Соя по-аргентинськи, або Навіщо використовувати інокулянти

Про це розповів керівник компанії FRAGARIA, яка є найбільшим виробником продуктів для сої, Родольфо Маззоні.

Найважливіший лімітуючий фактор врожайності сої — це азот. На відміну від пшениці та кукурудзи, де можна вносити хімічні добрива, соя завжди сіється без їх використання.

У більшості випадків аргентинські фермери сіють сою після пшениці, куди вноситься фосфор з таким розрахунком, що його буде достатньо для пшениці в перший рік і на наступний — для сої. Цій культурі весь вегетаційний період необхідний азот, з розрахунком приблизно 80 кг азоту на 1 т врожаю сої.

Також саме азот є визначальним фактором вмісту протеїну в сої. І часто у виробників немає проблем з урожайністю, але є проблеми з наявністю потрібної кількості протеїну в бобах. Соя має містити 35-40% протеїну в кожному зерні, що становить 5,5-6% його ваги. На цей показник також впливає кількість опадів, стан ґрунту. Але якщо природні чинники ми ніяк не можемо виправити, то можемо забезпечити правильний підхід до забезпечення живлення сої.

Для врожайності в 3 т/га нам необхідно мати доступного азоту 240 кг/га, також ми знаємо, що 180 кг піде з поля після збору врожаю разом із зерном.

Ґрунтуючись на даних Міністерства аграрної політики та продовольства України, в минулому році разом з 4,5 млн т виробленої сої було «вивезено» з українських полів 270 млн т азоту.

Але цей негативний баланс можна значно зменшити за рахунок інокуляції — так, як це роблять аргентинські фермери. Є різні джерела азоту. Ґрунт — це органічна матерія, в його складі є розкладання поживних залишків, де присутній азот. Також джерелом азоту може бути хімічне добриво. Але цей варіант не рекомендується використовувати для сої. І ще одне джерело — повітря, яке складається на 80% з азоту.

Існує два види фіксації рослинами азоту з повітря: симбіотична і асимбіотична. Найважливіша для рослини біологічна фіксація — симбіотична, що призводить до змін у рослині та її кореневій системі. Такий азот рослини повинні отримувати під час всього періоду вегетації.

Особливість у тому, що необхідна величезна кількість симбіотичної селективної бактерії, яка живе на коренях сої, щоб забезпечити велику кількість бульбочок, які будуть фіксувати азот. Це своєрідний «насос», який буде підкачувати азот. І завдяки цим бактеріям можна залишити 180 кг азоту в ґрунті, а не забрати з урожаєм.

За нашими спостереженнями, на тих полях, де не було раніше сої, потрібно використовувати інокулянт обов'язково з протектором — це речовина, яка захищає бактерії, а також потрібно збільшувати дози інокулянту. Завдяки інокуляції ми досягаємо потрібної кількості азоту, і це відображається в хорошій врожайності. На поля, де вже була соя, потрібно продовжувати вносити інокулянти, щоб не втрачати врожайність.

Загальні витрати і переваги, які дає інокуляція: ми фіксуємо 160 кг азоту, що дорівнює 350 кг сечовини. Як мінімум на кожній інокуляції ми економимо 100 $/га.

В Аргентині також дуже поширена практика застосування інокулянтів на зернових культурах — десь приблизно 30% аргентинських фермерів використовують цю технологію. Також це дуже поширено в інших країнах: наприклад, в Парагваї інокулянти використовують для кукурудзи.

Людмила Лебідь, AgroPortal.ua