logo

Бізнес запитує

Бізнес запитує: Як держава планує підтримувати органічний рух в Україні? Джерело фото: AgroPortal.ua

Бізнес запитує: Як держава планує підтримувати органічний рух в Україні?

Бізнес запитує 15 листопада 2016. 07:57 4024

Як держава може підтримати органічний рух в Україні, адже він має всі шанси стати основною «фішкою» у структурі українського експорту? Як вплине запровадження ринку землі на діяльність виробників органічної агропродукції і навіщо малим фeрмeрам об'єднуватися у кооперативи чи кластери?

Відповіді на ці і не тільки питання шукали разом народний депутат України з Комітету аграрної політики та земельних відносин Олексій Мушак (О.М.) і керівник напрямку органічного виробництва агропідприємства ТОВ «Либідь-К» Тетяна Яблонська (Т.Я.).

О.М.: Було декілька робочих груп із напрацювання законопроекту щодо розвитку органічного виробництва. Деякі з них я очолював. Давайте подумаємо, де може бути конкурентним український селянин? У вирощуванні технічних культур: кукурудзи, пшениці та інших — він поки що може бути конкурентоспроможним. Але вже через років 5 він не зможе конкурувати з великими виробниками, які обійдуть малих та середніх фермерів завдяки повній автоматизації виробництва.

Постає питання: що робити маленьким фермерам? Коли я вирішував для себе, яким напрямом в агросфері займатися, де потрібно допомагати, то зрозумів, що саме органічне виробництво є пeрспeктивним для малих фермерів. Україна може претендувати на серйозні позиції на світовому органічному ринку. І тому я почав досліджувати цю тему. Так, є певна проблема, тому ми хочемо прийняти новий закон, який дозволить суттєво спростити певні речі для виробників органічної продукції.

 

Т.Я.: Фермери, які займаються органічним виробництвом, і їх кількість суттєво збільшується, до сьогодні не отримували від держави жодної допомоги. Поки що цей напрямок рухається сам по собі та ще й, як ми бачимо, виходить у лідери з деяких експортних позицій.

Зараз, можливо, за умов такої розкрученості органічного тренду, традиційні виробники захочуть перейти на органічне виробництво, яке має нібито більшу маржинальність, вищу ціну продукції і т. д. І тут я бачу допомогу з боку держави саме у пошуку ринків збуту, тому що маленький фермер не конкуруватиме з багатотисячними земельними банками. В середньому фермер має до 100 га чи навіть до 50-ти. Він про той експорт і знати нічого не знає. Потрібно розвивати український внутрішній ринок. Наш покупець — у супермаркетах, у великих містах, там, де люди розуміють, що таке якісна, безпечна продукція, вони хочуть її купувати, не маючи можливості самим її вирощувати. Близько сорока органічних виробників кажуть про те, що ось вже в нас є продукція, тільки допоможіть її реалізувати. Адже фермер живе у сільській глибинці, в нього немає власної вантажівки, щоб привезти картоплю, буряк, моркву тощо.

Це добре, що наші народні депутати та інші державні діячі думають про загальний розвиток експорту, написання закону... Але мене особисто як виробника вже сьогодні турбує доля продукту, який ми з колегами виробляємо, щоб він був достойно проданий. Тому що ми витрачаємо на це колосальні зусилля, фінанси і т. п. Це не просто виробництво, а спосіб мислення фермера, який пропрацював більше п’яти років в органічному виробництві. Він вже по-іншому не може і не перейде назад на традиційне.

О.М.: Можна тоді проміжні питання? А Ви у кого сертифіковані?

Т.Я.: В Україні достатньо сертифікаційних органів, представлених іноземними компаніями. Є і одна українська компанія, до якої я на початку своєї діяльності прийшла. Мене задовольнили її умови, вимоги і робота. Це «Органік Стандарт», яка на сьогодні працює з переважною більшістю фермерів. Ті ж, які планують експортувати свою продукцію, звичайно, сертифікуються у зарубіжних компаніях. Для роботи на внутрішньому ринку достатньо нашої «Органік Стандарт», яка є офіційно акредитованою у ЄС. Це означає, що інспектор прийшов і перевірив мою продукцію, прослідкував все: від виробництва сировини до кінцевої продукції, до пакування.

