logo

Блоги

Суперсила крысы: как поражения в этом году станут будущими победами

Суперсила крысы: как поражения в этом году станут будущими победами

Блоги Алекс Лисситса 22 декабря 2020. 10:57 2147

Что приходит в голову, когда в стране есть мощный агробизнес, но нет профильного министерства? А еще эта страна — Нидерланды. Нет, нет — разрешение на свободный оборот марихуаны здесь ни к чему. Это был эксперимент правительства страны, а не предновогоднее drugs-пати. Задачей-максимум было — выяснить, что будет, если аграрное министерство превратить в один из департаментов Министерства экономики. Нидерландцев хватило на два года. Последствия отсутствия органа, который должен внедрять централизованную аграрную политику, не заставили себя ждать.

*Текст подається мовою оригіналу

Я згадав цю історію, бо Україна, здається, йде цим же шляхом. Незважаючи на те, що канабіс у нас поза законом, наша владна вертикаль часто перебуває у стані зміненої свідомості. Нині Україна — єдина країна у Європі з таким потужним аграрним потенціалом, яка не має власного аграрного відомства. Звичайно, якщо не рахувати таких країн як Монако, Сан-Марино, Ватикан, Ліхтенштейн, Швейцарія та Вірменія. Про те, що  Мінагро треба відновити, свідчать величезні, майже музейні фонди невирішених справ. Мова йде про питання Держпродспоживслужби та міжнародної співпраці, від якої залежить інтегрування наших агровиробників у світову спільноту. Зокрема, це стосується визнання країнами різних сертифікатів тощо.

Це я до того, що аграрна політика — це така ж політика, як і звичайна. Вона охоплює величезну кількість питань, і вони не тільки про збіжжя і добрива. Тут і міжнародні відносини, і робота з партнерами, і  — нарешті — турбота про здоров’я людини, як показав цей рік. І хто її — агрополітику — буде реалізовувати в Україні, наразі невідомо. Ми наче потрапили у тінь примарного «летючого голландця».

Якщо комусь змальована проблема з відсутністю Мінагро вважається штучною, фасадною і незначущою, то ок — я деталізую. Далеко не будемо ходити. Ось приклад молочної галузі. Я вже раніше писав, що саме гравці цього ринку суттєво постраждали під час атаки вірусу. Коли «санітари лісу» із урядового кварталу оголосили про обмеження торгівлі, то дрібні виробники — селянські та фермерські господарства — фактично втратили свою єдину можливість заробити на базарах і в магазинах. Споживання молока та молочної продукції впало настільки сильно та швидко, що деякі підприємства просто зникли з ринку. Назавжди. І ось тут на політичній арені мав би з’явитися очільник аграрного відомства, який лобіював би інтереси дрібних виробників.

Але такого захисника немає, бо немає самого Мінагро.

Все це доводить необхідність повернення Міністерства аграрної політики. Неважливо навіть, хто саме це зробить — уряд Шмигаля або ж його наступники — важливо, що це треба зробити обов’язково. Сподіваюся, це станеться, і не в довші терміни, ніж у нідерландців. 

Цей рік також запам’ятається аграріям спекою. Філії пекла цього літа відкрилися на півдні та сході України. Це була не просто спека, а ціла екзистенційна драма. Без сарказму. Зараз уже зрозуміло, що без використання нових технологій про виживання агрокомпаній (не кажучи вже про їхню прибутковість) годі буде й говорити. Як переобладнати, модернізувати, стати більш технологічними — це ті думки, які не будуть давати спокою аграріям навіть за новорічним столом. Раджу скористатися новорічною паузою і замість традиційної «Іронії долі» вивчити досвід наших «братів по полю» із Австралії. Цього року тамтешні аграрії навіть в умовах надзвичайно складного клімату забезпечили не просто гідний врожай, а майже побили власний рекорд завдяки використанню технологій. 

Втім, незважаючи на те, що цей рік цілком і повністю виправдовує свою східну назву як «Рік Щура», є у ньому і позитив. Відносний, звичайно, але є.

Перший світлий момент — ціни на агропродукцію. Пандемія коронавірусу викликала значний стрибок цін у глобальному масштабі. Причому відбувалося це за досить непередбачуваним сценарієм.

Разом із першими ознаками кризи українські аграрії кинулися укладати контракти на основну сільгосппродукцію нашої країни. Було підписано чимало форвардних контрактів на кукурудзу, пшеницю та інші культури. Так виробники намагалися захеджувати свої ризики, які були пов'язані як із курсом української валюти та ринковою кон’юнктурою, так і з загальною економічною ситуацією в Україні. Піком таких переживань став березень і травень.

Але потім сталося якесь незрозуміле диво. Його навряд чи змогли б спрогнозувати навіть суперексперти із НАСА. Ціна на соняшник в Україні сягнула $700, або ж 20 тис. грн за тонну. Це найвища ціна за останні 30 років в Україні, тобто за весь час незалежності. Приблизно за такою кривою зростали ціни на кукурудзу, пшеницю та соняшник. Особливо зраділи цьому феномену аграрії Західної України, Північної та частково Центральної. Фактично подарунок долі.

Ну і, нарешті, філософська частина, теж позитивна. Цей рік став своєрідною прокачкою для усього аграрного бізнесу в Україні. Здавалося б — куди ще прокачувати, камон? У нас якщо не криза, то ліквідація Мінагро, а якщо не перше і не друге — то якийсь екзотичний коронавірус. Але є ще піроксилін у порохівницях. Наша суперсила — адаптивність. Вміння виживати. Навіть коли це здається просто неможливим. Цей дійсно гнучкий скіл може стати нашою головною компетенцією. Менталітетною (а відтак і ринковою!) перевагою. Інструментом, який може нам допомогти побудувати сильний агробізнес. Попри все.

З власним Мінагро.

Алекс Ліссітса, президент асоціації «Український клуб аграрного бізнесу», генеральний директор ІМК


Мнение автора может не совпадать с мнением редакции. Ответственность за цитаты, факты и цифры, приведенные в тексте, несет автор.

Ключевые новости аграрного рынка в Telegram

Новости

Показать все

Блоги