Відповідальний бізнес не бореться з вітряками за часів абсурду

Прогнозують, що ключові реформи точно призупиняться аж до закінчення не тільки президентської, але й парламентської кампанії. 

Які принципові проблеми турбують ваш бізнес найбільше?

Алекс Ліссітса: Сьогодні спостерігаємо суцільний безлад із договорами оренди на землю сільськогосподарського призначення. Де тільки не поцікавишся — половина полів роздроблені на «шахматки». Умовно: Петро з Миколою якось домовилися, а обмін зафіксували на клаптику паперу.

 

Роман Лещенко: Це ще добре, якщо є хоча б папірчик. Коли цікавишся конкретними ділянками і невідповідностями у документах, іноді просто кажуть: «Ми тут виросли. Тут жили наші діди-прадіди. Між собою узгодили». Існуючі договори часто є фейковими. Саме через хаос у земельних відносинах ми перестали нарощувати земельний банк. Зупинилися на вже існуючих 15 тис. га.

Алекс Ліссітса: Минулого року ми встановили сучасні програми для контролю, відслідковуємо кожен гектар землі. Вишукуємо «білі плями» у регіонах, де господарюємо. Треба наводити земельний лад, що ми і робимо. Проте про розширення земельного банку теж не йдеться, тому що занадто важко «розгрібати» безлад. Шкурка вичинки не вартує.

«Шахматки» на полях зазвичай утворюються через виокремлення одноосібників?

Роман Лещенко: Ситуація з одноосібниками зараз є абсолютно неконтрольованою. До них більш прихильна місцева влада — бо свої ж. Селяни забувають, що ми відкрили молочно-товарну ферму, елеватор, будуємо та реконструюємо храми, школи, садочки, ФАПи. Минулого року лише в одному селі інвестували в дорогу та водогін 2,2 млн грн. Коли закінчуються договори оренди, паї від нас забирають і передають куму-свату-брату, який хоче сам спробувати господарювати і ріже 200-гектарне поле своїми паями посередині.

 

Більшість таких господарів працюють у кешовій площині. Нещодавно ми хотіли виставити рахунок одноосібнику за оренду нашого комбайну для збирання врожаю. Але виявилося, що у нього навіть немає розрахункового рахунку, хоча господарює вже 15 років (!). Каже: «У нас батьківська земля. Так справляємося. Розрахуюся готівкою, скільки скажеш. Про який розрахунковий рахунок ти говориш, Миколайович, куди ти мене хочеш загнати?» У моїх бухгалтерів — шок.

І так всюди в Україні?

Алекс Ліссітса: Ні, залежно від ментальності регіонів. Більша активність у центрі країни — на Полтавщині, Черкащині. Тут землі краще, і дух Гетьманщини, власності сильніший. Чим ближче до кордонів з Росією та Білоруссю, тим люди пасивніші. Будуть бідкатися, плакати, але не піднімуться, щоби змінити ситуацію.

 

Роман Лещенко: З одноосібників громада отримує копійки земельного податку замість наших мільйонів. Кожне з наших дільничних господарств, яке в середньому обробляє 2-3 тис. га, сплачує державі податками 8-10 млн грн. А ще ж є рейдери, які ходять попід хатами і банально роздають готівкою по 25 тис. грн за укладення договору з ними. Обіцяють орендну плату 20 тис. грн за пай в 2 гектари. Ми втомилися пояснювати пайовикам, що то очевидні шахраї, через яких у майбутньому вони втратять своє юридичне право на пай, а місцевий бюджет недоотримає фінансові надходження. Діалог не складається, тому прийняли рішення: спокійно відпускати одноосібників і зменшити інвестиції у соціальну інфраструктуру. Натомість адресно надавати допомогу пайовикам та концентрувати фінансові ресурси для організації масштабної переробки сільгосппродукції.

Зрозуміло, під нові «шахматні» умови доводиться підлаштовувати техніку. Приміром, 16-рядкову сівалку замінили 8-рядковими, щоби клаптики засівати.

 

А як господарюють ті, хто відокремився?

Роман Лещенко: Ті, хто сам працює, спочатку використовують наш ресурс, адже ми максимально відновлювали агрофон за рахунок внесення органіки в землю останніх 3-4 роки. Коли врожаї падають і поле заростає бур’янами, приходять, щоби повернути його мені.

