Агрополітичний забіг незалежної України

Почнемо з негативних рішень, які, на мою суб’єктивну думку, були прийняті абсолютно недоречно різними урядами та президентами, та деякі наслідки вони мають і донині.

Перше місце, звісно, посідає земельна реформа.

Система розпаювання земель сільськогосподарського призначення, по суті, була нав’язана Україні фахівцями міжнародних організацій. Те, що відбулося на початку 90-х рр., — повна нісенітниця: землі розпаювали між колишніми працівниками колгоспів та радгоспів без жодної ідеології щодо майбутнього розвитку сільського господарства. До сьогодні маємо абсолютно негативні наслідки.

Друге місце — майнові сертифікати.

Вони також були роздані колишнім працівникам колгоспів та радгоспів. А самі колгоспи/радгоспи переформатували на паперах на колективні сільськогосподарські підприємства. Вони мали би стати фундаментом для створення кооперативного руху в країні, але щось пішло не так. Відбувся повний занепад сільського господарства України на щонайменше 15 років. Відповідно, ані селяни не змогли реалізувати право власності на майнові сертифікати, ані підприємства не могли скористатися ними.

«Бронза» дістається квотуванню експорту зернових.

4 жовтня 2010 року Кабінет Міністрів своєю постановою встановив обсяги квот на окремі види сільськогосподарської продукції, експорт якої підлягає ліцензуванню. Пшениця, кукурудза, інші культури. Це, по суті, був інструмент для зловживань тодішньою владою, що призвело до суттєвої втрати іміджу України на світовому ринку. Корупційні побори, прив’язані до квотування, потім прив’язали і до митних зборів.

З третього пункту випливає і наступна фатальна помилка України: створення ДПЗКУ і взяті на себе зобов’язання китайських кредиторів. 1,5 млрд доларів розкрадено, і фактично ця структура доживає останні дні.

П’яте місце — «соєві правки».

Інструмент, який прагнули запровадити на кшталт обмежень експорту. Мрійники у владі хотіли, щоб соя і ріпак перероблялися в Україні. Але отримали скорочення посівів сої. Загалом це агрополітичне рішення призвело до занепаду виробництва сої в Україні.

Останнє місце у негативному спектрі (проте тут мова про хронологію, а не важливість) — встановлення 14% ПДВ на окремі види сільськогосподарської продукції. Абсолютно неправильне рішення, яке дасть про себе знати найближчим часом. Більш ніж переконаний, що Верховна Рада невдовзі скасує це рішення.

Ну, і про позитив.

Запровадження пільгового оподаткування для агросектору в 90 х рр., коли він потерпав від збитковості, допомогло сільському господарству вийти з кризи. Сподіваюся, що нові податкові «сюрпризи», прописані у законопроєкті №5600, нас туди не заженуть знову.

На друге місце я б поставив Указ Президента Кучми «Про Основні засади розвитку соціальної сфери села», після якого почався підйом українського сільського господарства. Адже 10 років стагнації та падіння були пов’язані із земельною реформою та неправильним поділом майнових сертифікатів, ну і, відповідно, розподілом майна, про що я зазначав вище.

Вступ України до СОТ і підписання ЗВТ з ЄС — це, незважаючи на шалені протести, були правильні рішення, які дозволили українському агроекспорту реально показати свої можливості. З 2006-2007 рр. агропродовольчий експорт країни зростає майже кожного року шаленими темпами.

Прийняття у 2020 р. земельного законодавства, яке дозволило відкрити ринок землі з липня цього року, незважаючи на те, що він буде лімітований, покаже позитив згодом.

Сподіваюся, що наступні 30 років в Україні переважатимуть позитивні для розвитку сектора агрополітичні рішення.

Алекс Ліссітса, президент асоціації «Український клуб аграрного бізнесу», генеральний директор агрокомпанії ІМК