Чому шлях агропереробки неминучий і потребує планування вже зараз

Зрозуміло, що перший і головний виклик у цьому — інвестиції. Мало інвесторів готові вкладати мільйони у розвиток великих проєктів у країні, де триває війна. Закон про інвестнянь важливий і допоможе, але ще потребує низки нормативних актів, щоб запрацювати повноцінно. І якщо у великих компаній є можливість покривати такі витрати самотужки, то у малого та середнього бізнесу шансів менше. 

Щодо наративу «нас на європейському ринку ніхто не чекає». Так, в української продукції ще не повністю сформована репутація, яка б дозволяла легко на цей ринок виходити. Але, спираючись на досвід «Астарти», є досить багато можливостей, які можуть допомогти таку ситуацію змінити. Наприклад, у постачанні цукру на ринок ЄС нашими основними конкурентами є Південна Америка та Північна Америка. Водночас імпорт цукру від next door українських виробників дозволить зменшити залежність ЄС від високовуглецевого імпорту з цих країн, сприяючи європейській сталості. До того ж Україна виробляє білий цукор з екологічно чистих цукрових буряків без ГМО. Це відповідає порядку денному боротьби зі зміною клімату та Зеленій угоді ЄС, до якої Україна офіційно приєдналася ще до війни.

Інший перспективний напрям — це продукти переробки сої. У 2014 році ми збудували соєпереробний завод потужністю 230 тис. т на рік. Виробляємо високопротеїновий соєвий шрот, соєву олію та гранульовану оболонку. Восени 2021 року ми повідомили про початок нового інвестиційного проєкту — будівництва сучасної лінії поглибленої переробки сої для виробництва соєпротеїнового концентрату. Повномасштабна війна призупинила цей процес, але наразі ми відновлюємо проєкт із загальною сумою інвестицій $60 млн. Це преміум-продукт, який має великий потенціал реалізації в країнах ЄС.

Насамперед переробка вирішує деякі проблеми з логістикою, адже більшість переробленої продукції можна довше зберігати, і вона має менший обсяг, ніж сировина, як-от соєво-протеїновий концентрат. І, до речі, якщо значна кількість гравців застосує такий підхід, це знизить навантаження на транспортну систему країни в цілому.

Далі за списком відомих бонусів — висока додана вартість продукції, створення робочих місць, збільшення податків. Розвиток альтернативної енергетики, адже переробку варто впроваджувати саме з енергоефективними технологіями, наприклад, з використанням біогазу (який ви самі для себе і виробляєте). Простежуваність ланцюгів постачання. Словом, усе, що буде конче потрібно економіці країни, що оговтується від війни. І без чого неможливо себе нормально позиціонувати на європейських ринках, де у нас на сьогодні найбільше можливостей.

Незважаючи на те, що дискусії про необхідність агропереробки в Україні ведуться останні 10 років точно, до початку повномасштабної війни більшість підприємств влаштовував «сировинний підхід»: досить комфортна та зрозуміла схема, мінімальні ризики, налагоджений експорт. Війна та теперішня ситуація з експортом не лишають агропідприємствам шансів мати нормальні сталі прибутки, вирощуючи виключно сировину. Тому план-мінімум — принаймні почати готуватись до трансформації: віднайти свою нішу, прописати бізнес-план, шукати можливості фінансування та партнерств, обирати обладнання, займатись сертифікацією, аналізувати потенційні ринки збуту тощо.

Якщо і масштабувати галузь, то тільки рухаючись далі ланцюжком виробництва, а не за рахунок збільшення обсягів сировини, оскільки це тупиковий шлях. Розвиток переробного напряму більше сприятиме об’єднанню гравців ринку, ніж щільне конкурентне середовище в одній ніші, стимулюватиме створення нових бізнесів, і так працюватиме агропромислова бізнес-екосистема.