Алекс Ліссітса: Біда ж і у тому, що мало хто хоче сіяти складні культури. Спрощують собі життя, наприклад, ГМ-соєю, «пластмасовою», як її називають. Ще один варіант — соняшник по соняшнику. За високотехнологічні культури мало хто береться. Елементарне старе приладдя, мінімум обробітку, восени найняли комбайн, урожай здали місцевим «сірим» ділкам — така виходить економіка.

А перекупники, які спокушають селян «живими» грошима? Що це за категорія людей?

 

Алекс Ліссітса: Часто це колишні регіональні чиновники, силовики, які мають виходи на місцевий Держгеокадастр, зв’язки і накопичені на хабарях гроші. Ще одна категорія — тіньові трейдери, які за готівку торгують насінням, засобами захисту, добривами, мають у такому «ґешефті» дельту. Вирішують й собі осісти на землі. Ця когорта до сільського господарства має дуже умовне відношення, просто хоче похапати вершки, легалізувати гроші.

Найприкріше, що через них найбільше страждає місцевий бюджет. Людина майже не платить легальні податки, як це роблять офіційні підприємства. «Порвали» села, немає надходжень. Соціальна сфера іде до представників великого і середнього бізнесу: допоможіть! Доводиться нагадувати: це ж не ми, а ви розвалили інфраструктуру.

 

Роман Лещенко: Є ще одна заковика. Ми легально сплачуємо орендну плату пайовикам, і вони при цьому позбавляються субсидій. Це теж причина, через яку дрібні фермери чи одноосібники йдуть у тінь. Доходить до кумедного: солідні заможні люди брешуть, переписують декларації заради субсидій. На тебе дивляться з подивом, якщо ти все платиш справно. Жах! Виходить справді абсурд: і ми втрачаємо як легальні товаровиробники, і місцеві бюджети — теж.

Таке враження, що і нас сплановано заманюють у тіньову систему. Приміром, тіньовий ринок зерна вже вийшов на такий рівень, що утворилися цілі регіональні пункти приймання, доробки на примітивному обладнанні. Демпінгують з цінами, виплачують готівкою. Таких ділків називають «рейнджерами»J. Вони налагодили власну логістику. Є навіть «свої люди» і окремі «коридори» в портах для тіньової продукції.

Як на мене, це просто вже дно…

 

Алекс Ліссітса: Те саме на залізниці. Поїзди зупиняють дорогою, довантажують «ліваком» на проміжних станціях. А ми тим часом стоїмо з величезними переповненими елеваторами без вагонів.

 

Роман Лещенко: Підтверджую. Нещодавно елеватор крупної міжнародної компанії марно чекав обіцяних проплачених вагонів, які ми знайшли на відвідних шляхах. Там заправляли «рейнджери». Фактично отакі «хлопці» зараз у пріоритеті.

Ви хочете сказати, що повертаються буремні 90-ті?

Алекс Ліссітса: Не хочеться в це вірити, але дивлячись на роботу, а вірніше — бездіяльність «Укрзалізниці», як приклад, для такого повернення є всі передумови.

Роман Лещенко: Власників елеваторів-стотисячників на сучасних супертехнологіях у київські відомства викликають для «предметних розмов». Публічні компанії не ведуться, хабарів не дають. Ну, відповідно, і простоюють в очікуванні вагонів. Пробували через політиків звертатися. Але й вони кивають на «окремих людей», які сидять на конкретних потоках.

Який же вихід?

Роман Лещенко: Відмовляємося від вагонів. Переходимо на автотранспорт, щоби розвантажити вщент забиті елеватори.

Алекс Ліссітса: Ми з колегами з агрохолдингів сподівалися на законопроект, який допускав би на залізницю приватні локомотиви, тягу. Це б частково вирішило проблему. Та Верховна Рада провалила цей документ. Натомість «Укрзалізниця» втричі збільшила тарифи, хоча ні вагонів, ні сервісу так і немає. З автотранспортом теж проблема, бо «грамотії» обмежили навантаження не на вісь, як у всьому світі практикують, а на машину. Зрештою, будемо цілу зиму розгрібати завалені елеватори і склади. Втрати вже є, бо не можемо поставити вчасно вдало законтрактовані партії збіжжя за дуже вигідною ціною. Змушені відмовлятися від чудових контрактів, шукати нові та втрачати, наприклад, на кукурудзі до $50 на тонні.

 

Роман Лещенко: Виходить, у нас спільні проблеми. Як будемо діяти?

