’явилися перші комп’ютери, до речі, компанія перша в області придбала їх. Пам’ятаю, як писали першу програму для бухгалтерів для виплати зарплат. Два місяці з 8 ранку до пізнього вечора сиділи, щоб написати, і справилися з поставленим завданням. Взагалі маю таку життєву позицію: якщо поставив мету — потрібно її реалізувати.

Сьогодні за моїми конструкціями на підприємстві працюють сушарки для малих партій на альтернативних видах палива. Маємо оригінальну програму управління елеватором, де використано мій алгоритм управління. Він дозволяє скомпонувати маршрут машин у будь-якій послідовності в будь-який час.

Починав трудову діяльність в оборонній промисловості на Світловодському радіозаводі, де виготовляли радіостанції тропосферного зв’язку. Маю радіотехнічну освіту і працював там регулювальником апаратури, старшим інженером.

На попередній роботі, а це був військовий об’єкт, щоб потрапити до керівництва, потрібно було записуватися на прийом, і на розмову мав кілька хвилин. Коли прийшов у LNZ Group, найбільше мене вразило те, що поспілкуватися з керівництвом за потреби можна в будь-який момент, двері для працівників завжди відкриті. Також в LNZ Group відчув більший діапазон для особистої творчості та реалізації потенціалу.
У цій компанії також навчився працювати з людьми, фокусуватися на конкретній задачі, й для пошуку рішень розглядати проблему з різних боків, знаходити рішення, не зациклюватися на чомусь одному, думати масштабніше, не боятися приймати рішення і брати на себе відповідальність.

Також у роботі є й складні моменти. Найбільші труднощі пов’язані з бюрократичними перепонами. Якщо говорити про будівництво нового об’єкту, то в Україні така забюрократизована система, що легше збудувати щось, ніж отримати на це дозвільну документацію.

Перший досвід роботи з людьми я отримав під час служби в армії. Мені так сподобалась манера поведінки начальника застави — він ніколи не підвищував голос і не вживав ненормативної лексики, але його всі слухали. Я перейняв цю тактику, і з 1986 року ще жодна людина не чула від мене нецензурної лексики. В житті дуже важливо мати навички виходу з конфліктних ситуацій.

При роботі з людьми також важливо розуміти, що кожен з них — індивідуум, і потрібно до кожного шукати індивідуальний підхід. При цьому ціную в людях чесність, щирість і професійність. Загалом, у будь-якій сфері, де б ти не працював, потрібно мати фундаментальні знання. Зараз система освіти мені абсолютно не подобається. Наприклад, для розрахунку розміру балки чи кабелю молоді спеціалісти задають у програму початок і кінець, і вона видає готовий результат, а от проміжні процеси нинішні інженери не розуміють.

Мене ж захоплювала радіотехніка ще з дитинства: весь час щось паяв, обпалював пальці. Пам’ятаю, в 5-му класі купив книжку «Книга юного радіоаматора». Після закінчення 6-го класу побачив у магазині радіоконструктор, який коштував 19,2 карбованці. І я зрозумів, що мені для повного щастя потрібна ця сума. На той момент у селі працював цегельний завод, і я пішов туди на роботу — підчищав за вагонетками глину. Зарплата була 1,92 карбованця за день. Я відпрацював 10 днів, отримав свої омріяні 19,2 карбованця, сів на велосипед, поїхав у магазин до Шполи, купив радіоконструктор і був найщасливішою людиною в світі.

З того часу я зрозумів, що нездійсненних мрій не буває, головне — мати бажання, і завжди можна отримати бажане. Це непросто, потребує зусиль, часу, сил, але отриманий результат того вартий. Тому всім своїм колегам раджу ніколи не відступати від своїх мрій, а докладати зусиль для їх реалізації.