logo

Идеи для бизнеса

Через корову возродить страну. Три заметки из дневника «последней надежды»

Через корову возродить страну. Три заметки из дневника «последней надежды»

Идеи для бизнеса 22 октября 2020. 06:20 3024

«Подоил коров и уже мчусь к вам, скоро буду на Подоле», — так началось наше знакомство с Михаилом Травецким. На его футболке красуется надпись: «Последняя надежда украинских коровок». Надпись подкрепляет масштабную цель — через корову возродить страну. Это его собственный «Эверест», покорение которого расписано на несколько десятилетий вперед.

* Текст подається мовою оригіналу

«Говерлу» ж узяв у «Астарті», де було 30 тис. голів ВРХ. Сам Михайло каже, що це був той масштаб, де він зміг себе розкрити. Перед цим був «Кернел» із 15 тис. поголів’я, інші великі українські компанії.

 

У 24 роки, не знайшовши себе у рідній країні, поїхав до Великобританії. Працював спочатку на одній фермі, де 200 голів ВРХ обслуговував сам та заощаджував господареві чималі кошти. Не отримавши підняття платні, пішов на іншу ферму, вже на 700 голів. 

За кордоном познайомився з такими ж українськими хлопцями, як сам. Одного вечора сиділи після пізнього доїння, була сильна гроза, і кожен ділився своїми мріями. Хтось прагнув повернутися до України та стати головним лікарем — як мінімум області. А Травецький сказав, що буде головним тваринником в Україні та «кермуватиме» неймовірними масивами. Каже, що всесвіт його почув. 

Проте до України повернувся лише він. Його зачепили ось ці слова власника ферми, який сказав їх на пагорбі, зупинившись на мить від роботи: «Майк, дивись, яка зелена трава, свіже повітря, сонце, небо, дім, корови, краса! Я люблю тебе, Британіє! Дякую, що ти даєш мені можливість жити й розвиватись у своїй країні, ростити тут своїх дітей». 

 

Зараз у нього консалтинговий бізнес та ферма на 7 корів під Прилуками на Чернігівщині. Власним прикладом він доводить, що у селі можна заробляти, головне — навчитися ефективно вести бізнес.


 

Одна корова на моїй фермі приносить 200 грн чистого прибутку в день при умові, що я сам її обслуговую. Тримаю 7 корів породи джерсей. Хочу довести, що у мікробізнесі можна мати заробітки, не гірші від будь-якого офісу — $1500-2000 щомісяця. 

Так, я вийшов із власної зони комфорту, коли пішов з «Астарти».

 

Одна людина може обслуговувати 200 голів ВРХ, отримувати якісну продукцію і добре заробляти. 

Мій вихід із великого молочного бізнесу — це відповідь на те, що буде далі. А далі буде розвиток українського селянина та села. Я дотримуюсь принципу: якщо ти хочеш мати те, чого ніколи не мав, — починай робити те, чого ніколи не робив. Будучи в тваринництві, я працював на великих фермах в Україні, на сімейних фермах за кордоном, зараз працюю на себе. 

На більшості тваринницьких ферм немає порядку, тому що господар сам не працює на них. І поки так триватиме, доти буде безлад. Власник бізнесу бачить лише папірці в офісі. Справжня ж робота розгортається біля корів. 

Коли мене наймали на роботу, я просив окреслити очікування, дати план щодо фінансових показників і не втручатися в операційну діяльність. Якщо втручання все ж таки відбувалося, я міг напряму поставити запитання керівникові: «Хто ти за професією?». Нечувано! На такі прямі запитання наважаться лише одиниці. Проте, наймаючи фахівця і даючи недолугі доручення, можна звести нанівець усі спроби побудувати ефективний бізнес.


 

Зараз на полицях магазинів немає справжнього молока. А те, що продають бабусі в брудних пластикових пляшках, — бомба уповільненої дії. 90% корів у селах хворі на мастит, їх ніхто не лікує, а якщо лікують, то навіть не знають таких слів як «інгібітор» та «каренція». Однак усе молоко йде на продаж. 

На власній фермі я сам займаюсь коровами — від заготівлі трави для кормової бази до прибирання та доїння. Роблячи свою справу в селі, де немає інтернету та телефонного зв’язку, я щасливий зі своїх результатів. 

Корови на моїй фермі дають по 15 літрів молока. Його вивожу з с. Красляни у Прилуки (Чернігівська область. — Прим. ред.), де продаю по 17 грн за літр. У Києві — вдвічі дорожче. Я вилікував усіх корів, попарував і зараз отримую молоко екстра ґатунку, вся молочна тара простерилізована, а корови ретельно оброблені до та після доїння. 

