Зрозуміти фермера: погляд банкіра

29 липня 2019, 10:30 3713
Олена Коробкова

Україна давно відома своїми родючими землями та сприятливими для сільського господарства кліматичними умовами. Але справжнім відкриттям наша аграрна галузь стала відносно нещодавно, коли вона зростала попри падіння решти економіки та почала генерувати левову частку валютних надходжень від експорту.

Банки, щойно оговтавшись від жорсткої кризи, належно оцінили неперевершену комбінацію стійкості та незакредитованості малих та середніх господарств, і один за одним почали запроваджувати або розширювати програми агрокредитування.

Проте, як не дивно, банки знову і знову скаржаться на брак якісних позичальників, а від фермерів ми продовжуємо чути: «Де взяти гроші на розвиток бізнесу? Коли банки почнуть кредитувати малих фермерів? Коли кредити подешевшають?» І, зрештою: «Банки нас не розуміють…»

То чому ж, попри відчутний інтерес банків до агросектору, більшість дрібних агрогосподарств залишається без доступу до фінансування? І кого насправді кредитують банки?

Відповідь на ці запитання проста і складна водночас. Банки кредитують клієнтів, які здатні повернути кредит. Щоб упевнитись у цьому, банк вивчає діяльність фермера, історію минулих посівів та врожаїв, місцеві показники врожайності і особливості ґрунту, оцінює витрати і прогнозує обсяги надходжень від продажу майбутнього врожаю, перевіряє, чи має фермер достатньо землі й техніки для її обробки (у власності чи в оренді), яким іншим майном володіє тощо.

Як фермер обробляє землю, так банк обробляє інформацію. Для активних на ринку агрокредитування банків нескладно скласти все докупи і спрогнозувати результат. І останніми роками вони докладають чимало зусиль, щоб прискорити процеси обробки інформації та прийняття кредитних рішень.

Як нема чого обробляти, то не буде і продукції. Без землі немає врожаю, а без інформації — кредиту. І саме тут дається взнаки багаторічна звичка більшості невеликих фермерів і так званих одноосібників вести справи «тихо», продавати врожай за готівку, «підмальовувати» звітність «як треба», а не як є насправді, не морочитись із коректним оформленням прав оренди тощо. Бізнес у тіні «не родить» необхідну для банку інформацію, і тому залишається «невидимим» для нього.

Практичний досвід банків свідчить — ті, хто працює «по-білому» і прозоро, без надмірних зусиль отримують кредити, торгуються за кращу ставку, ще й користуються державними програмами фінансової підтримки (наприклад — з компенсації частини витрат на виплату відсотків або придбання техніки).

Доволі жорстка конкуренція за таких клієнтів (адже їх справді обмаль) змушує банки шукати шляхи до terra incognita — розвивати нові методи оцінки кредитоспроможності, вивчати поведінкові моделі, налагоджувати партнерство з постачальниками добрив, засобів захисту рослин, посівного матеріалу тощо.

Більше того, готовність банка кредитувати у невеликих обсягах фактично «всліпу та під чесне слово» стимулює деяких фермерів до поступового переведення бізнесу в офіційну площину — щоб мати можливість кредитуватись більше, дешевше та на інші строки. І приклади є, коли такий «небанкоспроможний» клієнт після кількох років співпраці стає цікавим для інших банків і завдяки конкуренції може вибирати кращі умови кредитування або навіть користуватись послугами кількох банків.

Як ми бачимо з практики, успішні приклади співпраці банків та аграріїв є. Але поки в агрокредитуванні триває гра світла і тіні, переважна більшість дрібних господарств залишаються без доступу до кредитів та без ресурсів для розвитку бізнесу. Що гірше, їхня в середньому невисока продуктивність (порівняно з агрохолдингами та закордонними виробниками) значно обмежує потенціал розвитку сільських територій та економічного зростання країни в цілому.

Звісно, ми — і банкіри, і фермери — можемо і далі жалітися на важкий бізнес-клімат, повільність реформ і неясність перспектив. Але якщо справді прагнемо розвитку і сталого зростання, успіху для свого бізнесу та для країни, то починати зміни маємо з себе.

Олена Коробкова, виконавчий директор Незалежної асоціації банків України

Думка автора може не збігатися з думкою редакції. Відповідальність за цитати, факти і цифри, наведені в тексті, несе автор.