Золотий Колодязь знаходиться немов в великій долині, широко розкинувшись між балками, урвищами і ставками. Жага до волі, свободи, простору тут відчувається навіть у повітрі. Та й за понад 330 років свого існування село мало час, щоб розростися, адже цей населений пункт вважається першим і найстарішим поселенням в Добропільському районі.
Історія Золотого Колодязя за цей час встигла визріти, доповнитись легендами і на повну відобразитись сучасниками. На з’їзду з головної дороги до села бачимо стеллу з назвою, але тут вона також незвична — гарна, чорноброва українка у вінку несе відра з водою і привітно посміхається приїжджим. На початку села відображено цілу композицію — пам’ятник царю Петру І, інсталяція колодязя та альтанка для відпочинку.
Як тут не зупинитися?
Біля колодязя походжає місцевий активіст і знаменитість Василь Сокол в образі Петра І. Розповідає, що цю роль грати випадає доволі часто, адже в село приїжджають гості і делегації. Всіх цікавить, чому така назва і з чим вона пов’язана.
«З давнини розповідають історію, що джерело «Золотим Колодязем» назвав сам цар Петро І. Свого часу він проїжджав повз ці місця й зупинився на відпочинок. Коли він скуштував воду з колодязя промовив: «Водиця золота!» Потім дістав золоту монету, а по іншій версії — золотий перстень, і кинув прямо в колодязь зі словами: «Бути йому віднині Золотим Колодязем!» — розповідає Василь Сокол.
В історико-краєзнавчому музеї села Золотий Колодязь, який вважається найкращим у Добропільському районі, директор місцевого Будинку культури Володимир Борисюк доповнює історію: «Невелике поселення виникло у 1680 році і було засноване селянами біля колодязя і сторожового поста запорізьких козаків Самарська паланка. Поруч проходив торгівельний Чумацький шлях. Коли цар Петро І повертався з Азовського походу, зупинився в цій місцевості, спробувавши воду, кинув у криницю золоту монету, за що її назвали Золотим Колодязем. А потім в епоху козацтва, тут стояла сторожова вежа, з якої козаки вели нагляд за Залозним, Муравським і Солоним шляхами, оповіщаючи населення про небезпеку».
На цьому історія, пов’язана з джерелами Золотого Колодязя, не закінчується. Ще донедавна на цій території, яка знаходиться поодаль від промислових підприємств, працював завод, де розливалася артезіанська мінеральна вода під однойменною з селом назвою — «Золотий колодязь». Тривалий час джерело вважалося головною видатною пам’яткою села, бо його зображення навіть знаходиться на прапорі населеного пункту і гербі Добропільського району.
Місцеві селяни згадують, що то була унікальна мінеральна лікувально-столова вода, яка в 1998 році навіть отримала європейський сертифікат якості в Парижі. Сьогодні про це підприємство лише розповідають, бо відколи його власник знаходиться на непідконтрольній території, завод не працює.
Зате з 1960 року від джерела був побудований водозабір, по якому питна вода подається в міста Білозерське і Добропілля. Тобто, Золотий Колодязь свою місію виконує і по сьогодні, постачаючи воду в два районні центри.
Саме село сьогодні хоч і займає чималу площу, та насправді тут живе мало людей. Д, окрім Золотого Колодязя відносяться ще 7 населених пунктів. Разом тут проживає близько 1350 чоловік, а в школі навчається — 90 дітей.
«В нас 70% населення села — люди пенсійного віку, які потребують догляду. Ми маємо задумку створити в Золотому Колодязі Дім захищеної старості для людей похилого віку, — розповідає голова Золотоколодянської сільської ради Тетяна Сидоренко. — Маємо в цьому вимушену проблему. Село не газифіковане і люди опалюють взимку хати вугіллям. Пенсії в селі у людей не великі, а 1 т вугілля коштує 2 тис. грн.. На середню хатину на зиму потрібно купити мінімум 4-5 т вугілля, а це непосильна ноша при мінімальній пенсії. Тож наші пенсіонери збирають копійки, відмовляють собі в усьому, щоб окупити опалення».
В селі для цього і вільне приміщення знайшлося — колишня амбулаторія, де може розміститися до 25 пенсіонерів. Звісно, це потребує часу та значних коштів, але Тетяна Сидоренко, маючи бойовий і оптимістичний характер, впевнена, що все задумане вдасться.
В Золотому Колодязі вже спробували альтернативні види електроенергії, встановивши в місцях, де не було освітлення, сонячні батареї. Наразі активно проводиться ремонт величезного Будинку культури — замінено повністю електроповодку, на черзі — перекриття. У школі триває ремонт спортзалу, в садочку — каналізації і сантехніки.
За словами Тетяна Сидоренко, відрахування до місцевого бюджету, підприємствами, які працюють на території Золотоколодянська сільської ради дозволяють селу рухатись вперед. Найбільшими платниками податків є підприємства з видобутку глини, на території сільської ради працює два глиняних кар’єри.
Але крім буденних турбот і нагальних потреб, сама громада намагається зробити село ще кращим. Місцеві жителі відгукуються і радо збираються на загальну толоку, облаштування клумб чи етнографічних куточків. Бо напис «Жити в Україні» для «золотян» — не лише слова.
Місце розташування: Донецька область, Добропільський район, с. Золотий колодязь.
Як доїхати: їхати потягом до залізничної станції Краматорськ або Покровськ. З обох населених пунктів щодня з автовокзалу ходять автобуси до села.
Орієнтована вартість дороги: 280 грн в один бік (Київ-Покровськ).
Фінал Всеукраїнського конкурсу «Неймовірні села України 2018». Голосуємо!

Вино, ефіроолійні рослини та локальні продукти: на Львівщині запрацювала нова агролокація

На Одещині агровиробникам продемонстрували сучасні технології у зрошенні

Zinka. Побачити виробництво зсередини

«Агро-містечко» (smart village) планують створити у с. Красносілка Одеської області для внутрішньо переміщених осіб із Покровської громади.

На Донеччині стартувала збиральна кампанія, однак через російську окупацію, мінування полів та будівництво фортифікацій аграрії засіяли лише близько 10% площ порівняно з довоєнним періодом.

Фермер Григорій Наконечний, який мешкає у Лохвицькій територіальній громаді Миргородського району Полтавської області, пропонує постраждалим тваринникам варіант релокації.

На Донеччині наразі працює тільки невелика частина суб’єктів господарювання агропромислового комплексу, які діяли на території регіону до повномасштабної війни.

Кабінет Міністрів України за ініціативи Міністерства культури України вніс до Державного реєстру нерухомих пам’яток України 5 пам’яток національного значення Закарпатської області.

У селищі Гоща на Рівненщині пройшов фестиваль «Молодий борщ — 2025». До нього долучилося 20 команд-борщоварів.

Агроекологічний кластер «Фрумушика-Нова», розташований у селі Весела Долина на Одещині, здобув міжнародне визнання, отримавши нагороду в категорії «Видатне збереження культурної спадщини через агротуризм» на 18-му Всесвітньому дні агротуризму 2025 року.


