logo

Аграрні діалоги

Коли визначиться Україна: агробізнес — це lifestyle чи бізнес? Джерело фото: AgroPortal.ua

Коли визначиться Україна: агробізнес — це lifestyle чи бізнес?

Аграрні діалоги 25 лютого 2019. 06:48 2803

Україна уже занурилася у виборчі процеси. Від того, як розмістяться політичні сили, залежатиме, як зміниться політика, в тому числі й аграрна, коли і на яких умовах буде запроваджено ринок землі та загалом яким шляхом піде Україна. Про це говорили з народним депутатом України, заступником голови Комітету ВРУ з питань аграрної політики та земельних відносин Вадимом Івченком та гендиректором ІМК, президентом асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» Алексом Ліссітсею.

Чи варто очікувати в Україні найближчим часом переформатування аграрного ринку?

Алекс Ліссітса: Ринок буде розвиватися в декількох напрямках одночасно. Дуже позитивним фактом і сигналом були інвестиції в минулому році в Україну великої компанії SALIC із Саудівської Аравії, яка, до речі, є одним із найбільших інвесторів на Ближньому Сході саме в аграрний сектор. Вони інвестують в Північну Африку, Китай, Росію і Європу. Це позитивний тренд, і я очікую, що буде все більше інвесторів з азійських і арабських країн заходити на український ринок.

Днями вийшла новина, що велика корейська компанія Posco Daewoo придбає 75% акцій зернового терміналу в Миколаєві. Це і є свідченням цього позитивного тренду. Іноземні компанії заходитимуть на український ринок як в логістику, сегмент переробки і виробництва кормів, так і в землю.

Вадим Івченко: Хочу додати, що з 2014 року країни світу вивчають Україну — дивляться, що відбувається з владою, фінансами, мікрокліматом, боротьбою з корупцією, захистом прав власності тощо. Фактично зараз вже деякі гравці почали визначатися, і, думаю, наступного року ми побачимо й китайські інвестиції. Ми мали низку зустрічей з представниками китайських компаній, які хочуть відкрити в Україні майданчики продажу агропродукції, як, наприклад, всесвітньо відома торговельна платформа Alibaba. Європейці через купівлю корпоративних прав українських компаній теж будуть заходити на ринок. Інвестуватимуть у виробництво кормів і логістику. Звісно, якщо в Україні буде відкрито ринок землі, то інвесторів значно побільшає.

Про ринок землі поговоримо згодом, поки хотілося б почути ваші прогнози: куди насамперед будуть спрямовуватись інвестиції?

Алекс Ліссітса: До вже згаданих напрямів: переробка і виробництво кормів, інфраструктурні проекти. 2018 рік з рекордним врожаєм показав наші слабкі місця, насамперед не вистачає елеваторів з доступом до залізниці та тих, які можуть вмістити 50 і більше вагонів. Тому виникають перекоси з ефективністю використання як вагонів, так і локомотивів. Думаю, з огляду на існуючу систему підтримки шляхом часткової компенсації при будівництві/реконструкції елеваторів, саме в них активно інвестуватимуть найближчими роками. Але і без державної підтримки, в принципі, сучасні елеватори є дуже інвестиційно привабливим проектом. Інвестиції в сучасний парк вагонів окупаються за існуючих розцінок вже за три роки, тому тут також буде серйозний інвестиційний потенціал. Не варто забувати також і про інвестиції в машинно-тракторний парк для надання послуг сільгоспвиробникам. Ринок аутсорсингу технічних послуг є одним із дуже перспективних наразі в агробізнесі.

Вадим Івченко: Доречно згадати про реформу «Укрзалізниці». Усі гравці ринку вже висловили свою думку, що вона потрібна, і проблема перейшла у політичну площину: чи буде політична воля, щоб «дотиснути» рішення щодо приватної тяги. Наша політична сила взяла на себе зобов’язання запровадити приватну тягу. Але це вже реалізовуватимемо після виборів, в залежності від того, який розклад політичних сил матимемо.

Стосовно китайських інвестицій: після ситуації з ДПЗКУ як китайські інвестори сприймають Україну?

Вадим Івченко: З ними потрібно працювати, адже ніхто не робив їм цікавих пропозицій. Поки працюють лише особисті контакти окремих людей, які реалізують проекти під певні гарантії. Я не знаю глобальних переговорних процесів, які би були на слуху. Звісно, до Китаю їздять і аграрії, але не бачу кроків уряду в бік розвитку китайського ринку і залучення китайських інвесторів. Натомість Україна має сьогодні проблему з експортом до Китаю окремих видів продукції, наприклад, субпродуктів, продукції тваринництва.

