Який «земельний сценарій» очікувати Україні після 1 січня?
Коли питання буде вирішено, якими бачать ці правила у Аграрному комітеті ВРУ, а також де шукати кошти для розвитку середньому і малому фермеру — про це генеральний директор Асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» Тарас Висоцький (Т.В.) запитував голову підкомітету з питань земельних відносин Аграрного комітету ВРУ Олега Кулініча (О.К.).
Т.В.: Серед найбільш дискусійних питань земельних відносин незавершена земельна реформа, мабуть, є найгострішим. Наскільки це критичний фактор із точки зору прогресу і розвитку нашого агросектору в цілому: валової продукції, прибутковості, ефективності?
О.К.: Як людина, яка у свій час безпосередньо займалася аграрним бізнесом, я вважаю, що це справді заважає нормальному розвитку. Що таке розвиток аграрного бізнесу? Це, на мій погляд, перш за все, технологія. Щоб отримати більше валової продукції, щоб була більша дохідність підприємств, потрібно застосовувати передові технології: якісні засоби захисту рослин, техніку, обладнання і т. д. А все це потребує значного фінансування. Його, як правило, не вистачає, особливо у середніх і дрібних агровиробників. У нас виходить замкнуте коло: буде кредитування — буде фінансування — буде розвиток.
У великих компаній є фінансові можливості для розвитку — доступ на IPO, а в середніх компаній такого доступу на міжнародні фінансові майданчики немає. Українські банки, як відомо, майже не кредитують середніх і малих агровиробників, тому що ті не мають ліквідної застави. У агровиробників нею може бути тільки земля. І це проблема. Якби із сільськогосподарською землею питання було вирішеним і зрозумілим, то, можливо, банки б активніше кредитували аграріїв. Під просту оренду ніхто кредитувати не буде. Якщо б ми хоча б мали конкретну дату зняття мораторію на продаж сільськогосподарської землі, то, мабуть, працювати було би набагато простіше.
Втім, є й інші механізми кредитування під заставу землі, наприклад, інститут емфітевзису. Якщо нам вдасться провести законопроект № 4010а через парламент, то це був би гарний інструмент, який давав би можливість залучати більші фінансові активи.
Тут потрібно розглядати два питання в комплексі: і завершення земельної реформи, і підтримку агровиробників. А у нас і земельна реформа не завершена, і підтримки немає. Якщо ми ці питання не вирішимо, то найближчим часом відчуватимемо спад у цілому агросекторі. Великі компанії витримають, а середні — не факт. Хтось піде у тінь, а хтось просто не виживе. В результаті ми недоотримаємо кошти в бюджет.
Т.В.: І зараз є негативні сигнали, навіть з точки зору зміни системи спецрежиму ПДВ: деякі агровиробники вже пішли в тінь.
О.К.: Спецрежим давав орієнтовно 1200-1300 грн/га. Тобто, якщо у фермера, наприклад, в обробітку є 5000 га, то він акумулював на спецрахунках понад 6 млн грн, які йшли на розвиток виробництва. Держава зараз має запропонувати альтернативу, наприклад, менші ставки за кредитами. Так, у 2004-2005 рр. близько 14% по кредиту відшкодовувала держава. Тобто, беручи кредит під 18%, фермер фактично платив 4%. Саме тоді більшість компаній змогла оновити технічний парк, якого до 2003 року в Україні практично не було. Тому, якщо була б така підтримка, то можна було б спокійно частково скасовувати спецрежим, залишаючи його тільки тим галузям, які цього потребують: тваринництву, садівництву, молочному сектору. Звичайно, ми всі хотіли б, щоб був і спецрежим, і повернення ПДВ при експорті, але тут потрібно враховувати можливості бюджету і все збалансовувати.
Т.В.: Сьогодні існують проблеми тіньового обробітку земель. Які ваші законодавчі ініціативи з цього питання? Тут є два блоки питань: держпідприємства, які платять мінімальний податок на землю і здають її в обробіток без оформлення оренди; і приватні землі, які офіційно не оформлюються. Це можливо побороти прийняттям законів чи потрібно й інші механізми включати?