Екологічність продукту, вирощеного бабусею чи дідусем, під великим питанням. Ви просто їм довіряєте. Їх ніхто не зобов’язав купити той самий препарат, яким обробляє рослини органічний виробник. У мене ж є певні рамки, адже мої продукти беруть на аналізи.

Я як органічний виробник пройшла весь ланцюжок і оформила всі документи, які у нас необхідно мати, щоб потрапити на полиці супермаркету. До речі, з цим теж є питання щодо послаблення вимог до виробництва харчової продукції для невеликих сімейних господарств, в тому числі для молочно-переробних. Наприклад, в Європі фермер, селянин тут доїть своїх корів, робить сир, і він його має право відразу продавати і у супермаркеті, і в себе на подвір’ї. В Україні маленькі виробники переробної молочної продукції не мають права, не купивши надзвичайно дорогого обладнання для сироварні тощо, виготовляти сир і продавати його на полицях супермаркетів.

О.М.: Ми до цього обов’язково дійдемо. Останнє, що ми обговорювали на засіданні Аграрного комітету щодо молочної переробки, — це законопроект щодо розділення молочних та молоковмісних продуктів.

Нещодавно парламентом був прийнятий закон, яким для маленьких виноробів значно спрощується доступ на полиці супермаркетів, — скасовано обов’язкове отримання дорогої окремої ліцензії. Ми спробуємо зараз на прикладі виноробної продукції, як це спрацює.

Разом із тим, спростити вимоги до виробництва — з одного боку, дуже добра історія, а з іншого — це може призвести до масового отруєння людей.

Т.Я.: Вже рік немає перевірок ні на свинокомплексах, ні на птахокомплексах — і нічого страшного не трапилося. Я виготовляю чесний продукт. Я сама здаю продукцію на аналізи, на які потрібно.

О.М.: Ви подивіться, скільки людей почало труїтися тією ж горілкою. В Одеській області, якщо не помиляюсь, цього літа десь осіб 200 отруїлось і потрапило у важкому стані у лікарню. Тобто послаблення зі сторони контролюючих органів — це ніби й правильно. Але ж виробники теж різні бувають: хтось сумлінно дотримується вимог виробництва, а хтось ні. А претензії основні потім до держави.

Повертаючись до питання щодо спрощення вимог до малих виробників. Подивимося, як підуть справи з виноробами. Далі буде наступна ініціатива — з малими виробниками-пивоварами зробити таке ж саме. Там така сама проблема. Вона взагалі для маленьких підприємств однакова: вони не можуть собі дозволити, наприклад, купувати якісь дорогі ліцензії…

Нам потрібно упорядкувати іще декілька речей у галузі органічного виробництва: для органічних продуктів паралельно використовується декілька визначень, які, насправді, не мають до них жодного відношення. Наприклад, екопродукти: екопиво чи ековода, коли при виробництві було суттєво зменшено шкідливі викиди. Але у свідомості людей немає чіткого розмежування у цих речах. Для них «еко» й «органіка» поки що — ідентичні поняття. Це саме відноситься і до визначення, що таке натуральні продукти, біопродукти: біокефіри, біомолоко...

У законодавстві всі визначення будуть конкретно прописані. Ми чітко виділимо органічний продукт, яким може називатись тільки той, який сертифікований. А далі я бачу перспективи експорту української органічної продукції, в першу чергу на ринок Китаю.

Т.Я.: А в них немає своєї органіки?

