Гнучкі агростандарти допоможуть українській продукції підкорювати світ

Таку думку висловив міжнародний консультант, директор холдингу AMC Overseas Шувра Чакраборті.

«У світовій практиці прийнято, що той, хто платить, той і замовляє музику. Продавець йде до покупця і завойовує його серце і розум, і тоді укладається договір. При цьому між Україною і світом все ще залишилися деякі відмінності в підходах до ведення бізнесу. Наприклад, в Україні досить часто можна почути: «Це мої умови, це моя продукція, ось її якісні параметри — приймайте чи ні». У світі ж потрібно продавати не те, що ви вмієте робити, а те, що потрібно покупцеві», — зазначив він.

Шувра Чакраборті розповів, що є ряд відмінностей між африканськими країнами. За стандартами України в один ящик упаковується 15 літрових пляшок олії. У багатьох країнах Африки вимагають упаковувати 20 пляшок. У деяких африканських країнах вимагають квадратні, а не круглі пляшки, які популярні в Україні. Є вимоги щодо збагачення олії вітамінами A і D, також в африканських країнах дуже популярні 15-20-літрові каністри, які складно знайти в Україні, і є ряд інших вимог.

«Коли я став перераховувати ці вимоги одному з виробників, то почув фразу: «А чи не забагато Африка хоче?». Я вважаю, це є однією з основних причин того, що Україна, будучи найбільшим виробником і експортером соняшникової олії в світі, поступається Туреччині за обсягами експорту даного виду продукції до країн Африки. Представники Туреччини більш активно їздять до африканських країн і вивчають запити споживачів, те, як і в якому вигляді їм зручніше імпортувати продукцію, і пропонують відповідний продукт», — пояснив він.

Така ж історія, за словами Чакраборті, і в борошномельній промисловості.

«Україна є одним із найбільших виробників борошна. При цьому внутрішні стандарти дозволяють виробляти борошно двох видів: вищого і 1 сорту. Обидва сорти дуже хорошої якості. Кондитерські вироби і хліб, які виробляють в Україні, дуже смачні. Але якщо ви приїдете до Африки чи Азії, то там користуються попитом зовсім інші види борошняних виробів. Для індійського коржа потрібно трохи більше глютену, а для ліванського хліба — трохи менше клейковини», — зазначив експерт.

При цьому більшість українських борошномельних заводів посилається на державний стандарт і просить імпортерів прийняти якість борошна такою, якою вона є, пояснює Шувра Чакраборті. У той же час турецькі заводи мають куди більший перелік виробленого борошна, хоча ця країна є імпортером пшениці.

«Це викликано тим, що вони, виходячи зі звичок і смакових переваг кінцевого споживача, продають борошно з тими чи іншими характеристиками. Покупець не зобов'язаний мучитися і намагатися зробити потрібний йому хліб із запропонованого борошна, він знайде те борошно, яке відповідатиме його потребам. Чим істотніше ви полегшите життя покупцеві, тим більше продасте. І тут важливий менталітет», — підкреслює він.

За словами Шуври Чакраборті, останнім часом українські підприємці почали це усвідомлювати.

«Чим швидше українські бізнесмени і власники борошномельних заводів це зрозуміють, а українські стандарти стануть гнучкими, тим швидше Україна почне збільшувати обсяги експорту продукції і стане успішнішою на світовому ринку. Тим більше що сировинної бази в країні для цього цілком достатньо», — вважає він.

AgroPortal.ua за матеріалами ІА «АПК-Інформ»