logo

Конкурс

Фінал. Неймовірні села України 2018: Лебедин

Фінал. Неймовірні села України 2018: Лебедин

Конкурс 16 липня 2018. 00:00 13467

У самому центрі карти України — на Черкащині — скромно розкинулося найдавніше село Шполянського району, перша згадка якого датована ще у 1448 році. Село, яке згадується у двох народних піснях: «Ой, що ж бо та й за ворон…», «Ой під лісом, та під Лебедином». Село, яке ставало свідком визначних подій, і тому завжди привертало увагу істориків та письменників. І усе це про мальовничий Лебедин.

 
 

Дослідник-старожил з Лебедина Іван Єлінецький отримав з американської лабораторії офіційні результати про своє ДНК. «На 80% я — східноєвропеєць», — тепер точно знає відомий краєзнавець.

 

«Ще 10% моїх генів, як виявилося, балтійські. Наш край 200 років входив до складу Великого князівства Литовського. Спокійно переношу холодну погоду і дуже люблю точність — це від суворих північних пращурів», — веде поважний чоловік. А далі посміхається: «2% єврейської крові — теж зрозуміло. Загадка тільки із кількома генами з Північної Африки та Південної Америки. Треба аж надто глибоко копати: як і коли сюди занесло греків та інших давніх першопроходців».

 
 

Іван Олексович — нащадок давнього роду священників, все життя пропрацював на місцевому заводі, без якого ось вже майже 200 років ніхто не уявляє Лебедина. Краєзнавець давно скрупульозно збирає документи, архівні фото. Уже двічі перевидається впорядкована ним книга «Роки і люди. Історія Лебединського насіннєвого заводу Шполянського району Черкаської області».

Основний ген Лебедина — підприємливість, визначив Іван Єлінецький і посилається на реальну історію, яка починалася з меду. У тутешніх лісах здавна люди промишляли пасіками, чим привабили церковників. Видубецький монастир, Софіївський, Михайлівський собори та Кирилівська церква отримували до Києва звідси сировину для свічок. В одному з урочищ була і пасіка Богдана Хмельницького.

 
 

Солодку історію продовжив місцевий цукровий завод, до якого в ХІХ столітті прозорливий менеджер Ізраїль Бродський добудував рафінарню. Додаткова переробка сировини приносила височенні прибутки, задовольняла високий європейський попит на рафінад.

 

«Досі саме наш рафінад слугує європейським еталоном», — запрошує усіх погордитися за вітчизняний продукт Іван Єлінецький. Відроджена після глобальної пожежі у 1902 році цукроварня продовжила традиції і умудрялася гнати цукор до Європи навіть в розпал Першої світової війни.

З 1937-го року вчергове відбудоване підприємство видало нову продукцію — насіння цукрового буряку, Лебединський завод став насіннєвим.

 

Нині LNZ Group — справжній авторитет у сучасному насінництві. Група компаній, об«єднаних цим брендом, займається насінництвом, сільгоспвиробництвом, дистрибуцією і трейдингом. «До речі, традицій ми не забуваємо, — уточнює заступник голови Наглядової ради LNZ Group Володимир Прикуп. — Щоби підвищити урожайність на наших угіддях, активно стимулюємо розвиток бджолярства. Упевнені, що саме такі екологічні методи мають перспективу для майбутнього. Постійно експериментуємо з новими і новими культурами, розвиваючи насінництво. Приміром, три роки тому спробували коріандр».

 

Біля місцевого монастиря аж паморочиться від пахощів яскравої фацелії — ще одного визнаного медоноса. Лебединські господарі частенько підсівають її, щоби підбадьорити своїх бджіл. Село гуде від заклопотаних людей, котрі вантажать у машини, буси спеціально упаковану малину. У розпалі ягідний сезон. Жартують, називаючи себе «МАЛИНОонерами».

«Саме Лебедин першим почав в Україні масово розводити малину. Тут ґрунти особливі для неї. Сусіди брали саджанці — а смак все одно у нас кращий», — хвалиться місцевий підприємець Іван Поскребишев. Він вчасно зреагував на кон«юнктуру і почав завозити з Європи обладнання, міні-машини для ягідних плантацій. Земляки вдячні.  

