logo

Міняю професію

Як фермер став журналістом Джерело фото: з особистого архіву Олександра Журавля

Як фермер став журналістом

Міняю професію 02 лютого 2018. 07:29 3611

Батько полтавця Олександра Журавля став головою колгоспу у 26 років, коли синові було 3 місяці. Сашко з пелюшок мріяв про власне господарство. Отримав дві освіти. І почав керувати вже з 19-ти років, став упевненим самостійним фермером. Зараз йому 33, і він організував радіо «Для хліборобів та хлібоїдів» AGRO.fm. Крім того, на волонтерських засадах веде у столиці англомовний клуб для лідерів агрогалузі. AgroPortal.ua розпитав Олександра Журавля: що ж спонукало його до змін у житті і професії?

КЛЮЧ — У РІЗНОМАНІТТІ

Джерело фото: з особистого архіву Олександра Журавля
Джерело фото: з особистого архіву Олександра Журавля

Ти ж мав успіхи у власному фермерстві. Оце мали б писати про тебе як про класного господарника. Чого тобі раптом цього забракло?

Олександр Журавель: Коли я почав приставати до успішних американських фермерів, щоби сказали, у чому ключ до їхнього успіху, вони відповіли: у біорізноманітті.  Різноманіття потрібне всім: землі — щоби родила по максимуму і була справді живою, соціуму — щоби розвивався, людям — бо у кожного свої потреби і можливості. А у нас досі багато що підганяється під традиційні кліше.

Борешся зі стандартами?

Олександр Журавель: Допускаю, що все може розвиватися паралельно. Скажімо, мій батько господарює традиційно, консервативно.

І ви не домовилися по-родинному?

Олександр Журавель: По-сімейному можна домовлятися, коли у тебе лише город біля хати і одна корова. А бізнес — це надто велика відповідальність.

Зараз батько добре дає раду господарству на тисячу гектарів. А я намагаюся розвиватися далі. Фермерська робота від сезону до сезону, по колу, коли дуже прив’язаний до землі, мені на певному етапі здалася одноманітною.

Але коли переїхав до Києва, почалися нові кліше. Перше, що у мене запитують: «Ти вже квартиру купив?»

Ти вже квартиру купив? :)

Олександр Журавель: Вона мені не потрібна. У мого старшого брата-архітектора, який 20 років живе у Києві, є власна квартира і стабільна робота, до якої він добирається дві години. Я знімаю житло у сусідньому зі студією будинку. Зекономлені (порівняно з братом) дві години зранку  я витрачаю на улюблені пробіжки, а ввечері — на різні івенти. Брат — людина творча, домосід, а я люблю подорожі.

Земля, квартира — це якір. А я вибираю парус можливостей, чіпляюся за нього. Щоби потрапити у нові хвилі і знайти потрібний вітер, треба з чимось попрощатися і відчалити від затишного берега.

Всі різні, кожному своє. Кожен вибирає, що кому комфортніше.

Мені не завжди вдавалося отримати бажане, скажімо, через той же батьків консерватизм.

Наприклад?

Олександр Журавель: Коли мені було 18, хотів отримати водійське посвідчення, щоби керувати трактором, — батько переконував, що мені це не знадобиться. Коли мені було 10, хотів продавати черешню з нашого саду на базарі, — батько сказав, що то соромно, хоч я не міг втямити, чому.

МАРКЕТИНГ ІЗ ДИТИНСТВА

Джерело фото: з особистого архіву Олександра Журавля Батьки Олександра Журавля
Джерело фото: з особистого архіву Олександра Журавля
Батьки Олександра Журавля

Олександр Журавель: Але все одно багато чого вдавалося. Років з 10-11 ми з братвою працювали на току з 8-ї ранку до обіду, а ввечері пасли маточне поголів’я на свинофермі. Відтоді знаю, що поганої, непрестижної роботи не буває, жодної роботи не можна соромитися. Це один з моїх перших уроків.