О.К.: Частково ми врегулювали ці питання у законі про відумерлу спадщину, який нещодавно був прийнятий. За різними оцінками, 1,5-2 млн га земель використовувалися неофіційно, тобто в бюджет нічого не надходило. Процес переходу землі власника, який помер, не залишивши спадкоємців, у комунальну власність був ускладнений. Прийнятим законом ми його удосконалили, зокрема прибрали такі недолугі моменти, як, наприклад: якщо власник киянин, а земля його знаходилася в Полтаві, то вона переходила у комунальну власність Києва. Ми це питання врегулювали: земля тепер відходитиме тій громаді, на території якої вона розташована.
Якщо ми говоримо про державні підприємства, такі як НААНУ, «Конярство України», навколо яких сьогодні такий резонанс, то там багато земель обробляється на підставі сумнівних договорів про спільну діяльність. До речі, я ініціював комітетські слухання щодо діяльності ДП «Конярство України». Ще у червні ми заслухали пана Птушка, якого нещодавно заарештували. Він тоді декларував, що підприємства «Конярство України» мають 44 тис. га землі. Хоча реально для потреб тієї кількості поголів’я, яка там є, потрібно 3-5 тис. га, це висновки фахівців. Тобто на 40 тис. гектар заробляють усі, окрім державного і сільського бюджетів. Тут треба вирішувати питання кардинально і швидко, проводити приватизацію держпідприємств, яка повинна бути зрозумілою. Чому ж процес приватизації не йде в парламенті? Тому що більшість депутатів не розуміють, як він буде відбуватися: це буде приватизація, яка піде шляхом розпаювання чи шляхом корпоратизації. На жаль, немає у Кабміну стратегії в цьому напрямку.
Т.В.: Чи депутати в змозі прийняти відповідне рішення?
О.К.: Депутати в змозі визначити перелік тих об’єктів, які підуть на приватизацію, а КМУ і Мінагропрод повинні розтлумачити механізм приватизації. Я вважаю, що обов’язково потрібно розпаювати землю держпідприємств серед людей, які там працюють. Інакше будуть бунти, бо пай в сільській місцевості сьогодні — це інколи єдиний спосіб вижити. Тим більше що зараз орендна плата поступово піднімається, і якщо розділити річну оренду по місяцях, то часом виходить сума на рівні з мінімальною пенсією або й більша. Є такі прецеденти, що наступного року, наприклад, в Полтавській області, великі і середні компанії будуть платити 10% від нормативної грошової оцінки землі. Якщо рахувати великі паї, то це близько 20 тис. грн. на рік, а в місяць виходить майже 1700 грн — зарплата сільського вчителя.
Друге, що потрібно врахувати в процесі приватизації ДП, — щоб майно не пропало. Його потрібно цілісним комплексом вивести через Фонд держмайна, щоб не розкрали. Щоб не сталося, як у 90-ті роки, коли розпайовувалася земля, а майнових комплексів не залишилося. Люди і паї, і майнові сертифікати отримали, але майно розікрали. Сьогодні є великі майнові комплекси на держпідприємствах, які працюють і мають працювати далі. Якщо говорити про конярство, то, наприклад, у мене в окрузі є село Дібрівка, де знаходиться великий майновий комплекс. Окрім того, там є кінноспортивна школа, працюють місцеві мешканці. Можливо, з точки зору привабливості для інвестора це нецікаво, але дуже важливо зберегти і соціальну складову за умови приватизації.
Т.В.: Чому уряд досі не прояснив це питання? В чому сьогодні брак комунікацій з урядом?
О.К.: Просто потрібно, щоб уряд чітко виписав на рівні підзаконного акту механізми приватизації держпідприємств. Про приватизацію ДП всі говорять: і президент, і прем’єр-міністр, а зрозумілого шляху цієї приватизації ніхто не запропонував. Забігаючи наперед, хочу сказати, що ми, група народних депутатів, плануємо підготувати законопроект на цю тему. Я як голова земельного підкомітету бачу, що тут є прогалина. Якщо такий документ буде і на рівні уряду, то можемо об’єднати наші зусилля.
Т.В.: Я так розумію, що через комунікаційні проблеми затягнулося і прийняття в сесійній залі парламенту законопроекту № 4355 у другому читанні, адже ще весною всі політичні сили говорили, що це першочерговий законопроект на порядку денному. У чому причина?
О.К.: Я ще у минулому скликанні був ініціатором законопроекту, який передавав землі за межами населених пунктів у комунальну власність. Але він не дійшов навіть до сесійної зали, адже це було нікому не вигідно. Зараз навіть питання пасовища чи кладовища сільському голові потрібно вирішувати в області або через Геокадастр.