Алекс Ліссітса: Хто працював з Китаєм, знає, що там держава відіграє важливу роль в інвестиціях, експорті, імпорті та виробництві. Відповідно, перед тим як інвестувати, державні органи хочуть знати, з ким конкретно працювати в Україні. Якщо подивитися за останні 5 років, то в нас змінилося 5 міністрів, змінювалися заступники і голови ДПЗКУ. Тому просто незрозуміло, з ким домовлятися.

 

Особливість роботи з китайськими інвесторами — це завжди довготривалі перемовини, які можуть проходити 2-3 роки. Але в Україні не можемо домовлятися три роки, бо за цей час у нас змінюються не лише міністри, але і цілі аграрної політики. Тому, на мою думку, Україні не вистачає не лише продуманої аграрної політики, закладеної хоча б на 5-7 років, але і стійкої персональної політики. Така сама історія в нас і з Індією і Пакистаном.

Щодо земельного питання: як розвиватиметься ситуація з ринком землі найближчим часом?

Вадим Івченко: Для того щоб в Україні діяли чіткі європейські правила ринку землі, потрібно, щоб в країні було встановлено ряд критеріїв. Перший — це захист прав власності. Поки ми в цій сфері не бачитимемо позитивних зрушень і не матимемо гарантій від тих, хто буде купувати землю, важко уявити європейські умови.

Друга умова — доступ малих і середніх виробників до кредитів. Адже сьогодні наша банківська система не працює з агровиробниками без застави.

Третій фактор — це доступні відсотки на кредитні кошти, які сьогодні занадто великі.

Я вже не кажу про правила обігу землі сільськогосподарського призначення. Коли уряд внесе Закон «Про правила обігу земель сільськогосподарського призначення», все стане зрозумілим і в кожного буде чітка позиція. Гадаю, що аграрні асоціації будуть дискутувати, домовлятися, давати пропозиції, щоб досягти єдиної консолідованої позиції в цьому питанні.

Говоримо, наприклад, про обмеження в одні руки — має бути чи ні? Що має бути першим — право людини отримати найвищу ціну чи все ж таки ефективність сільськогосподарського виробництва?

Тож ця модель ще буде формуватися, і вона, повірте, не така легка, оскільки залежить не тільки від депутатів одного комітету, а й ще від довіри людей до влади. Бо в будь-яку реформу люди повинні насамперед вірити, і над цим потрібно працювати.

В новому курсі Юлії Тимошенко визначено закінчення земельної реформи прийняттям Закону «Про обіг земель сільськогосподарського призначення». Ми запропонували французьку модель, хоч я переконаний, що в цьому парламенті європейські правила обігу не пройдуть. Цей парламент не зможе прийняти даний закон. Будуть пропозиції і проекти і від аграрного комітету, і від уряду, але лише тоді, коли буде чітко зрозумілим розклад політичних сил. Після парламентських виборів можна говорити про якесь рішення.

 

Алекс Ліссітса: Зараз завершую писати навчальний посібник для студентів — 50 питань і відповідей щодо аграрної політики. Там якраз питання ринку землі є одним із центральних. Як на мене, то земельні відносини — це найбільший провал, який був зроблений українською політикою за роки незалежності.

Якщо згадати всю новітню історію земельних відносин в Україні, то з самого початку це питання було неграмотно продумане і по ньому постійно приймалися хаотичні рішення. Починаючи від того часу, коли роздробили колгоспи і роздали на швидку руку працівникам колгоспів по 2-3 гектари і не видали в натурі, потім видали в натурі, але відбулася плутанина з документами, потім оформили документи, але заборонили продавати. І починаючи з 1991 року ми постійно мусолимо це питання, наробивши масу помилок і наприймавши масу дурних політичних рішень. Тому єдине правильне рішення влади зараз має бути — щонайшвидше відкрити ринок земель сільськогосподарського призначення. І коли ми врешті-решт відкриємо ринок землі, то він на хвилях винесе на берег весь той хлам, який назбирався за всі ці роки. Так, будуть проблеми і питання, але якщо продовжувати нічого не робити, то ми будемо лише накопичувати всі проблеми і доведемо їх до абсурду.

Якою ви бачите ідеальну модель ринку землі?

