logo

Блоги

Quo vadis, агро Аргентини?

Quo vadis, агро Аргентини?

Блоги Тарас Гагалюк 15 лютого 2020. 06:28 1774

Останнім часом набирають обертів дискусії щодо можливих змін у структурі господарювання аграрного сектору України внаслідок земельної реформи.

З одного боку висловлюється думка, що великі агрохолдинги змушені будуть припинити зростання за рахунок розширення площ, натомість нарощуючи інвестиції у збереження існуючого земельного банку та виробництво продукції з доданою вартістю. З іншого боку лунають перестороги щодо небезпеки «аргентинізації» України у зв’язку з можливим поглибленням експортоорієнтованості аграрного сектору, що може призвести до погіршення соціальної та екологічної ситуації в сільській місцевості. У даному контексті корисно порівняти Україну з тією ж Аргентиною, щоб зрозуміти, що на розвиток форм господарювання впливає еволюція державної політики та інституційного середовища загалом, а не лише політика у сфері землекористування.

Сьогодні в Аргентині поряд із традиційними, самостійно діючими сімейними фермами та (корпоративними) сільськогосподарськими підприємствами набули розповсюдження чотири гібридні форми організації виробництва: неформальні, мережеві, трастові й орієнтовані на інвестора гібриди.

Неформальні гібриди ґрунтуються на короткострокових усних домовленостях між виробниками та їхніми контрагентами щодо надання необхідних послуг, зокрема оренди землі, постачання ресурсів виробництва, вирощування, збору, зберігання та продажу врожаю. В основі іншої організаційної форми — мережевих гібридів — лежать формальні довгострокові договори між «підприємством-координатором», що забезпечує фінансування оборотного капіталу, зберігання та продаж продукції, і «підприємствами-підрядниками», до обов’язків яких входить укладення договорів оренди землі з власниками, проведення посівної, вирощування та збір урожаю (за такою схемою в якості «підприємств-координаторів» працюють, наприклад, агрохолдинги Grupo Los Grobo та MSU).

Трастові гібриди — це наступний за складністю рівень гібридної організації, який базується на середньострокових договірних відносинах між «підприємством-координатором», зовнішнім інвестором, що надає капітал «підприємству-координатору», а також банком, який виступає гарантом повернення вкладених коштів «підприємством-координатором». Насамкінець, орієнтовані на інвестора гібриди — це форма організації, схожа до трастових гібридів, але заснована вона на короткострокових договорах, а посередником між «підприємством-координатором» та інвестором у даному випадку виступає або постачальник ресурсів виробництва, або компанія-трейдер (прикладами діяльності в такій формі є компанії Cazenave і DTA).

Сімейні ферми та сільськогосподарські підприємства беруть активну участь у діяльності гібридних форм, а метою утворення таких форм є забезпечення доступу до засобів виробництва і досягнення ефекту масштабу за рахунок комбінації власних та орендованих ресурсів. Однак незважаючи на різноманітність організаційних форм в умовах сьогодення, ще до 1990 р. у сільському господарстві Аргентини переважали самостійно діючі та орієнтовані на внутрішній ринок сімейні ферми.

В той же час основною метою аграрної політики було використання високих врожаїв, забезпечених родючими ґрунтами пампи, для розвитку міських територій. Зокрема, надходження від сплати податків на експорт аграрної продукції спрямовувалися на розвиток вітчизняної промисловості та імпортозаміщення. Експортні мита зумовлювали низькі ціни на аграрну продукцію і, таким чином, забезпечували доступність продовольства для робочого класу. В умовах державних інтервенцій та постійної невизначеності у фермерів було мало стимулів для інвестицій в технології, збільшення масштабу виробництва чи утворення нових організаційних форм.

Зміни настали на початку 1990-х рр. із запровадженням лібералізаційних заходів. Було проведено приватизацію державних підприємств у галузях транспорту та транспортної інфраструктури, складського господарства, енергетики, комунікацій та ін., що призвело до притоку приватних інвестицій та зниження витрат на ведення бізнесу. Відбулася прив’язка песо до долара США, а також було засновано орган валютного регулювання з метою зниження волатильності інфляції та обмінного курсу.

