Підстав для відкриття ринку землі немає, крапка

Як відомо, головне у нас — реформа, у влади реформатори, тож почнемо з Національної ради реформ. Сама була присутня в Могилянці, коли Д. Шимків презентував простирадло чи не з 60 реформ. Однак це вже давно забута історія — в Інтернеті того папірця я так і не знайшла. Принагідно на сайті Нацради знайшовся перелік пріоритетних реформ. Земельної реформи там як такої немає. Є реформа сільського господарства — в нижньому лівому кутку, в клітині 3х4 матриці 3х6, за порядковим номером 12. А в тілі самої реформи чотири напрями — чесне ціноутворення, продуктивність, зростання експорту, зростання доданої вартості. Реформи ринку землі в пріоритетах реформ і близько немає.

Згадка про реформу землі є хіба що в новинах Нацради від 26 січня. І то «не з перших рук». Посилаючись на те, що земля є основним ресурсом новостворених громад, підсумки 2016 і дороговкази на 2017 озвучує проектний менеджер офісу децентралізації. Сумуючи з приводу продовження мораторію на продаж землі, згадуючи вимоги МВФ щодо термінового відкриття ринку землі, зрештою речник доходить висновку: «в результаті слухань (21.12.2016, у парламенті. — Л.С.) стало зрозуміло, що Україна лише на початку земельної реформи і що пройде не один рік до того, поки українські політики знайдуть політичний консенсус для впровадження змін, які дозволять запровадити ринковий обіг земель». І, зауважте, все це називається «плацдарм для земельної реформи». Отже, на рівні Адміністрації Президента і Нацради реформ питання відкриття ринку землі можна вважати закритим.

Не знаю, чи можна станом на початок лютого 2017-го вважати засадничим документом гройсманівський План пріоритетних дій уряду на 2016 рік. Кабмін вчасно оновити цей документ так і не спромігся (цікаво, з якої причини?). Натомість є Програма діяльності Кабінету міністрів України з відкритим терміном. У розділі «Реформа сільського господарства» згадуються розмежування земель різних форм власності, аукціони з надання державної та комунальної власності в оренду, ринок оренди землі, меліорація, рекультивація, охорона земель, передача права розпоряджатися землею на місцевий рівень. Згадки про відкриття ринку землі тут немає. Тож на рівні Кабміну це питання також можна вважати закритим.

Звернемося до ще одного першоджерела — програми міністра аграрної політики та продовольства України «Стратегія для успішної країни 3+5». Так, земельна реформа тут вже не просто є, але й є на першому місці. Однак її мета позначена не як «відкриття ринку землі», а як «залучення капіталу у напрямок». І досягнення мети має відбуватися не за рахунок зняття мораторію на продаж землі, а через встановлення терміну оренди для багаторічних насаджень, обміну ділянок у межах територій, передачі земель у комунальну власність, оцінки земель, врегулювання використання невитребуваних паїв. Про те, яким чином ці дії виллються у запланований результат — цивілізований та прозорий обіг землі, поштовх для розвитку дрібних господарств за рахунок розширення прав оренди, інтенсифікацію виробництва на півдні за рахунок розвитку меліоративних систем та підвищення інтелектуальної спроможності ринку, мабуть, потрібно питати безпосередньо у міністра. Для нас же головне те, що пріоритет відкриття ринку землі на рівні профільного Міністерства документально також не визначений. Хоча чи варто вважати офіційним документом презентацію, яка просто вивішена на сайті і не затверджена жодним документом жодного органу виконавчої влади?

Щодо ж до чинних стратегічних документів Мінагропроду, то «писали, балакали, сіли та заплакали»: Єдину комплексну стратегію розвитку сільського господарства та сільських територій на 2015-2020 роки спіткала та ж сама доля, що й простирадло реформ Шимківа. Про неї забули. Чинним стратегічним документом у сфері сільського господарювання станом на початок лютого 2017 р. значиться Стратегія розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року від 17.09.2013. Там і близько немає таких слів, як «відкриття ринку землі».

Закон хоча і є обов‘язковим до виконання приписом, хоча й діє у нас принцип верховенства права, однак все це стосується виключно відносин, які зафіксовані в законі. Права приймати закони поперед стратегічних документів і встановлених на найвищому рівні дороговказів у нас немає. Більше того, закон як такий є лише інструментом реалізації таких дороговказів на рівні механізмів досягнення цілей.

Тож заспокойтеся, ентузіасти руйнування всього і вся. Не чіпайте той МВФ. Розберіться з «матчастиною» і спрямуйте енергію у русло стратегії і політики. І не забудьте при цьому про демократію.

Хоча про демократію — це окрема тема, і про неї трохи пізніше.

Лариса Старикова, координатор аналітичного центру Аграрного союзу України