Вадим Івченко: Наша політична сила вивчає французьку модель ринку землі. Ми вже спілкуємося з SAFER, в кінці квітня запланований візит до Франції для вивчення діючих там правил у земельному законодавстві, повноважень SAFER, умов придбання землі, можливостей кредитування. Головне правило французької моделі полягає в тому, що землю можуть купити лише сільгоспвиробники — фермери, аграрні компанії, сільгосппідприємства, тобто ті, хто працюватиме на цій землі. Там її не має права купити депутат, суддя, прокурор або той, хто не працює в сільському господарстві.

Закон у Франції вимагає дозволу влади на будь-який акт купівлі-продажу землі або надання її в оренду. Усі операції на ринку землі сільськогосподарського призначення відслідковують державні місцеві агенції, що входять до спілки SAFER. Однією з цілей спілки є недопущення різкого зменшення сільськогосподарських угідь і скорочення кількості сімейних господарств. SAFER може перешкодити підписанню угоди на продаж землі, якщо вважає, що угода носить спекулятивний характер або операція може спричинити розпад фермерського господарства. Але якщо фермер ефективно працює на орендованій землі, наприклад 7 років, то він може спокійно купити землю.

Питання обмеження обігу сільськогосподарських земель стоятимуть як політичні і залежатимуть від домовленостей гравців наступної Верховної Ради.

Я особисто за те, щоб збільшити обмеження на одну особу. Це може бути формат 1 тис. га, бо зрозуміло, що на 200 га не розгорнеш виробництво. Я не кажу про сади, теплиці і органіку. Якщо хтось займається органічним виробництвом, то відразу можна купувати таким виробникам землю, адже воно потребує доволі значних інвестицій і часу для переведення землеробства з традиційного в органічне. Виробники органічної продукції лише через п’ять років починають отримувати прибуток.

 

Алекс Ліссітса: Щодо ринку землі, то можна ходити за моделлю до Франції чи Канади, але я б подивився, хоч про це сьогодні не прийнято говорити, на Росію, де було прийнято закон про обіг земель сільськогосподарського призначення ще в 2002 році. Там введено обмеження, що не мають права купувати землю іноземні громадяни, але для юридичних осіб з іноземним капіталом немає обмежень. І нічого не сталося, катастрофи не відбулося, земля працює. В нормальних кліматичних регіонах, таких як Ставрополь, Краснодар, ціна 1 га складає близько $4 тис., в інших регіонах — дешевше.

Тому ми довго можемо говорити про те, що ми не готові, накручувати людей, але насправді навмисно затягується процес і залишається весь той непотріб в мутних водах, замість того щоб вичистити все непотрібне. Що б хто не говорив, але без ринку землі в нас завжди будуть проблеми з приватною власністю, з орендою, рейдерством у сільському господарстві.

Сподіваюсь, що буде політичне рішення найближчим часом, бо ми затягуємо з цим питанням, а світ іде далі.

Мені сьогодні ситуація з українською землею нагадує історію з нашою газотранспортною системою, за яку спочатку пропонували $65 млрд, через кілька років — $15 млрд. Але ми відмовилися продавати. Зараз вже бачимо, що найближчим часом ніхто через нашу газотранспортну систему нічого поставляти не буде, і зрозуміло, що зараз вже немає бажаючих її купити. Чому ми її не продавали тоді? Бо з неї всі крали. Те саме сьогодні відбувається з ринком землі. Всі на місцях кричать, що не треба ринок землі, бо багато хто працює в тіні, земля обробляється незаконно, не кажучи про землі НААН, в’язниць та інші. Це просто величезний бардак, і ніхто не наведе ладу, допоки не буде ринку землі.

Звісно, ми можемо потягнути з цим питанням ще 10 років, але при цьому ми не знаємо, наскільки за цей час розвинуться технології. І, можливо, за цей час штучне м’ясо коштуватиме копійки, а рослинництвом займатимуться в вертикальних фермах. І нікому не потрібні будуть ті масиви землі. Тому, як на мене, ми ще можемо зараз нормально зайти з ринком землі. Як би ми не хотіли, але від цього ми нікуди не подінемося. Це станеться — через 5 чи 10 років, і нам тут головне не згаяти час.

Вадим Івченко: Якщо ми сьогодні не пропишемо чіткі правила для ринку землі, то де гарантія, що коли він відкриється, сільгоспвиробники не створять монополії. Спочатку «з’їдять» маленьких, потім середні почнуть один одного викупати і в результаті може статися так, що залишаться 1,5-2 тис. компаній, які володітимуть усіма земельними запасами країни. Диктувати умови ми вже їм не зможемо, а це вже питання продовольчої безпеки.