Ти свідомо пішов вчитися саме в аграрний університет у Києві на спеціальність «Менеджмент»?

Олександр Журавель: Звісно, я ж мав навчитися керувати! Мені принципово було одразу поставити найвищу планку, тому не залишився у Полтаві, а поїхав вчитися у столичний виш. Я знав, чого я туди йду: вивчати менеджмент, економіку, маркетинг одночасно із землеробством та іншими сільськогосподарськими науками. Це давав саме аграрний університет, факультет менеджменту.  А по-друге, маркетинг і торгівлю я випробував з самого дитинства.

Це ж як?

Олександр Журавель: Приміром, у себе в городі зібрав насіння з чорнобривців, підсушив. Вичитав у журналі, як зробити конвертики, дав їх розмалювати братові і продавав. Чорнобривці в селі є у всіх, але ніхто їх не запаковував у красиві конвертики і не робив рекламу. Хочеш щось продати — іди, рекламуй і продавай. Просто так ніхто не прийде до тебе і не спитає. Хіба не маркетинговий досвід?

Десь у старших класах у нас мав відбутися традиційний ярмарок, де всі печуть торти і продають одне одному. Я подумав, що спекти черговий торт — нецікаво. Взяв із дому пахучої соняшникової олії, купив капусту, майонез, одноразовий посуд і вмостився поміж тортами рубати салат. Спочатку всі сміялися, але порцію за порцією я спродав усю капусту, 4 головки. Грошей не заробив, тільки повернув свої вкладені 20 гривень, але мою капусту досі згадують і вчителі, й однокласники. Це ще один урок: не бійся виглядати смішним. Неординарність пам’ятають дуже довго і з позитивом, із захопленням.

А провальні проекти були?

Олександр Журавель: У 2000-му, спостерігаючи за бабусями, які на зупинках продавали соняшникове насіння, знав, що його треба довести до нормальної якості, підсушити, підсолити, запакувати, зробити бренд — і тоді продавати. На жаль, послухав батька. Він збирав 1000 тонн соняшнику у своєму колгоспі, тож над моїми стограмовими пакунками просто посміявся. А невдовзі  з’явилися переробники і запустили популярні бренди, котрі добре заробляють на тому. Я не заробив, але додав для себе ще один урок: коли є ідея — швидко реалізовуй її, бо не ти один такий розумний, завтра її вже реалізують інші.   

Ти все про уроки говориш. Яке навчання для тебе було найкориснішим?

Олександр Журавель: Дуже вдячний своїй шкільній вчительці, яка кілька разів приходила до моїх батьків і переконувала, що я переріс сільську школу. Мені справді занадто легко стало вчитися, книжки навіть не носив додому — встигав виконувати завдання на перервах. Вступив у Кременчуку до спеціалізованої школи № 10 з поглибленим вивченням англійської. Там було важче і цікавіше. Знань вистачило для того, щоби легко здобути дві вищі освіти. Жив у 25 кілометрах від батьків. Багато корисних книжок перечитав за той час.

В університеті жадібно хапав усі знання, тому що розумів: рослинництво, техніка, корми — то все мені точно знадобиться, коли керуватиму своїм господарством (так і сталося). Тоді всі вже знали випускників НУБіПу, котрі започаткували і розкрутили успішні агрокомпанії та холдинги. Хто хотів навчитися — навчився.

На перших курсах ми з друзями організували «Клуб менеджера», куди запрошували реальних практиків, відомих менеджерів, щоби ті поділилися досвідом.

Самі змогли достукатися до них, крутих?

Олександр Журавель: Ніхто не відмовляв. Топ-менеджери з  великих компаній приходили. Наприклад, Ярослав Васильович Краснопольський розповідав, як його команда створювала легендарний «Райз». Знаменитий Федір Моргун виступав, це той полтавчанин, що піднімав цілину в Казахстані і розробив систему безвідвального обробітку землі. У нас не було проблем з будь-ким домовитися. Хто стукає — тому відчиняють.