Але ринок привабив вже забагато конкурентів, малина здешевшала. Лебединці замислилися про зміни. На заводі міркують про заморозку ягоди. Кмітливі ж ягідники подумують, чи не готувати бочки під малинове вино або планувати власний консервний завод  — користь від глибокої переробки продукту випробували історично.

Не тільки фермери середньої руки, але й 450 лебединських одноосібників досить ефективно господарюють на своїй землі. Чітко сформулювали і головну свою проблему — збут продукції.

Розповідають, що земляки-заробітчани надсилали з Португалії гарненьку 100-грамову упаковку ягід, зібраних у їх Лебедині! Вона коштує 11 євро. «Ми б теж хотіли зрозумілих правил, законодавчих кроків від держави, яка підтримала б підприємців, котрі прагнуть вести цивілізований бізнес», — висловлює думку земляків Іван Поскребишев.

Є також задумка і щодо сільського цегельного заводу, який колись працював завдяки місцевій глині, підтримує сільський голова Олексій Рудас.

Майже 4-тисячне село має кілька магазинів, дві перукарні, ательє, дві аптеки, два кафе для відпочинку, відділення банку і дуже активне відділення Нової пошти. Є навіть перший у районі тенісний корт над ставком, відкритий 2015-го року за сприяння ПАТ «Лебединський насіннєвий завод». Бачимо, як професіонально грають місцеві підлітки.

 

Олексієві Рудасу вже  22 роки односельці довіряють бути їх селищним головою. «Усе, що бачите навколо, — зроблене спільно громадою, бізнесом і владою, — показує Олексій Петрович, наприклад, на гарні лебединські вулиці. Вимощені плиткою охайні тротуарчики за 780 тис. грн пристарало собі село, дякуючи місцевим фермерам та підприємцям. У дорожнє полотно солідно вклався насіннєвий завод. Зараз бюджет акумулював 400 тис. грн на черговий ямковий ремонт.

 

Священик Іван Келиман запрошує до Свято-Преображенської церкви, відбудованої з радянських руїн теж спільно громадою. Мурували, реставрували кладку, білили і фарбували самотужки на чолі зі священиком. Тепер храм зустрічає мармуровими сходами, величним куполом, музеєм історії церкви при вході. Панотець обов«язково демонструє свої найдорожчі ризи, вишиті майстринею Ярославою Гриньків, і, звісно, величний іконостас, на який LNZ Group пожертвувала 2 млн грн.

 
 

Старалися ще й тому, що саме до цієї церкви 1823-го року приходив на службу Тарас Шевченко із сестрою Катериною, котра у місцевому Свято-Миколаївському монастирі молилася перед весіллям за своє щасливе подружнє життя.

 
 

Є у Лебедині місце, де стоїш, оглядаєшся по колу і забуваєш, що ти у селі. Бо тут поруч сучасний Будинок культури з колонами, школа із височенними стелями і новими енергозберігаючими вікнами, де до 1 вересня ще й замінять дах на новомодну металочерепицю.

 

Сільський голова гордий, що двічі вдалося виграти у міжнародному проекті «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» — так отримали на свої соціальні об»єкти грантові кошти на додачу до власних і заводських.

 

А ще тут же між школою і заводськими корпусами є новенький красень-стадіон — подарунок селу знову ж таки Лебединського насіннєвого заводу.  З комфортними трибунами, віп-ложами, електронним табло і всіма прибамбасами для телетрансляцій.

 

Доторкаємось до унікального живого трав«яного покриття — просто смарагдова насолода! Його доглядають спеціальні агрономи, консультують агроспеціалісти з LNZ Group.

 

Місцева футбольна команда «ЛНЗ-Лебедин» звично перемагає в аматорській лізі, має професійного тренера і вже задивляється на професійний кубок. Минулий сезон став переможним і для жіночої команди «Ніка-Лебедин».

Такі результати, звісно, не випадкові. Перший стадіон зі штучним покриттям біля Лебединської школи завдяки насіннєвому заводу з«явився ще 15 років тому. Нині майданчик оновили. У діток є і внутрішній шкільний спортзал.

