logo

Особистий погляд

Фінансування аграрного сектору. 10 міфів, котрі не дають українським банкам розвивати цей напрям бізнесу Джерело фото: AgroPortal.ua

Фінансування аграрного сектору. 10 міфів, котрі не дають українським банкам розвивати цей напрям бізнесу

Особистий погляд 04 січня 2018. 06:40 1179

Дрібні та середні сільгоспвиробники в Україні мають недостатній доступ до банківського фінансування. За оцінкою Європейського фонду для Південно-Східної Європи (EFSE, 2012*), непокритий попит аграрного фінансування складає $8,7 млрд.

Лія Сорока, керівник Програми IFC «Розвиток фінансування аграрного сектору в Європі та Центральній Азії»
Лія Сорока, керівник Програми IFC «Розвиток фінансування аграрного сектору в Європі та Центральній Азії»

У межах проекту «Розвиток аграрного фінансування в Європі та Центральній Азії» ми працюємо із постачальниками фінансових ресурсів та сільгоспвиробниками над збільшенням доступу до фінансування для малих та середніх сільгоспвиробників. Найбільша перешкода — це відсутність або недостатність застави. Але другою за значенням перешкодою є відсутність взаєморозуміння між банками та аграріями. В цій статті ми хотіли б висвітлити та спростувати міфи, котрі сформувались у свідомості українських банкірів та заважають їм ефективно розвивати цей напрям бізнесу. 

Павло Костромицький, експерт з фінансування Проекту IFC «Розвиток фінансування аграрного сектору в Європі та Центральній Азії»
Павло Костромицький, експерт з фінансування Проекту IFC «Розвиток фінансування аграрного сектору в Європі та Центральній Азії»

Міф № 1. Агровиробники дуже чутливі до ціни кредитування. Насправді вони дуже чутливі до якості обслуговування і відчуття партнерства в ділових стосунках. З досвіду роботи з банками та постачальниками матеріально-технічних ресурсів, зокрема з опитувань, які ми проводили, випливає, що обсяги фінансування аграріїв через товарний кредит є не меншими, ніж обсяги банківського кредитування. Врахуйте, що відсоткова ставка, закладена в товарний кредит, є більшою, ніж банківський відсоток. До того ж факт існування неформальних кредиторів і попит на їхні послуги (а це, в середньому, 2-3% на місяць в валюті) красномовно доводять, що ціна кредиту не є вирішальним фактором для сільгоспвиробника. 

Міф № 2. Дрібні сільгоспвиробники неприбуткові. Насправді прибутковість вирощування типових культур в Україні сягає від 40% до 300%. Тут доречним є жарт, що існують три види брехні: брехня, нахабна брехня і статистика. Чи, точніше, статистична звітність. Не варто очікувати від неї чудес. Чотири роки досвіду роботи Проекту з п’ятьма провідними банками України доводять, що вибудовування стратегічного підходу до аграрного кредитування і набуття знань, досвіду та інструментів дозволяють їм ефективно оцінювати реальні грошові потоки господарства і, відповідно, реальну подушку безпеки для банку (звісно, якщо аграрій не націлений на шахрайство). 

Міф № 3. Дрібні сільгоспвиробники не розвиваються. Цей міф є частково правдивим з двох причин. Перша: більшість сільгоспвиробників дуже зацікавлені в розвитку, але саме нестача фінансування є головним фактором, який стримує. Доказом цього є величезна кількість різноманітних заходів для сільгоспвиробників — конференції, дні поля, тренінги тощо — і їх незмінний інтерес до таких заходів. Друга: багато сільгоспвиробників не вміють донести своє бачення банкам. Ми досліджували це питання і побачили, що багато керівників агропідприємств делегують питання фінансової звітності головному бухгалтеру і не приділяють цьому достатньої уваги. Ми провели низку заходів для сільгоспвиробників з фінансової грамотності та бізнес-планування і пояснювали власникам або керівникам малих та середніх агропідприємств, що таке фінансова звітність, чому має сенс розуміти її і знати, що в ній, що таке бізнес-план, чому і навіщо він потрібний і т. ін. Адже власне бачення поточного стану агропідприємства і плани на його розвиток керівникові бізнесу треба вміти викласти язиком цифр для того, щоб банки їх зрозуміли.

Міф № 4. Дрібні сільгоспвиробники — це дрібний бізнес. Насправді давно варто припинити вимірювати обсяги аграрного бізнесу кількістю гектарів в обробітку. Не забувайте про овочеві та ягідні господарства, які отримають набагато більшу виручку з гектара, ніж зерновики. Додайте до цього тваринництво, згадайте равликів, що йдуть на експорт до ЄС, і ви зрозумієте, що точної відповіді на питання: «Який бізнес більший — той, що має 50 чи 1000 га?» — немає. 