Були ліквідовані органи регулювання ринків зерна та яловичини, скоротились державні інтервенції. Податки на експорт аграрної продукції були скасовані, а імпортні тарифи на ресурси виробництва (добрива і отрутохімікати) були знижені, що призвело до зменшення різниці між цінами внутрішнього і зовнішнього ринків. Крім того, був прийнятий закон, який захищає права селекціонерів, що поряд із заснуванням Національної комісії з біотехнологій та Національного інституту насінництва дало поштовх розробці та впровадженню новітніх аграрних технологій. Насамкінець, було вдосконалене законодавство щодо трастових фондів, що посприяло фінансуванню підприємств за рахунок доступу до біржових інструментів. Як результат, в аграрному секторі з’явилися великі корпоративні господарства (прикладами яких сьогодні є агрохолдинги CRESUD та Kruguer), неформальні й мережеві гібридні форми.

Відкритість економіки Аргентини зіграла з нею злий жарт наприкінці 1990-х та на початку 2000-х рр., коли девальвація в Бразилії, мексиканська криза 1994 р. та азійська криза 1997 р. значно підірвали конкурентоспроможність та експортний потенціал країни, що в кінцевому підсумку призвело до політичної турбулентності та дефолту. Вже з 2001 р. новий уряд згорнув попередні реформи у сфері валютного регулювання, обмежив купівлю іноземної валюти, зупинив провадження у справах про банкрутства і повернув державний контроль експорту та мита на експорт сільськогосподарської продукції.

В результаті впровадження цих заходів доступ виробників до кредитних ресурсів став вкрай обмеженим, однак аграрний сектор привернув увагу зовнішніх інвесторів, які втратили довіру до банківської системи країни і почали шукати альтернативні об’єкти для вкладення коштів. Таким чином, були розроблені нові інструменти для співпраці сільгоспвиробників із широким колом контрагентів, включаючи землевласників, постачальників ресурсів, переробників, експортерів і зовнішніх інвесторів. Утворилися трастові й орієнтовані на інвестора гібридні форми організації.

Із середини 2000-х рр. (і до сьогодні) уряд Аргентини продовжив поперемінно «гратися» із запровадженням та скасуванням мит на експорт аграрної продукції. Мало місце й короткочасне квотування експорту пшениці й кукурудзи. Здійснення деяких інших реформ у галузі макроекономічної політики призвело до значного зростання витрат виробництва (робоча сила, електроенергія, пальне), що значно зменшило інтерес зовнішніх інвесторів до аграрного сектору. Зросли і транзакційні витрати на укладення та моніторинг виконання значної кількості договорів між сільгоспвиробниками та їхніми контрагентами. Внаслідок цього роль трастових і орієнтованих на інвестора гібридів стала менш вагомою, а неформальні й мережеві гібриди залишаються поширеною формою організації сільгоспвиробництва й досі.

Варто зауважити, що всі наведені пертурбації в структурі господарювання в Аргентині відбувалися на фоні споконвіку діючого повноцінного ринку землі. Його функціонування, звичайно ж, супроводжувало, але не було причиною виникнення проблем у сільській місцевості. Джерелом проблем була скоріше неадекватна реакція уряду на кризові явища в економіці країни і відсутність системного підходу як до аграрної політики, так і до вирішення соціальних питань у сільській місцевості.

В той же час сільгоспвиробники продовжували (а на фоні нескінченних криз продовжують і сьогодні) шукати можливості для адаптації в обставинах постійної невизначеності та зміни умов для ведення бізнесу. І роблять це доволі успішно — сьогодні Аргентина є одним зі світових лідерів з експорту агропродовольства. Як то кажуть, не завдяки, а всупереч. Однак необхідність постійної адаптації до викликів інституційного середовища вимагає значних ресурсів, що мало сприяє залученню аграрного сектору до вирішення проблем села.

Про те, чого очікувати і куди рухатися українським агрохолдингам після зняття мораторію на продаж сільськогосподарських земель, будемо дискутувати 12 березня у Києві на конференції «Quo vadis, АГРО?», яку організовує асоціація «Український клуб аграрного бізнесу» в партнерстві з Лейбніц-Інститутом аграрного розвитку в країнах з перехідною економікою (ІАМО) та міжнародним експертним центром «Large Scale Agriculture (LaScalA)».

Тарас Гагалюк, старший науковий співробітник ІАМО (Німеччина), член Експертної ради УКАБ


Думка автора може не збігатися з думкою редакції. Відповідальність за цитати, факти і цифри, наведені в тексті, несе автор.

Ключові новини аграрного ринку в Telegram

Новини

Показати все

Блоги