 

Так от у такому освітньо-спортивно-мистецькому центрі лебединці намріяли створити ще й сучасний культурно-історичний хаб. Перші кошти на нього збираються виграти завдяки участі у конкурсі «Неймовірні села України».

«Почнемо з літнього кінотеатру, — уточнює сільський голова. — Зручно збиратися буде і молоді на свої тусовки, і старшим людям.  Юні лебединці вже обговорюють цікаві квести — територія якраз дозволяє. Говорять про інтерактивні програми, майстер-класи і тренінги, створення вільної зони WI-FI».

Досвіду креативності Лебедину не позичати. Музей села, теж розташований на цьому ж п«ятачку, цілком органічно увійде в комплекс нового хабу. Тут багато несподіваних експонатів. Наприклад, інтерактивні макети місцевих будиночків, кожна деталь в яких функціональна, тож діти люблять ними погратися.  

Є також унікальне місцеве ноу-хау — спеціальна дерев«яна колодка для чобіт з дивним різьбленням. На такий пристрій одягали змочену халяву чобота і вона після задубіння тримала модну на той час «гармошку». Історія навіть зберегла ім«я автора популярного винаходу — Афанасій Губа. Є й фото місцевих модників, де вони особливо виставляють напоказ «гармошкові» халяви.

Стараннями Івана Єлінецького в музеї також збережено  величезне весільне фото 1916-го року нетипового формату 50×70. Бездоганна якість передає не тільки деталі вишуканої сукні молодої, але й ідеальний, європейського лоску костюм нареченого з франтівськими рукавичками. «Була війна. Та люди прагнули щастя і краси», — філософськи примовляє краєзнавець, який встановив і прізвище молодят — Казимірови. Жили неподілік, чоловік працював механіком на заводі.

У тому, що лебединці класно облаштують новий культурно-мистецький та історичний простір, не сумніваємося. Фантазії їм не позичати.  

 
 
 

«Ми часто не вписувалися у звичні рамки, — згадує Заслужена вчителька України Валентина Коливай. — Наприклад, готували уроки географії з ефектом присутності: дітки розповідали так, ніби побували у далеких країнах, з деталями і навіть нібито привезеними сувенірами (а тож глибокий «совок» ще був). Якось присутній на такому відкритому уроці перший секретар райкому партії обурливо зашепотів заврайвно: «Чому нас не попередили, що відправляли дітей в Індію та Африку?!» Діти сміялися і рознесли цей життєвий анекдот селом)».

 

Валентина Панасівна пропрацювала у Лебединській школі понад 40 років разом зі своїм чоловіком Іллею Івановичем. Родина подвижників Коливаїв — це жива гордість села. Ансамбль «Лебединські козаки», керований Іллею Коливаєм роками ставав лауреатом престижних конкурсів. Музикант і автор пісень керував також дитячим хором з майже 100 діток.

 
 

На пенсії Ілля Коливай почав писати вірші і видав вже 2 збірки. А ще він вирізьблює з дерева меблі оригінальної форми, наприклад, стільці у вигляді скрипкового ключа. «Хочеться творити красу. А вона просто виходить у різних формах», — пояснює вчитель.

Ми не здивувалися таким чудовим творчим довгожителям у цьому селі. Хоча б тому, що біля місцевого монастиря є 3 живильних джерела, з яких варто одночасно попити води — тоді вона буде максимально цілющою і надихає.

Окремо один від одного, але одну й ту ж фразу сказали нам в дорогу і місцевий батюшка-настоятель Свято-Преображенської церкви Іван Келиман, і мудрий вчитель Ілля Коливай: «Головне в житті — мати мету».

 

Очевидно, у цьому загадка успіху чарівного села Лебедин. Його люди точно знають, чого прагнуть.

 

Якщо є на світі рай — то це точно Лебединський край.

Більше фото


Місце розташування: Черкаська область, Шполянський район, с. Лебедин. 
Як доїхати: щодня 0 14:10 год з автостанції Видубичі відправляється автобус до Лебедина.
Орієнтована вартість дороги: 300 грн в один бік (Київ-Лебедин).


Фінал Всеукраїнського конкурсу «Неймовірні села України 2018». Голосуємо!


Ключові новини аграрного ринку в Telegram

Новини

Показати все

Блоги