Це були не масові заходи. Збиралося десяток-другий зацікавлених студентів з 200 на потоці. Ті, хто справді знав, чого хоче і до чого прагне. «Клуб» працював ще довго після того, як я пішов. Завдяки ньому у мене і тепер багато класних друзів, що стали класними фахівцями.

Коли почалися твої практичні фермерські університети?

Олександр Журавель: Пішов  працювати на землі після 3-го курсу. Здалося, годі протирати штани, перевівся на екстернатну форму навчання. Спочатку батько взяв до себе заступником у господарство на 11 тис. га. У нього я спершу навчився правильному підходу до різних людей.

У нас на Полтавщині дуже помітна різниця між селами. Одні з них здавна були панськими, а інші — козацькими, вільними. Дивно, але роки майже не вплинули на ментальність. Після розпаювання у козацьких селах вже на другий день усі прийшли за своїми конкретними частками і розтягнули по дворах. Фермери там тільки місцеві, чужі не приживаються, агрохолдинги теж не заходять. У постпанських — все навпаки, там переважно збереглися колишні земельні масиви, люди вдаються до спільного керування. Батько такі нюанси розуміє. Знає, як доречніше домовлятися з людьми, щоби отримувати спільний корисний результат. Допоміг розрулити особливо проблемні ситуації перехідного періоду.

А ви родом з якого села?

Олександр Журавель: З давнього козацького, з Погребів Глобинського району. Тут козаки тримали великі продовольчі склади, погреби. Батько і дідусь із села Горошине Семенівського району, саме там Іван Котляревський формував козацький полк на війну із Наполеоном, посадив там дуб, який росте й досі. А ще Горошине на сто років старіше за Москву, і це тільки офіційно.

Тато багато самостійності тобі дозволяв?

Олександр Журавель: Він знає, що я можу приймати власні і часом радикальні рішення. Відповідальності не боюся.

Серйозні випробування не забарилися. У нашому  базовому господарстві пройшов величезний град. Відтоді я знаю, що таке втрачати багато. Це коли бачиш суперврожай всіх культур. Пшениця стоїть, налилася гарно. А потім різко раз — і нічого нема, все знищено: кукурудзу, пшеницю, гречку. Крихти дозбируєш, переорюєш… Тоді ми потрапили у справжнісіньку боргову яму, кредити роками висіли, в тому числі особисто на мені.

З тих пір я ніколи категорично ні про що не висловлююсь. Не довіряю категоричним спікерам, консультантам, політикам, бо одразу видно, хто з них чистий теоретик і реальне поле тільки з вікна бачив.

Борг залишався на мені й тоді, коли принципово пішов себе випробовувати на самостійні хліби в господарстві Лубенського району, у село Хорошки, тоді їх «Райз» тільки взяв до себе, а я був першою людиною від «Райза». Кілька тисяч гектарів землі, молочна ферма, свинарник. Було дуже цікаво, глибоко вникав у технології, спілкувався з кожною дояркою, навіть корів записав поіменно. Треба було керувати штатом з 220 людей, більшості з яких за 50, власники готували господарство до зміни поколінь.

У мене на той час навіть диплома бакалавра ще не було, доучувався, їздив диплом захищати. Потужна школа була, щасливий період. І батько мій досвід визнав. Доручив самостійно керувати окремим, але дуже слабким господарством, по суті, витягувати його, ставити на ноги.

У МЕНЕ БУВ СВІЙ МАЙДАН

Джерело фото: з особистого архіву Олександра Журавля
Джерело фото: з особистого архіву Олександра Журавля

Постдипломні випробування?