О.М.: У них скептичне ставлення до всієї їжі, яку вироблено в Китаї. У них екологія досить суттєво погіршилася, тому імпортні продукти вважаються преміям-сегментом. До речі, для виробників із півдня України, наприклад, з Херсонщини, це унікальні можливості. Вони могли б вирощувати органічні помідори, огірки і цей органічний продукт під брендом продавати в Китай. Це було би і для країни вигідно, і виробники знайшли б свою нішу.

Ми повернулись до того, з чого я почав: вже зараз треба думати, чим будуть займатися маленькі фермери. Їх потрібно потихеньку спрямовувати в органічне виробництво. І ви своїм досвідом будете показувати їм шлях.

Т.Я.: Ми так і робимо на семінарах з органічного виробництва, куди приходять зацікавлені люди, у яких є невеличкі клаптики землі, і вони не знають, що з ними можна зробити, але чули, що це модно і вигідно. Вони запитують, що робити. Я їм завжди відповідаю: ви подивіться, де ви будете продавати те, що ви хочете вирощувати, і тільки тоді займайтеся побудовою господарства. Дуже цікава пропозиція — експортувати в Китай. Але маленькому фермеру це не під силу.

О.М.: Я відповім, як це зробити. Потрібно будувати плодово-овочеві бази, куди буде надходити продукція з маленьких господарств. І далі має бути інтегратор, який експортуватиме. Тут можна знаходити різні варіанти. Необов’язково, що маленький фермер повинен сам виходити на світовий ринок.

Т.Я.: Має бути об’єднання.

О.М.: Так. Хтось називає це кооперацією. Мені більше подобається слово «кластери».

Т.Я.: Держава допоможе такому об’єднанню збудувати таке сховище для зберігання продукції?

О.М.: Якщо буде створено ринок збуту, то далі вся ця історія налагодиться автоматично. Я проти того, чесно кажучи, щоб держава виділяла на це кошти, бо поки що не бачу успішної історії державної допомоги. Окрім, хіба що, допомоги великим агрохолдингам. Тому держава повинна зробити законодавче поле і створити ринок збуту. А далі спрацює математика…

Можна кошти ЄС під це отримувати, бо це їм також вигідно. Для них це теж ринок збуту, вони на цьому теж будуть заробляти. І далі можна іти або в Китай, або в Європу.

Т.Я.: Одиниці великих органічних господарств самі собі пробили шлях в ЄС і напряму експортують. Цього всі не зможуть зробити.

О.М.: Так, це дуже тяжко, тому потрібно створювати вигідні умови для того, щоб європейські виробники будували органічне виробництво в Україні, і тоді з ними інтегруватися.

Звідси у нас випливає більш глобальне питання — ринок землі. Як тільки ми впровадимо ринок землі, тоді вже про багато можливостей, зокрема, про експорт, можна буде говорити більш впевнено і серйозно. Адже оренда землі — це хитке право. Тому в Україну не хочуть заходити великі іноземні виробники. А нам насправді потрібно інтегруватися в світову економіку. Не треба боятися того, що великі гравці будуть присутні в Україні. По-моєму, вони вже присутні через українські компанії. Вільних земель площею понад 1000 га, здається, в Україні вже немає.

Т.Я.: Я зверталася щодо розширення землі, мені сказали, що нема нічого: щось треба залишити на пасовиська, на сільські громади. 

  

О.М.: Але ці землі кимось орендовані, скажімо, на 5 років. Після цього може бути абсолютно новий тендер, коли термін оренди закінчиться. А коли буде ринок землі, ви зможете залучити кошти, для того щоб купити землю і, відповідно, розширитися.

Т.Я.: Інша справа, коли селяни, котрі здають свої паї в оренду, вирішать, що вони самі можуть обробляти свою землю, а не отримувати за пай якісь копійки. Якщо кожен сотий селянин у певній області захоче після закінчення терміну оренди забрати свою діляночку, а поряд із ним ще і ще один… Це може стати серйозною проблемою. Тому що здебільшого наші сільськогосподарські землі — це паї. Правильно? Маленькі шматочки, але паї.