І ставки хабарів всім відомі — $200-400 за гектар за продовження терміну дії договорів оренди залежно від області, від привабливості землі і т. д. Як правило, чим більше ти дав хабара, тим на довший термін договір оренди ти уклав (наприклад, на 35 років) і з меншою ставкою орендної плати. Якщо у середньому по паях в певному регіоні плата складає 7% від нормативної грошової оцінки, то за хабар отримують під 3%. У результаті бюджет недоотримує кошти, сільські ради не впливають на рішення, а заробляють на цьому чиновники. Я бачив цю проблему, в першу чергу у себе в окрузі.
У цьому скликанні ми зареєстрували резонансний законопроект № 1159. Спочатку був спротив Антикорупційного комітету ВРУ. Вони говорили: якщо ми віддамо землю на місця, то депутати сільських рад сьогодні роздадуть її «своїм» людям. Інша проблема — ідея законопроекту № 1159 йшла врозріз із планами керівництва з об’єднання громад. Тодішній спікер ВРУ Володимир Гройсман, який є одним з ідеологів децентралізації, розумів, якщо ми віддамо на місця землю — основний стимул об’єднання громад, громади можуть взагалі відмовитися об’єднуватися. Тому, мабуть, законопроект № 1159 і не доходив до сесійної зали.
Розуміючи ситуацію, група народних депутатів, яка, в хорошому сенсі, лобіювала цей законопроект, прийняла рішення виписати його так, щоб і ідея об’єднання громад просувалася, і землю передати на місця. Тоді з’явився законопроект № 3510, в якому землю передавали тільки об’єднаним громадам, а ми — члени Аграрного комітету — зареєстрували альтернативний законопроект. Потім ми прийшли до компромісу, об’єдналися і зробили спільний законопроект № 4355.
Перед тим ми прийняли законопроект № 2279 про земельні аукціони, який, до речі, з’явився як запобіжник для тієї корупції на місцях, про яку говорили в Антикорупційному комітеті. Критика проекту № 2279 здебільшого полягала у тому, що реальний маленький фермер не дійде до аукціону. Але це він раніше до нього не доходив, бо великі підприємства виходили на аукціон через підставних осіб. Тепер це все відбувається прозоріше, є прецеденти, що дають орендну плату на рівні 12% від нормативної грошової оцінки. Парадокс, але саме дрібний фермер у селі може давати більшу орендну ставку, ніж холдинг. Тому що холдинг має землі в різних районах чи областях і не може в одному місці дати високу орендну ставку, а в іншому залишити її на тому ж рівні, тому що відразу у орендодавця виникне питання.
Повернемося до проекту № 4355, яким ми пропонуємо державні землі за межами населених пунктів віддати в комунальну власність тим громадам, які об’єдналися, а тим, які не об’єдналися, — в розпорядження. Ми проголосували його в першому читанні до літніх канікул. До другого читання з’явилося аж 700 поправок, пішла політизація процесу, популізм. Ми пройшли кожну поправку і все збалансували, але сьогодні знову з’явилася критика від деяких депутатів, в тому числі і з нашого комітету. Ключові дискусійні питання щодо законопроекту — розпорядники землі і контроль. І якщо якусь поправку не приймуть у сесійній залі, то закон вийде незбалансованим.
Т.В.: Я так розумію, що в процесі доопрацювання почали озвучуватися інтереси з різноманітних сфер?
О.К.: Складно вгамувати всі апетити: Геокадастру, Мінекології, Мінрегіону… Дуже важко було в першому читанні виписати все правильно. До другого читання було ще три уточнюючі засідання підкомітету. Тобто кожен рядок законопроекту, кожна правка були чітко обговорена.
Т.В.: Зараз він уже готовий до виносу в сесійну залу?
О.К.: Так, але, думаю, в залі він буде проходити дуже складно.
Т.В.: Враховуючи двохрічний процес роботи над законодавчою ініціативою, яка починалася з проекту № 1159, а дійшла до великого законопроекту майже з 700-ма правками, чи не розглядаєте ви четвертий варіант — повернення до однієї сторінки законопроекту, де буде чітко написано, що землі за межами населених пунктів передаються у комунальну власність об’єднаним громадам і у розпорядження — необ’єднаним?