Чому ми за французький досвід, бо там є SAFER, яка контролює — кому і під що продавати землю.

Алекс Ліссітса: Щодо французької моделі, то в мене особисто вона викликає деякі зауваження. Насправді можна брати будь-яку модель і використовувати її, я взагалі по духу проєвропеєць, але питання в тому, що земельний ринок — це інструмент, а не самоціль.

Нам потрібно визначитись: що ми хочемо? Якщо європейську модель, то це не агробізнес, а lifestyle (стиль життя). І за цей стиль життя європейці готові платити зі своїх кишень значні податки. Кожен французький фермер отримує 500-600 євро/га прямих субсидій. За таких обставин держава і споживач має право вимагати, щоб ціни в супермаркетах були контрольовані, щоб продукція була якісною, і має на це право, оскільки сплачує податки, частина з яких іде на дотування фермерів.

Якщо Україна має можливість відноситися до сільського господарства як до lifestyle — це одне питання. Тоді треба, що б українці замість пенсійного фонду платили в аграрний фонд, а той буде напряму виділяти гроші фермерам. Якщо ні, то в такому разі маємо відноситися до сільського господарства виключно як до бізнесу і брати за модель Австралію, Нову Зеландію, Бразилію, Аргентину, де аграрна галузь — це бізнес.

В Україні є така проблема, коли плутають політичні інструменти з політичними цілями. Наприклад, завершення земельної реформи — це аж ніяк не політична ціль, а інструмент, який допоможе дістатися цілі, яку поставила держава. Але проблема в тому, що останні 10 років держава не в змозі ставити політичні цілі.

Працюючи над вже згаданою книгою, я якраз намагався знайти ті аграрно-політичні цілі, які ставить держава. І в цьому хаотичному наборі політичних декларацій можна заплутатися, це щось прямо пропорційно протилежне і суперечить одне одному. З одного боку ми хочемо забезпечити населення дешевими і одночасно органічними продуктами харчування, вийти на зовнішні ринки і мати дрібних фермерів, підняти ефективність сільського господарства і збільшити кількість працюючих у цій галузі. Але так не буває.

Отож, насамперед, потрібно визначитись, хто ми такі й куди ми рухаємося. Або ми експортно-орієнтована країна і розглядаємо сільське господарство як бізнес. Або ж частину податків спрямовувати на сільське господарство і потім вимагати низьких цін та органічної продукції.

Вадиме Євгеновичу, ви вбачаєте в процесі передачі землі ОТГ і електронних торгах продажу оренди землі певні недоліки. Про що йдеться?

Вадим Івченко: Зараз органам місцевого самоврядування (ОТГ) Держгеокадастр передає землю. Це, по-перше, незаконно, адже законопроект парламентом так і не було прийнято. По-друге — передає землі, які знаходяться в оренді на 40 років. Законопроектом №8121 передбачається, що ОТГ не може розпоряджатися землею, лише через аукціон. Якщо місцевий аукціон — то Держгеокадастр може його блокувати, якщо електронний — то використовувати мають тільки майданчик СЕТАМ. При цьому аукціон проводить навіть не ОТГ, а землевпорядна організація, яка отримала ліцензію і доручення від Держгеокадастру.

Але в селах не скрізь є швидкісний Інтернет, щоб фермер міг взяти участь в аукціоні. До того ж ні голова ОТГ, ні громада не знають, хто в результаті візьме в оренду їхню землю. Я проти псевдофермерства.

Алекс Ліссітса: А навіщо громаді знати, хто взяв в оренду землю? Це той, хто запропонував найвищу ціну, тобто ОТГ отримає кошти від оренди, і земля працюватиме.

Вадим Івченко: Землю передавали об’єднаним територіальним громадам для того, щоб вони розпоряджалися цією землею. Навіть якщо отримувати найвищу ціну, то ОТГ має висувати свої критерії під час проведення аукціону. Наприклад, що право оренди на землю можуть мати лише сільгоспвиробники з даного району. Чому аукціони виграють люди, які не мають відношення до сільського господарства, які ніколи не приїдуть в те село? Ці люди просто капіталізують, віддаючи потім цю землю в обробіток і отримуючи певну суму з гектару.