О.М.: Державного значення у нас — десь третина земель. Власників паїв — близько 7 млн. Але із відкриттям ринку землі буде запроваджуватися також таке поняття, як земельний масив. Наприклад, є поле площею 50 га, де 25 селян мають по 2 га. Якщо більшість з них, 60-80%, хочуть свої паї або продати, або здати в оренду якомусь одному виробнику, то всі інші це також повинні зробити. Бо в іншому випадку це буде виглядати, як схема рейдерства. Умовно кажучи, посеред великої земельної ділянки мій пай, який я не хочу здавати. Тоді це поле не можна обробляти, бо тут же повинна бути дорога до моєї ділянки. Тому повинен бути запобіжник, своєрідний антирейдерський підхід, бо інакше виникне хаос.

Т.Я.: То ми можемо працювати зі свідомістю селян у тому напрямку, щоб вони об’єднували свої паї, свої територіальні громади і робили цілі органічні села, які будуть вирощувати один продукт? Наприклад, полуницю чи малину. Це рентабельно. Далі — на заморозку і на експорт. Але це цікаво одним, але не цікаво іншим, бо цілі масиви землі для агровиробників, які раніше орендували паї, можуть бути втрачені.

О.М.: Для того щоб вам це зробити, потрібно мати підтримку більшості селян, які знаходяться на певній земельній ділянці. Сподіваюся, що закон, який врегульовує ці питання, буде прийнятий вже у наступному році.

Або буде механізм добровільної передачі земель, коли земельна ділянка власника, який не хоче здавати або продавати свій пай, на відміну від більшості, переноситься в інше місце, наприклад, на край поля.

Т.Я.: Логічно.

О.М.: Для запуску ринку землі потрібно,щоб у законі всі механізми були опрацьовані. Верховна Рада, звичайно, не може працювати, як дільничний поліцейський, тобто не здатна миттєво впливати на процес. Але вона створює механізми, які мають вирішувати подібні ситуації.

Т.Я.: Але ж в ідеалі держава повинна дбати про те, що робиться з її земельним фондом? Той фермер, який взяв в оренду землю, теж має про неї дбати.

О.М.: Це інше питання. Що у вас записано в договорі оренди? Ви повинні віддати землю в стані не гіршому, ніж брали. Відповідно, потрібно тоді брати землю на аналіз до і після оренди.

Т.Я.: Не знаю, чи хтось досі робив таке…

О.М.: Власність породжує відповідальність. Якщо у мене є земля, я її здаю в оренду, я ж повинен подумати, якою її мені віддадуть. Якщо я здаю в оренду квартиру, то домовляюсь, що коли ви виїдете з неї, то вона повинна бути в такому ж стані, як і була. Тому потрібно грамотно прописувати механізми законодавчого регулювання таких ситуацій. І тоді це дозволить запускати ті процеси, про які ви кажете: об’єднувати цілі села.

Т.Я.: Хочу порушити болюче питання для малих і середніх виробників: повернення спецрежиму ПДВ. Зараз більш-менш шкутильгаємо на 50%. А якщо ще його заберуть, то буде, звичайно, важко. 

  

О.М.: Спецрежим ПДВ працює вже років 20. І насправді він себе вичерпав, бо почав використовуватись для різних протизаконних схем. Очевидно, державна підтримка повинна бути тільки для маленьких виробників. Середнім і великим вона, на мою думку, не потрібна. Але виходило так, що основними беніфіціарами спецрежиму були великі підприємства. Виникає питання справедливого оподаткування кожної галузі.

Безумовно, в Україні немає такої держпідтримки фермерів, як в Євросоюзі. Але, з іншого боку, у нас є єдиний податок четвертої групи, так званий фіксований податок на землю. У більшості країн Євросоюзу агровиробники працюють на загальному податку. Тому фіксований податок теж потрібно розглядати як певне спрощення оподаткування для малих агровиробників. Звичайно, маленькі виробники повинні були б отримувати державну допомогу або на закупівлю техніки, або на сертифікацію тощо. Спецрежим ПДВ можна залишити тільки для окремих галузей — це велика рогата худоба, садівництво…

Т.Я.: І органічне виробництво…

О.М.: Можна думати і про органічне виробництво.