Олександр Журавель: Ще той досвід! Було, що я перші два тижні взагалі не спав, пив пустирник. До кабінету не припинявся людський потік, заборгованість із зарплати тягнулася з 1992 року. З 150 дійних корів 40 були лейкозними. Воду доводилося возити із сусіднього села. Справжнісінький постсовдепівський апокаліпсис.

Де ж ти гроші взяв на зарплату?

Олександр Журавель: Тоді, як ніколи, я усвідомив, що справа не стільки у грошах, скільки у правильному менеджменті, організації. Частину людей умовив стати на біржу до початку сезону — вони отримали живі гроші, але не з казни господарства. Частину байдужих, хто не ходив на роботу, не цікавився господарством, звільнив.

Центральна садиба допомогла із новим трактором, ним стали регулярно обробляти людські городи.

На той час я зрозумів, що потребую ще однієї освіти, вступив до Полтавського юридичного інституту Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого. Поїхав на сесію, а мені телефонують: «Приїзди. У тебе — майдан!»

Злякався бунту?

Олександр Журавель: Звісно, страшно. Це ж розбурхана маса. Але я усвідомив, що то була перевірка на лідерство. Знав, що є кілька осіб, які хочуть самі перейти і переманити людей із землею до сусіднього агрохолдингу. Це можна зрозуміти, бо люди, звісно, шукають, де краще. Але вони розхитували і загальний натовп. Настав вирішальний психологічний момент: або перемагають підбурювачі і село охопить безлад, або я покажу себе лідером. Тому ініціаторів я одразу відпустив з миром, вони подалися до нового господаря. Решта викричалася, випустила пару, після чого ми порозумілися.

Стихією можна керувати?

Олександр Журавель: Якщо ти сильний, так. Бо люди справді гарні, реагують на адекватне керування нормального лідера (їхнє село — колишнє панське). Ми разом змогли за три роки переформатувати господарство. Я старався гарно платити, але навіть без грошей вони працювали дуже віддано та ефективно, коли розуміли, що процеси налагоджено нормально. Моя школа лідерства пройшла саме на ТОВ АФ «Землянки».

Чим ти переконував селян?

Олександр Журавель: Головне — бути дієвим, не тільки говорити. Ми не вирізали худобу, а поліпшили утримання та годівлю (я тоді подякував своїй викладачці з університету, яка прищепила інтерес до тваринництва). Ми працювали за багатьма напрямками: тримали корів, свиней, гусей. Усе потроху давало живі гроші.

Одразу вичистили геть занедбану землю від шкодочинів. Суворо присікали так звану придорожню агротехніку, коли для окозамилювання оброблялися лише найближчі до дороги 200 метрів поля. Я переходив усі поля уздовж і впоперек. Шкода було землі, вона ж у нас найкраща. Невдовзі вона дала нам славну кукурудзу на силос, аж механізатор на орендованому комбайні не приховував захоплення, примовляв,  це кращий силос в області. Завдяки продажу того силосу вдалося виплатити значну частину зарплатні працівникам. Поступово стягав нову техніку, купив сучасну дорогу сівалку, якої у батьковому господарстві ще не було.

Не надто ризикував?

Олександр Журавель: Це був не ризик, а продуманий аналіз, точний розрахунок. Ще й на додачу взяв трактор МТЗ у лізинг. І не пошкодував. Навіть сусіди почали за нашою схемою техніку закуповувати. Сучасні нові сівалка та обприскувач мають бути свої у кожному господарстві, бо мусять точно спрацювати саме у певні дні і гарантовано якісно.

НА ЗЕМЛІ БЕЗПЕРСПЕКТИВНИХ НЕМАЄ

Джерело фото: з особистого архіву Олександра Журавля
Джерело фото: з особистого архіву Олександра Журавля

Потім увесь цей досвід використав у власному господарстві?

Олександр Журавель: Звісно. Техніку маю гарну, сучасну. У 2014-му побудували сушарку на соломі. Хоча мені радили краще придбати комбайн. Та знову ж таки розрахунок показав: його оренда менша за амортизацію. Сушарка рентабельна, окупається за два роки. Вона гарно показує себе і зараз.