Міф № 5. Кредитування великих агропідприємств — це кращій бізнес. Насправді далеко не завжди. Це, можна сказати, міф-відповідь на побоювання банкірів стосовно попередніх трьох пунктів. Але кредитування великого агробізнесу не буде кращою ідеєю, що доводить низка проблем, які торкнулися відомих агрохолдингів та їхніх кредиторів в останні роки: дефолти «Мрії», «Креативу», «Агротону». Якщо банк не побудує системний підхід до визначення специфічних аграрних ризиків, не навчиться оцінювати управлінські здібності менеджменту господарства і не почне коректно окреслювати майбутні грошові потоки від різних видів виробництва, відповідні ризики залишаться непокритими незалежно від розміру підприємства. 

Міф № 6. Дрібні сільгоспвиробники не здатні повернути гроші. Насправді переважна більшість сільгоспвиробників ставляться до боргів дуже добросовісно і не візьмуть кредит, який не зможуть повернути. Відокремити поодиноких «інших» сільгоспвиробників саме і покликані інструменти і процеси, які ми пропонуємо взяти на озброєння банкам-партнерам нашого проекту. Варто згадати «Агрофабрику» ОТП Банку, яка побудована з нашою допомогою. Крім того, не треба забувати про такий інструмент, як аграрна розписка і фінансові рішення на її основі, які розробляє і впроваджує ще один проект IFC — «Аграрні розписки в Україні» і які дозволяють залучати фінансування тим сільгоспвиробникам, які раніше цього зробити не могли. 

Міф № 7. Дрібні сільгоспвиробники не здатні ефективно керувати агробізнесом. Насправді ще й як здатні. Якщо для великих господарств основні перешкоди лежать у галузі ефективного управління і контролю, в той час як проблем з доступом до технологій і фінансування немає, для дрібних і середніх господарств все навпаки. Управлінських здібностей власника зазвичай достатньо, а от коштів для запровадження передових технологій — ні. Ми бачили це на прикладі понад двохсот сільгоспвиробників, яких збирали на вищезгаданих тренінгах і практичних семінарах з фінансової грамотності в двадцяти двох локаціях в усіх регіонах України.

Міф № 8. Дрібні сільгоспвиробники не здатні підготувати бізнес-план. Насправді більшість справді не здатні, але це не проблема. По-перше, це доводить досвід банків, які не вимагають бізнес-план, а проводять співбесіду з сільгоспвиробником і самостійно готують стислий бізнес-план. По-друге, якщо банк ставить таку формальну вимогу, то послугу з підготовки бізнес-плану сільгоспвиробнику дуже легко знайти в Інтернеті або через знайомих. Але ж, зрештою, банк має пересвідчитися, що сільгоспвиробник має хоч якесь уявлення про те, що в тому бізнес-плані написано, а також що написане там має сенс. Отже, без внутрішніх ресурсів для адекватного розуміння та оцінки аграрного бізнесу банкам в аграрному кредитуванні все одно не обійтися…

Міф № 9. Кредитування дрібних сільгоспвиробників — це дуже ризиковано. Так, аграрному бізнесу притаманні специфічні ризики і в цілому ця галузь є більш ризикованою, ніж інші галузі народного господарства. Але в усьому світі, включаючи Україну, рівень неповернень кредитів в агросекторі є нижчим, а часом значно нижчим, ніж в інших. Цитата з блогу Максима Мартинюка, першого заступника міністра аграрної політики та продовольства України від 14 квітня 2017 року: «Обсяг прострочених боргів компаній [аграрного] сектору становить усього 5,9 млрд грн, або 12% від виданих їм позик. При цьому більша частина прострочення припадає на валютну складову кредитів (71%), що з огляду на рівень девальвації 2014-2016 років — цілком допустимий показник.

Для порівняння: в галузях-фаворитах банків співвідношення набагато гірше. У торгівлі рівень прострочення становить 15%, у переробці — 46%, а загальна питома вага проблемних кредитів у банківській системі в кінці 2016 року досягла 52%».

Міф № 10. Кредитування дрібних сільгоспвиробників не може бути прибутковим. Це, мабуть, прикра правда для більшості українських банків. Але гарні новини, що це повністю залежить від них! Побудування прибуткового портфелю агрокредитів вимагає від банку стратегічного рішення про входження в цей сектор і початкових інвестицій у вибудовування стратегії, процесів, продуктів та якісної аграрної експертизи. 

Проаналізувавши усі ці аспекти, ми з упевненістю можемо визначити фактори, котрі здатні позитивно вплинути на покращення доступу до фінансування малих та середніх агровиробників та на розвиток аграрного сектору загалом.  Проект «Розвиток фінансування аграрного сектору в Європі та Центральній Азії» продовжуватиме співпрацю з українськими фінансовими інституціями, аби допомогти їм налагодити прибуткове аграрне фінансування. Проект і надалі розроблятиме методології та інструменти з оцінки аграрних ризиків, проводитиме просвітницькі заходи з метою покращення компетенцій фінансових інституцій у аграрному  фінансуванні, що в результаті сприятиме зростанню доступу до фінансування для агровиробників.

Павло Костромицький, експерт з фінансування Проекту IFC «Розвиток фінансування аграрного сектору в Європі та Центральній Азії»

Лія Сорока, керівник Програми IFC «Розвиток фінансування аграрного сектору в Європі та Центральній Азії»


EFSE, 2012

Новини

Показати все

Блоги