Алекс Ліссітса: Починати треба з наведення ладу і зрозумілих правил на земельному ринку. Без цього нічого не зрушиться з місця. Це основне. Коли усе чітко зафіксується, буде зрозуміло, хто, що і коли вирощує. Усі повинні платити податки.

Роман Лещенко: Алексе, який зараз статус у законопроекту про погектарне оподаткування землі?

 

Алекс Ліссітса: Він «завис». Немає сумнівів, що його політично заблокують, бо він не може підіграти на виборах жодній політичній силі. В агонії популізму кожен готовий його рознести в пух і прах.

Тобто і зняття мораторію не варто очікувати?

Алекс Ліссітса: Треба прийняти закон про обіг земель сільськогосподарського призначення. Поки його немає, згідно прикінцевих положень Земельного кодексу, мораторій діє.

Роман Лещенко: Думаю, в 2019 році ніхто не піде на зняття мораторію. У всіх попереду президентська та парламентська кампанії. Але гірша проблема у тому, що, за статистикою, і більша половина нашого населення проти ринку землі. Хоча це нонсенс: власники паїв обмежені у праві розпоряджатися своїм успадкованим активом і погоджуються з таким станом, водночас бояться, що ту землю скуплять іноземці.

У чому причина цього?

Алекс Ліссітса: В українських людях глибоко вкорінилися постійні страхи. Так склалося історично: через революції, громадянські війни, Голодомор, знов війну, Чорнобиль, втрату грошей з ощадкнижок, майдани. Політикам вигідно експлуатувати ці страхи. Не кажуть про позитивне майбутнє, а залякують: «Обереш суперника — буде ще гірше», відсилають до минулої ковбаси та дешевого газу. І на їхні маніпуляції купуються навіть освічені люди.

На Чернігівщині проти зняття мораторію майже 75%. Ми знаємо за статистикою, що в області найбільша смертність, до нас приходять люди за грішми на поховання. Тут найбільша кількість неуспадкованих паїв — на них вже ділки роблять окремий бізнес. І все одно більшість торочить про те, що «олігархи скуплять або іноземці відберуть». Вотчина колгоспів — результат очевидний.

 

То чи не варто людям поступово роз’яснювати суть речей, процесів?

Алекс Ліссітса: Ми пробували реалізовувати різні просвітницькі проекти. Марно. Зомбостіну, підсилену телевізором, зараз поки що просвітництвом пробити нереально.

Тоді як це зробити?

Алекс Ліссітса: Потрібне вольове рішення зверху, закони. Як це на початку минулого сторіччя зробив перший президент Туреччини Мустафа Кемаль Ататюрк, який почав заводити свою країну в Європу. Мав стару розорену забобонну державу з амбіціями колишньої Османської імперії. Діяв рішуче. Таким же методом і Петро І свого часу порозкручував бояр. 

А інакше нічого не спрацює. Мені подобається, як у нас Уляна Супрун розбиває всі шаблони. Змогла попри все навіть через парламент провести потрібні рішення. Днями говорив із лікарями у Чернігові. Думав, що вони почнуть скаржитися, але ні — вони розуміють, що реформи мають правильний напрямок, тільки займуть певний час, бо впроваджуються поетапно. Насправді ситуацію можна в агросекторі реально покращити за один рік рішучої роботи.

Приміром, минулого тижня думали з колегами, як відродити свинарство.

 

І як саме? 

Алекс Ліссітса: Дуже просто: заборонити забій худоби у господарствах населення. У країнах-сусідах заборонили давно, а ми оглядаємося невідомо на що. При цьому маємо АЧС.

Роман Лещенко: У нашому регіоні, зокрема в Жашкові, розташований найбільший ринок свинини. Свиней звозять з усієї країни. Рівень біобезпеки дорівнює нулю. Ми вивчали ситуацію. Були на примітивній бойні. Жах, позаминуле століття. На брудній соломі лежать туші, тут же на болоті дівчата промивають тельбухи на ковбасу. Запропонували проінвестувати у сучасну євробойню та створити відповідний кооператив. Говорив на рівні області про реалізацію такого проекту, розрахованого на тисячу свиней за добу, про можливу консолідацію зусиль в даному проекті. Жодного відгуку.

 

Алекс Ліссітса: Звісно, бо централізований забій припинить стихію і призведе до чіткого контролю. Зараз ми взагалі не маємо реальної статистики щодо худоби. Ринок дуже хаотичний, тому і не розвивається. Такий же хаос і на ринку картоплі.

Ваші господарства вже відчули на собі початок виборчої кампанії?