Скільки землі, на твою думку, потрібно фермеру, щоб його сім’я жила безбідно?

Олександр Журавель: Гарний бізнес починається з 300 га. Хоча от ми давали свою техніку в оренду дрібним господарям, у яких по 20-30 га. Бачив, це добре забезпечені, впевнені у собі і своїх дітях люди. Я не вірю у розмови про безперспективність малих господарств і давно вже виступаю проти таких кліше. Безперспективними їх називають якраз ті, хто не має досвіду на землі. Малоземельників не треба особливо підтримувати, їм просто треба не заважати і офіційно визнати їхній статус.

НЕ В ГРОШАХ ЦІННІСТЬ

Джерело фото: з особистого архіву Олександра Журавля
Джерело фото: з особистого архіву Олександра Журавля

Твоя сім’я має тисячу гектарів фермерського господарства — є де розгулятися. Але ти переїхав до Києва на непевні журналістські хліби?

Олександр Журавель: У 2013-му ми нарешті віддали усі свої борги за колишніми кредитами. Я відчув себе шалено вільним. Брав активну участь у багатьох аграрних конференціях, зібраннях. Продовжував вчити англійську. Розумів, що хочу змін. Потрапив у поле зору Міжнародної фінансової корпорації — IFC. Її фахівці запропонували мені як фермеру-практику взяти участь в одному з освітніх проектів. Так я об’їздив всю Україну. Потім за іншими навчальними програмами побував за кордоном в успішних агропідприємствах.

Нібито парадокс: коли мав можливість заплатити — не їздив на навчання, а минулого року, вже на «голодних» хлібах, вдалося двічі поїхати в США і раз у Францію, за навчальними програмами для фермерів. Якщо у вас є гроші, ви можете купити квиток. Але! По-перше, не всім дають візу, навіть за гроші. По-друге, програма зустрічей, у тому числі із офіційними посадовцями — це велика додаткова можливість. Ми навіть із конгресменом зустрічалися. Наступного разу хочу потрапити в Білий дім. До речі, я свої враження публікував на AgroPortal.ua.

По-новому подивився на цінність грошей?

Олександр Журавель: У мене немає трепету перед ними. Я вже заробляв мільйони, витрачав мільйони, був винен мільйони.

Батько купив нову машину — а я за такі ж гроші краще би пройшов курс МВА. Мене дивує, чому інші фермери не вкладають гроші в себе, в освіту, в мову, у розвиток, у свій юридичний захист.

Коли у мене відкрилося нове вікно можливостей, вирішив ним скористатися. Було багато комунікацій.

НОВИЙ БІЗНЕС

Джерело фото: з особистого архіву Олександра Журавля
Джерело фото: з особистого архіву Олександра Журавля

І тому обрав журналістику?

Олександр Журавель: Скоріше вона обрала мене.

Бачив, що журналісти часто подають все не так, як є насправді. А я знаю село зсередини. Багато спілкувався з фермерами всіх регіонів України і з зарубіжними. У нас часто нема поваги одне до одного. А коли люди поспілкуються між собою, то вони обов’язково порозуміються, вже не будуть стріляти одне в одного.

Можна було б сидіти у себе в селі й обурюватися чим-небудь, але у мене тепер є можливість сказати, запитати, дослідити, зрозуміти, звідки вітер віє.

Ти перестав бути бізнесменом?

Олександр Журавель: Ні, це просто нове випробування. Коли Дмитро Гордейчук запропонував проект аграрного радіо, я думав рівно дві секунди — і погодився. Раніше я займався товарним бізнесом, тепер — інформаційним. У нього свої закони. Почитати аграрії мають багато що, а от послухати — катма. Тому створюю новий продукт у ніші, де конкурентів немає.

