Фінал. Неймовірні села України 2018: Золотий Колодязь

Золотий Колодязь знаходиться немов в великій долині, широко розкинувшись між балками, урвищами і ставками. Жага до волі, свободи, простору тут відчувається навіть у повітрі. Та й за понад 330 років свого існування село мало час, щоб розростися, адже цей населений пункт вважається першим і найстарішим поселенням в Добропільському районі.

Історія Золотого Колодязя за цей час встигла визріти, доповнитись легендами і на повну відобразитись сучасниками. На з’їзду з головної дороги до села бачимо стеллу з назвою, але тут вона також незвична — гарна, чорноброва українка у вінку несе відра з водою і привітно посміхається приїжджим. На початку села відображено цілу композицію — пам’ятник царю Петру І, інсталяція колодязя та альтанка для відпочинку.

Як тут не зупинитися?

Біля колодязя походжає місцевий активіст і знаменитість Василь Сокол в образі Петра І. Розповідає, що цю роль грати випадає доволі часто, адже в село приїжджають гості і делегації. Всіх цікавить, чому така назва і з чим вона пов’язана.

«З давнини розповідають історію, що джерело «Золотим Колодязем» назвав сам цар Петро І. Свого часу він проїжджав повз ці місця й зупинився на відпочинок. Коли він скуштував воду з колодязя  промовив: «Водиця золота!» Потім дістав золоту монету, а по іншій версії — золотий перстень, і кинув прямо в колодязь зі словами: «Бути йому віднині Золотим Колодязем!» — розповідає Василь Сокол.

В історико-краєзнавчому музеї села Золотий Колодязь, який вважається найкращим у Добропільському районі, директор місцевого Будинку культури Володимир Борисюк доповнює історію: «Невелике поселення виникло у 1680 році і було засноване селянами біля колодязя і сторожового поста запорізьких козаків Самарська паланка. Поруч проходив торгівельний Чумацький шлях. Коли цар Петро І повертався з Азовського походу, зупинився в цій місцевості, спробувавши воду, кинув у криницю золоту монету, за що її назвали Золотим Колодязем. А потім в епоху козацтва, тут стояла сторожова вежа, з якої козаки вели нагляд за Залозним, Муравським і Солоним шляхами, оповіщаючи населення про небезпеку».

На цьому історія, пов’язана з джерелами Золотого Колодязя, не закінчується. Ще донедавна на цій території, яка знаходиться поодаль від промислових підприємств, працював завод, де розливалася артезіанська мінеральна вода під однойменною з селом назвою — «Золотий колодязь». Тривалий час джерело вважалося головною видатною пам’яткою села, бо його зображення навіть знаходиться на прапорі населеного пункту і гербі Добропільського району.

Місцеві селяни згадують, що то була унікальна мінеральна лікувально-столова вода, яка в 1998 році навіть отримала європейський сертифікат якості в Парижі. Сьогодні про це підприємство лише розповідають, бо відколи його власник знаходиться на непідконтрольній території, завод не працює.

Зате з 1960 року від джерела був побудований водозабір, по якому питна вода подається в міста Білозерське і Добропілля. Тобто, Золотий Колодязь свою місію виконує і по сьогодні, постачаючи воду в два районні центри.

Саме село сьогодні хоч і займає чималу площу, та насправді тут живе мало людей. Д, окрім Золотого Колодязя відносяться ще 7 населених пунктів. Разом тут проживає близько 1350 чоловік, а в школі навчається — 90 дітей.

«В нас 70% населення села — люди пенсійного віку, які потребують догляду. Ми маємо задумку створити в Золотому Колодязі Дім захищеної старості для людей похилого віку, — розповідає голова Золотоколодянської сільської ради Тетяна Сидоренко. — Маємо в цьому вимушену проблему. Село не газифіковане і люди опалюють взимку хати вугіллям. Пенсії в селі у людей не великі, а 1 т вугілля коштує 2 тис. грн.. На середню хатину на зиму потрібно купити мінімум 4-5 т вугілля, а це непосильна ноша при мінімальній пенсії. Тож наші пенсіонери збирають копійки, відмовляють собі в усьому, щоб окупити опалення».

В селі для цього і вільне приміщення знайшлося — колишня амбулаторія, де може розміститися до 25 пенсіонерів. Звісно, це потребує часу та значних коштів, але Тетяна Сидоренко, маючи бойовий і оптимістичний характер, впевнена, що все задумане вдасться.

В Золотому Колодязі вже спробували альтернативні види електроенергії, встановивши в місцях, де не було освітлення, сонячні батареї. Наразі активно проводиться ремонт величезного Будинку культури — замінено повністю електроповодку, на черзі — перекриття. У школі триває ремонт спортзалу, в садочку — каналізації і сантехніки.

За словами Тетяна Сидоренко, відрахування до місцевого бюджету, підприємствами, які працюють на території Золотоколодянська сільської ради дозволяють селу рухатись вперед. Найбільшими платниками податків є підприємства з видобутку глини, на території сільської ради працює два глиняних кар’єри.   

Але крім буденних турбот і нагальних потреб, сама громада намагається зробити село ще кращим. Місцеві жителі відгукуються і радо збираються на загальну толоку, облаштування клумб чи етнографічних куточків. Бо напис «Жити в Україні» для «золотян» — не лише слова.

Більше фото

Місце розташування: Донецька область, Добропільський район, с. Золотий колодязь.
Як доїхати: їхати потягом до залізничної станції Краматорськ або Покровськ. З обох населених пунктів щодня з автовокзалу ходять  автобуси до села.
Орієнтована вартість дороги: 280 грн в один бік (Київ-Покровськ).

Фінал Всеукраїнського конкурсу «Неймовірні села України 2018». Голосуємо!