Складніше було налагодити ринок збуту. Спочатку у мене було все завалено молоком, я продавав кисломолочний сир, потім і молоко з доставкою до дверей. Зараз попит перевищує пропозицію, спрацювало сарафанне радіо. «Чесне» молоко готові купувати. Дорого. Звісно ж, воно якісне. Порода джерсей дає за 6% жирності та за 5% білка — в банці при скисанні утворюється до літра сметани. 

Багато великих компаній досі відбудовують діяльність у тваринництві, керуючись ще радянськими принципами. Продовжують зберігати свої «монументи Леніна» в коморах, бо шкода викинути. Один лише приклад: середній вік працівників на виробництві часто перевищує 50-60 років.

 

Немає ферми — немає села. Врятувати українських корівок — це забезпечити наше майбутнє. Моя особиста ціль: через корову відродити країну. Я спробую створити критичну масу людей, які в неї не тільки повірять, а й втілять разом зі мною.  

Багато хто вже почав купувати корів, завозити  з-за кордону, я їм допомагаю у виборі, консультую. Вважаю, що у майбутньому кількість поголів’я треба наростити як мінімум удвічі. Щоб українці випивали не 180 л молока в рік, а хоч трішки наблизилися до європейського стандарту в 400 літрів!


 

Знаючи, як працювати ефективно, я можу навчити цьому людей. Я глобаліст. Я ввійшов у новий ринок і хочу створити тут «блакитний океан». Показати, що це можливо. Інакше зовсім скоро на полицях супермаркетів польське та французьке молоко витіснить українське. Сьогодні вже наші молочні технологи працюють на молокозаводах у Європі та створюють молочні та м’ясні продукти під наш смак. 

Держава має контролювати закордонну продукцію, накласти мита чи квоти та підтримати власних фермерів. Тоді українці будуть купувати крафтові молочні вироби за адекватною ціною, а не білу рідину з супермаркету. Прямі дотації зараз конче потрібні невеликим виробникам молока. 

Лише дати поштовх — і люди підхоплять цей тренд. Щоб вирішувати долю регіонів, треба просто бути ближче до сільських жителів та їхніх проблем.

 

Тому готовий ділитися своїми знаннями: як заробляти на коровах, як формується бізнес. Донести технологію, навчити. Зробити українців заможними — фермерами, які пишаються своєю справою. Тоді заможною стане вся держава. 

Я повернувся з Британії з чіткою ціллю розвивати тваринництво. Туди я їхав «комуністом» — як мій тато, дід і прадід. За кордоном я потрапив у сім’ю протестантів. Це середовище зовсім іншої культури, яке змусило мене трансформувати світогляд. За рік я вивчив мову, почав занурюватися у місцеве життя, слухати новини, ходити до церкви, тренуватися в спортклубі та зрозумів, що досі мої ідеали були зовсім іншими. 

Цінності британців — це сім’я, приватна власність, бізнес, який вони ведуть в шостому-сьомому поколінні. Перший фермер, до якого я потрапив, вирощував худобу і разом із тим був власником м’ясокомбінату та молокозаводу. В 2013 році він доїв молоко екстра ґатунку, про такий рівень ми тоді навіть не чули. Він виробляв найкраще молоко в окрузі та переробляв його на чеддер. Тому я ставав поряд із ним і вчився, викладався на всі 100. Звісно, дуже допомогла освіта ветлікаря.

 

Забрав до себе сім’ю, влаштував дружину на роботу, а доньку — до школи. Придбав авто. Тоді ж почав цікавитися можливістю взяти кредит для ведення власного бізнесу в Україні. Натомість мені запропонували купити ферму там, адже я мав гарні рекомендації: на останній фермі на 450 голів худоби, де на спину падали щури, ми за рік побудували новий корпус і почали доїти молоко екстра ґатунку. Зараз там тисяча голів худоби, яку обслуговує лише четверо людей.

 

Моя донька почала забувати рідну мову, хоча англійську вона вивчила за пів року. І хоча мені пропонували залишитися на ПМЖ, але я зробив вибір на користь України. 

Так, при поверненні, у мене одразу злетіли «рожеві окуляри». Це як ведмідь із зоопарку повернувся у природну стихію, весь такий добрий, чемний, а його обличчям об асфальт. Але коріння взяло своє, я швидко адаптувався і став тим, ким є сьогодні. Я люблю наводити порядок на кожному новому місці. Доглянута ферма, прибутковий бізнес, здорові тварини, якісне молоко, здорова нація. До цього має прагнути кожен, і я переконаний, що через кілька років саме такі ферми будуть по всій Україні.

  

Я цього прагну. І допоможу зробити ЦЕ.


Алла Стрижеус, Наталія Помянська, AgroPortal.ua


Ключевые новости аграрного рынка в Telegram

Новости

Показать все

Блоги