Чому саме в Інтернеті?

Олександр Журавель: Бо дешевше. Собівартість такого радіо набагато менша. А от аудиторія більша, бо наше AGRO.fm можна слухати коли і де завгодно: в кабінеті працюєш чи в полі-городі, у хліві пораєшся чи у кабіні комбайна сидиш. Ніяких обмежень. Ми концентруємось на контенті. Дуже хочеться робити якісний, змістовний продукт без рекламного нашарування. Щоби стати унікальними.

Задоволені результатами?

Олександр Журавель: Постійно моніторимо, хто ж слухає AGRO.fm. Це не тільки вся Україна, разом з Донецьком та Луганськом, до речі. І в сусідніх країнах теж є слухачі.

Крім того, ми свідомо розширюємо аудиторію, кажемо, що ми не тільки для хліборобів, а й для хлібоїдів. Готуємо передачі для тих, хто хоче правильно споживати продукти, знати про них більше, вибирає їх у магазинах, кафе, ресторанах. Залучаємо до спілкування не тільки агровиробників, фермерів, одноосібників, але також садівників, городників, дачників. 

У чому мав труднощі? Тобі ж без них ніяк.

Олександр Журавель: Це справді новий виклик для мене. Ніхто не підкаже, що і як робити, тому що цього раніше ніхто не робив. А я знатиму вже потім, після того, як усе зробимо. Наприклад, треба вчитися правильно говорити в ефірі. Доводиться спілкуватися у різних умовах із надзвичайно різними людьми, мусимо бути зрозумілими, близькими до слухача.

ІНКУБАТОР ДЛЯ ЛІДЕРІВ

Джерело фото: з особистого архіву Олександра Журавля
Джерело фото: з особистого архіву Олександра Журавля

Коли тобі знов захочеться чогось новенького?

Олександр Журавель: У наш час все так швидко і кардинально змінюється, що я не візьмуся нічого планувати чи прогнозувати. Використовую можливості, які є зараз.

Наприклад, мене, крім радіо, захоплює англійський спікінг-клаб. Я організував і веду його на волонтерських засадах. Комфортне приміщення бібліотеки для наших занять безкоштовно надає офіс Американських Рад з питань освіти, я як випускник однієї із їхніх програм Open World маю право. Збираються молоді лідери аграрного ринку, практики, аналітики, журналісти, айтішники. До нас приходять фахівці галузі, щоби поспілкуватися у невимушеній атмосфері. Відточуємо не тільки профільні знання, але й живу англійську мову. Найбільший челендж — виступ англійською, після нього люди готові виступати за кордоном і гідно представляти Україну.

Чесно скажу: це бомбезне спілкування! Часто бувають й іноземці, яким треба адаптуватися до українського середовища. Завдяки подібним комунікаціям можуть народитися будь-які цікаві і масштабні проекти.

Цілком реально, що з нашого середовища вийдуть нові міністри, лідери. Буду гордитися, що позитивно на них уплинув.

Що цікаво: коли ініціював організацію Agri Discussion club, розраховував на десяток друзів,  англомовних киян із агросфери. Підтримали одиниці. Але! На ідею відразу відгукнулася Анна Морозова і надала приміщення на перші зустрічі. Анна Кравцова подзвонила і запропонувала бути партнером в організації проекту. Уявіть, я людину ніколи не бачив, вперше спілкувалися телефоном, але домовилися спільно вести клуб! Звідси новий життєвий урок: головне — ідея. А люди, які її сприймуть і підтримають, знайдуться. І не потрібно ображатися, що ваші друзі та родичі вас не розуміють чи не підтримують. Від своїх мрій не можна відмовлятися ні за яких умов! Мрійте, вірте — і буде вам попутний вітер у ваші вітрила.


Ірина Садова, AgroPortal.ua


Ключові новини аграрного ринку в Telegram

Новини

Показати все

Блоги