Роман Лещенко: Аякже! Сповна! Усі обіцяють 3 речі:

- державну підтримку АПК,

- землю-матінку не продамо,

- вирішимо логістичні проблеми.

Яким чином усе це робитимуть, не кажуть. Тільки гасла, ніяких програм, реальних механізмів, дорожньої карти, жодної конкретики. «Виберіть нас — буде краще».

 

Тобто з тіні наступного року ніхто не виходитиме?

Роман Лещенко: Однозначно реформи призупиняться. З тіні ніхто не виходитиме. Можна забути про економіку — через політичні мотиви перебуватимемо в зоні великої турбулентності. Бо і серед кандидатів суцільний дисбаланс, і електорат вкрай нестабільний.

Ви говорили про впорядкування земельних відносин. Це вдасться зробити найближчим часом?

Алекс Ліссітса: Поки що навряд чи хтось знає, скільки саме землі обертається в тіні. Треба віддати належне: за допомогою електронних аукціонів трохи навели лад із державними землями сільськогосподарського призначення. 

Але є багато неуспадкованих наділів. Є земельні масиви у Національної академії наук, у в’язниць, у армії тощо. Наводити з усім цим порядок до виборів — все одно що боротися з вітряками. Краще ми, як відповідальний прозорий бізнес, свій час та сили спрямуємо на освітні програми для молоді. Підготуємо грамотних спеціалістів, які через 10-15 років змінять ситуацію. 

Роман Лещенко: У мене така ж філософія. В університеті Шевченка читаю лекції юристам і міжнародникам (англійською) про те, що вже знаю, і як практик — про економіку і право, податки, офшори, вільні економічні зони, міжнародні транзакції. Більше вірю молоді, в яку ми інвестуємо знання. Це оптимістичніше, аніж намагатися змінювати старше покоління. 

 

Які в такій ситуації у вас прогнози на розвиток крупних та середніх агрокомпаній найближчими роками?

Алекс Ліссітса: Наступні 5-7 років витрати в усіх сегментах зростатимуть, підвищуватиметься виробнича собівартість продукції, а ціни на неї залишатимуться більш-менш стабільними. Глобального прориву не буде. Без визначеності зі статусом землі знижуватиметься рівень прибутковості. Вийдемо на ситуацію, коли радітимемо 10% рентабельності, і це за найкращих технологій.

Міграція до міст збільшиться, села порожнітимуть. Повернемося до аргентинських відносин, коли власники земельних паїв шукатимуть, кому свою землю прилаштувати. Але умови тоді вже будуть зовсім інші, аніж зараз. Хтозна, кому вона буде тоді потрібна. 

Роман Лещенко: Так, у класичному розумінні українського аграрія зараз бізнесом вважається те, що має рентабельність не менше 30%. Усі бігають і вигризають ласі шматки. За умов, про які говорить Алекс, профани швидко відсіються. Тоді шукатимуть професіоналів, яким свого часу «рвали» поля.

 

Панацеї у рослинництві точно не бачу. Орієнтуємося для майбутнього на переробку. Запустили тваринницький проект, вирощуємо ВРХ, маємо класне ізраїльське обладнання, реалізуємо молоко екстра-класу. Так, рентабельність не така, як у рослинництві, але динаміка перспективна. Розширюємо елеваторні потужності, будуємо свинокомплекс.

Запустили тепличний проект — виробляємо гострий перець. Завдяки запуску хлібозаводу хочемо активізувати регіональний розвиток — поставляти продукцію місцевим магазинам, дрібним підприємцям на ринки. Придивляюся до об’єкту, де можна буде запустити забійний цех єврокласу з ковбасним виробництвом і виробляти готову продукцію. Дивлюся на перспективу 3-5 років наперед. Сподіваюся, з 2020 року закінчиться абсурд з подвірним забоєм. Шукаю партнерів і для інших проектів, наприклад, з виробництва біоетанолу. Психологічно налаштувався: рентабельність 10-15% — це нормальний рівень для країн Західної Європи. Люди працюють і на 3-5%.

Алекс Ліссітса: Доки у нас не буде чітко визначеного права власності на землю, будемо жити в абсурді. Проблеми у великих і середніх компаній однакові. Ми — соціально відповідальний бізнес. Такими ж відповідальними мають бути і чиновники, і одноосібники, і дрібні фермери.

 

Дякую за цікаву розмову.

Алла Стрижеус, AgroPortal.ua