О.К.: Це неможливо, бо є відповідна процедура проходження законопроекту. До речі, в проекті № 4355 ми врахували вирішення питання колективної власності, яке виникло вже після другого читання: це польові дороги, лісосмуги, у яких немає господаря. Тому що це все крадеться, рубається — контролю немає.
Т.В.: Тобто ви інших варіантів не розглядаєте. Тільки друге читання в залі і боротьба?
О.К.: Найгірший варіант — це повторне друге читання. Але, на мою думку, щоб законопроект проголосували, потрібні політична воля, чіткий сигнал, можливо, меседж від прем’єр-міністра. Інакше, якщо це затягувати, то вільної землі зовсім не залишиться. Про це мені говорять в моєму окрузі сільські голови.
Т.В.: Але ж договори оренди землі, розданої ще Держкомземом, теж колись закінчаться.
О.К.: В тому сьогодні і проблема нестачі землі — вона роздана. В цьому плані дуже важливим є законопроект № 3866, де ми пропонуємо 15% державних земель передати у комунальну власність при приватизації підприємств, створивши резервний фонд.
Т.В.: Наскільки ефективно може запрацювати після прийняття законопроект № 4355? Чи потрібні до нього ще підзаконні акти?
О.К.: Підзаконних актів не потрібно. Думаю, що громади будуть зацікавлені його виконувати, оскільки в місцевий бюджет підуть додаткові кошти. Єдине, що повинні зробити об’єднані громади, — документацію з визначення зовнішніх меж території населеного пункту. Ми в цьому питанні консультувалися з Геокадастром і домовилися, що зробимо пілотний проект. Це буде коштувати на рівні 100-120 тис. грн — підйомні кошти для об’єднаної громади. А у необ’єднаних громад межі в основному всі вже визначені.
Т.В.: Ще один великий блок питань: мораторій на продаж сільськогосподарської землі, вільний ринок, емфітевзис, застава прав оренди. Ми всі чули про позицію Міністерства аграрної політики та продовольства, яке підтримує ініціативу щодо розширення прав оренди. Аграрний комітет ВРУ підтримує емфітевзис. Навіть в Мінагропроді думки розділилися: міністр Тарас Кутовий надає перевагу розширенню права оренди, а його перший заступник Максим Мартинюк — за вільний ринок землі. Є ідеї продовжити мораторій ще на 5-10 років, а є ідеї — зробити ринок землі чимшвидше. Тобто сьогодні є кілька основних сценаріїв розвитку земельного питання, які активно обговорюються. Яка позиція пройде, на вашу думку?
О.К.: По-перше, не можна вічно продовжувати мораторій — це дорога в нікуди. А скільки людей не встигли скористатися своїм конституційним правом — розпорядитися своїм паєм, своєю власністю? Після виїзного засідання Аграрного комітету в Батурині ми вирішили, що потрібно прописати чіткі терміни зняття мораторію. На мій погляд, 5-6 років — це дуже довго. Можливо, це треба зробити в рамках нашої каденції, до 2019 року. Чимшвидше потрібно вносити закон про обіг земель і працювати над ним. Ідеально було б і новий Земельний кодекс за цей час виписати. Про це багато хто говорить, але за реальну роботу ще ніхто не брався.
Я не зараховую себе до якогось із «таборів» — прихильників чи противників мораторію. Наразі продовження мораторію — це все, що залишається, але, так чи інакше, введення земельного ринку — лише справа часу. Прикро лише, що в цьому питанні стільки популізму. Громадська думка у нас в селі формується за рахунок сільського голови, керівника підприємства, більшість з яких бояться, що в них не буде коштів для того, щоб купити цю землю, що це зробить якийсь великий холдинг чи іноземний інвестор. Тому і настрої відповідні. Тож потрібно за найближчі 2-3 роки чітко виписати механізм підтримки середнього і дрібного фермера. Коли б державна підтримка агровиробників була системна і збалансована, а головне — був прозорий доступ до фінансів, то спекуляції б швидко припинилися. Цим категоріям виробників потрібно забезпечити рівні умови, щоб вони могли бути гравцями на цьому ринку.
Т.В.: Якщо на першому етапі запровадження ринку землі зробити обмеження в 200 га, я не вірю, що фермери не знайдуть $200 тис., аби цю землю купити.