Т.Я.: Бо на нього накладається і так багато обмежень. Хоча б чимось його ж можна підтримати.

О.М.: У базовій версії законопроекту спецрежим ПДВ залишився для садівництва: вирощування полуниці, малини… от туди ви б могли теж потрапити… треба розмовляти.

Т.Я.: Це б було для людей одним зі стимулів до створення нових господарств органічного землеробства, інакше де ж ми на Китай наберемо продукції, якщо сертифікованих земель буде у Тетяни 100 га і в Петра з Василем по 100 га.

О.М.: А скільки в Україні сьогодні сертифікованих виробників?

Т.Я.: Близько 200.

О.М.: Це дуже мало для держави.

Т.Я.: Хто зміг, той і втримався. Нових трохи прибуває. У людей немає розуміння, що таке органічна продукція, наскільки її маржинальність цікава, немає ринків збуту, немає зараз повального переходу на органіку.

О.М.: Підтримку держави я бачу у встановленні правил гри і допомозі з ринками збуту.

Т.Я.: Європейська сертифікація і так встановлює правила гри. Тому що ті, хто проходить сертифікацію, приймають ті правила, які прописані в європейському законодавстві.

О.М.: Я мав на увазі правила гри на внутрішньому українському ринку: чітке розділення на органічне, екологічне, традиційне, натуральні продукти…Зараз цей законопроект на виході в Кабміні. Якщо урядовці найближчим часом внесуть його у Верховну Раду, то народні депутати зареєструють.

Т.Я.: Насправді у нас, виробників, які вже давно працюють в органіці, взагалі жодних проблем з розділенням цих понять немає. Ми собі маємо європейські стандарти, за якими працюємо. Інша справа, що ми ще мусимо, звичайно ж, виконувати всі вітчизняні вимоги: санітарні, ветеринарні і т. д. Тобто взагалі на двох фронтах працюємо. Це нелегко. Уявіть собі, що з 2009 року більш-менш тримаємося на плаву.

О.М.: А які у Вас плани? Розширюватись будете?

Т.Я.: Поки що ні. По-перше, немає землі для розширення, по-друге, немає такого ринку збуту, щоб я зараз мільйон яєць зробила.

О.М.: А Ви готові?

Т.Я.: Ні, не готова. Україні стільки не потрібно. ЄС наші яйця не цікаві, в них свої є. До того ж є ще питання ціни. Вона в нас теж немала. Ціни зараз розхитуються: то злетіли, то вже падають. Виробникам взагалі не знати що робити, до чого прив’язуватися. І малі виробники не витримують — вирізають поголів’я. А що вже казати нам, органічним виробникам, у нас набагато важчі умови самого виробництва. Кури у нас вільного випасу, а значить — удвічі рідше дають яйце, ніж фабричні.

Із кінця літа ціна традиційного фабричного яйця з 8 грн в супермаркеті злетіла до 25 грн за десяток. На підставі чого?

О.М.: Монополізм. Там, де є великі гравці, завжди відбуваються такі процеси.

Т.Я.: Регулюванням цих процесів також держава повинна займатися.

О.М.: Це сфера діяльності Антимонопольного комітету. Інше питання: як він працює?

Т.Я.: Органічні яйця коштують близько 45 грн за десяток. Але ця ціна нівелюється тим, що зараз фабричне — 25 грн, а наше як було 45 грн, так і є. Це українські реалії ведення бізнесу. Тому ті агровиробники, які мають традиційне виробництво, ще добре подумають, чи розпочинати їм органічне.


 Олена Дереженко, AgroPortal.ua


Ключові новини аграрного ринку в Telegram

Новини

Показати все

Блоги