І ще одне питання — електронні торги проводяться на приватному майданчику, що є теж порушенням. Я вважаю, що такі аукціони мають проходити виключно на державних майданчиках.

Алекс Ліссітса: Впровадження таких обмежень — це повернення знову до ручного розподілу і відповідно корупції. Електронні майданчики, де проводить аукціони Держгеокадастр, працюють прозоро. Натомість там, де втручається держава, починаються маніпуляції. І там, де вручну приймають рішення, завжди маємо проблеми і завжди буде корупція. Тому рішення Держгеокадастру вважаю за правильне.

Окрім ринку землі, впровадження яких змін в аграрній галузі ви вважаєте за потрібне?

Вадим Івченко: Для кожної категорії виробників потрібно зробити дорожню карту. Наприклад, для великих виробників — це дерегуляція, можливість залучення швидких грошей для логістики.

Ми за 27 років жодного разу не говорили з одноосібниками, які працюють в тіні і по суті знаходяться поза аграрним сектором. Інші держави працюють з цією категорією в законодавчому полі. Коли ми розглядали бюджет Німеччини, то виявилося, що там 60% спрямовується не прямої підтримки, а у сплаті відповідних податків.

Ми можемо запровадити таку ж систему в Україні і сказати: хлопці, виходьте з тіні, а натомість держава буде сплачувати за вас 10 років єдиний соціальний внесок в ПФ. Ми повинні забезпечувати виробникам певні стимули.

З 4,5 млн одноосібників хай це буде 15%, а це 600 тисяч маленьких точок зростання в країні. До речі, сьогодні говорять, що в Україні працює 37 тисяч, але за нашими підрахунками це лише 22 тисячі фермерів і кілька тисяч сільгосппідприємств. А це, уявіть, буде 600 тисяч. І якщо в них буде заробіток 150-200 тис. грн в місяць, то ми побачимо зовсім інші села, туди почнуть повертатися молоді люди. І якщо земля забезпечуватиме сталий прибуток, то ніхто не буде її продавати, а займатимуться аграрним бізнесом. І таку дорожню карту для бізнесу потрібно намалювати. Отже нам є над чим працювати.

Алекс Ліссітса: Я би не був таким оптимістичним з приводу того, що молодь повернеться в село. Навіть у таких країнах як Німеччина і Франція існує проблема повної урбанізації. Те саме відбувається і в Україні. Зараз покоління Z абсолютно не цікавлять традиції та сільські доходи. Урбанізацію не спинити, і я переконаний, що через 10 років в сільській місцевості буде жити не більше 5 мільйонів населення. Тому нам потрібно думати, яким чином за таких умов забезпечити сучасне високотехнологічне агровиробництво.

Також я б відрізняв питання регіональної політики, яка має займатися сільською місцевістю, і аграрної політики, яка покликана займатися товаровиробниками.

Вадим Івченко: Можливо, молодь масово і не повернеться в село, але є шанс, що спадкоємці невеликого аграрного бізнесу, який забезпечуватиме стабільний прибуток, нададуть перевагу не проживанню в Києві, а все-таки власній справі. Наприклад, на Західній Україні вже майже зупинена міграція у великі міста, і люди надають перевагу передмістю чи невеликим містечкам.

Є гарний приклад, коли молода родина повернулася із заробітків з Італії і утримують 6 корів, облаштували доїльну залу і зараз мають від здачі молока 30 тис. грн в місяць. Планують забрати свої паї з оренди для заготівлі сіна.

А, наприклад, в Дніпропетровській області компанія Danone об’єднала 10 сімейних ферм, які утримують по 15 корів, у молочний кооператив. На іншій сімейній фермі, де утримується 66 корів, працює чотири людини. Так, у таку ферму потрібно було інвестувати близько 7 млн грн, але в місяць вона приносить 300 тис. грн тільки на здачі молока.

Отож, як бачимо, варіантів може бути багато, і коли молодь побачить, що вона на фермі чи в теплиці зможе заробляти, і буде можливість взяти дешеві кредити для започаткування власної справи чи розширення вже існуючої, то, можливо, це якраз і стане стимулом. Це буде гарна ідея для молодої людини, яка шукає себе і потребує простору для розвитку.

Алекс Ліссітса: Дай Бог, щоб таких прикладів було більше і щоб молоді люди дійсно цікавилися сільським господарством!


Алла Стрижеус, Людмила Лебідь, AgroPortal.ua 


Ключові новини аграрного ринку в Telegram

Новини

Показати все

Блоги