О.К.: Думаю, у багатьох є такі кошти. Просто в цьому питанні більше політики. А у власників паїв зовсім інша думка. Більшість людей хотіли б продати землю, це факт, тому що вони здебільшого живуть за межею бідності. Навіть якщо вони здають землю в оренду, то просять у орендаря заплатити їм за два-три роки вперед, бо треба якось вирішувати власні проблеми. Інше питання, що потрібно зробити так, аби за умови зняття мораторію земля не коштувала так дешево, як, наприклад, у Росії, — $600 за гектар.
Якраз емфітевзис (законопроект № 4010а), на думку більшості членів Аграрного комітету, — це той інструмент, який сьогодні є гарною альтернативою введенню ринку землі на період, коли ситуація залишатиметься незрозумілою. По-перше, людина зможе отримати відразу всі кошти за 30 чи 50 років емфітевзису, а це 300-400 тис. грн, і при цьому залишатися власником землі. Можна прописати максимальний термін укладання договору емфітевзису і 35 років, але бізнесу, банкам потрібна стабільність на тривалий період. Ми проводили консультації з банками — вони готові брати під заставу таку землю. Тож цей механізм сприяв би тому, щоб кошти заходили в аграрний сектор. Думаю, що коли в селі хтось такі договори почне укладати, то це стимулюватиме і підвищення ставок орендної плати за землю. Інша річ — новації щодо права оренди, які обстоює Мінагропрод. Ніхто з власників не дасть дозволу, щоб право оренди продавалося чи передавалося. Людина отримує орендну плату раз на рік, і вона не може бути впевненою, що буде через 2-3 роки. Наприклад, суттєвим фактором є інфляція.
Друга важлива річ — це консолідація земель. У нас ніхто ще не придумав рецепту проти «шахматок». На одному полі може бути 2-3 орендаря, і добре, якщо вони домовилися між собою і розділили поле геометрично. Але фактично вони неправомірно обробляють землю, і раптом якісь судові процеси — ти нічого не доведеш. Буває й таке, що обробляє земельну ділянку один фермер, а урожай збирає інший. Ідуть цілі війни, і в мене в окрузі багато таких прикладів. В цьому випадку законопроект № 4010а вирішує цю проблему: емфітевт може законно передати права оренди іншому орендарю.
Дискусійним законопроект залишається тому, що немає чіткого роз’яснення цього питання на місцях. Можливо, потрібно провести комітетські слухання щодо права емфітевзису, щоб всі випустили пар. Якщо тебе в селі знають як порядного орендаря, то з тобою підпишуть і емфітевзис. А у фермера з’явиться можливість отримати кредит на розвиток.
Т.В.: Дуже багато років у нас була проблема реєстрації договорів оренди. За ці 2-3 роки було багато змінено в законодавчому плані. Принаймні сьогодні менше про це говорять. Але лунають і такі ліберальні думки, що реєструвати договори оренди взагалі необов’язково, тільки за згодою суб’єктів. Як ви вважаєте?
О.К.: Думаю, поки що потрібно це робити обов’язково. Бо у нас є елементи рейдерства, не вирішене питання «шахматок», є багато незрозумілостей у земельних відносинах. Інакше ні в якому суді не можна буде довести, що саме цю земельну ділянку ти орендував. Щоб вирішити це питання, ми прийняли законопроект № 0944, яким частково зняли проблему, дозволивши реєструвати такі договори всім нотаріусам.
Т.В.: Мені зрозуміла позиція із земельних питань. Єдине, що потрібно, — схрестити пальці за законопроект № 4355 і за здоровий глузд у парламенті та уряді.
О.К.: Потрібні політична воля і мобілізація парламенту, і все це буде проголосовано.
Т.В.: Можливо, варто від нашої асоціації зробити звернення до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана і голови ВРУ Андрія Парубія щодо підтримки прийняття законопроекту № 4355?
О.К.: Це була би хороша підтримка для нас. Я вважаю, що у цьому скликанні у нас дуже професійно працює Аграрний комітет, і в ньому дуже мало політики. Тому нам під силу вирішувати такі серйозні задачі. Можливо, дійсно потрібно більше комунікацій з МінАПК. Потрібно робити більше спільних законопроектів, а не ламати ініціативи один одного, коли кожен обстоює виключно свою позицію.
Олена Дереженко, AgroPortal.ua