Стимулювання скотарства. ОДНА дотація — ТРИ результати

30 листопада 2017, 13:30 4296
Олександр Ярославський

Протягом останніх 26 років вирощування великої та дрібної рогатої худоби у сільськогосподарських підприємствах, враховуючи фермерські господарства, скоротилося на 94%. У той же час скорочення вирощування рогатої худоби у господарствах населення відбувалося значно повільніше, а за останні два роки його обсяги навіть зросли на 8,5%.

Динаміка вирощування великої та дрібної рогатої худоби та площі посіву кормових культур, за категоріями господарств.

  1990 2000 2010 2013 2014 2015 2016 2016/1990,%
ВИРОЩУВАННЯ ВРХ ТА ДРХ, ТИС. ТОНН
 С/г підприємства 2559,1 374,2 178,1 178,3 163,1 157,9 157,1 6%
 Господарства населення 788,3 754,9 516,4 534,8 440,7 472,9 478,1 61%
 
ПЛОЩА КОРМОВИХ КУЛЬТУР, ТИС. ГА 
 С/г підприємства 10912 6104 1332 1003 903 757 691 6%
 Господарства населення 295 566 962 972 970 971 962 326%

Одним з основних факторів, що сформували таку ситуацію, було суттєве  зменшення площ посівів кормових культур, що викликало дефіцит грубих та зелених кормів, які є основою годівлі рогатої худоби.

Причини скорочення посівів кормових культур очевидні — їх витіснення високорентабельними експортноорієнтованими культурами, які практично не мають меж для нарощування обсягів їх вирощування.

Господарствам населення, які залишаються основними виробниками м’яса рогатої худоби та молока в Україні, все важче знаходити можливості для забезпечення власного стада грубим та зеленим кормом.

Крім того, селянам стає все важче розраховувати на можливості громадських сінокосів. Ситуацію ускладнили розпаювання земель сільськогосподарського призначення та приватизація.

Наразі в Україна практично відсутній ринок грубих та зелених кормів. Є поодинокі пропозиції, але у власників великої та дрібної рогатої худоби, особливо у приміських зонах, виникають проблеми із заготівлею та зберіганням кормів.

Для вирішення такої проблеми необхідно створити економічні стимули для формування та функціонування цивілізованого ринку грубих та зелених кормів шляхом збільшення виробництва. Як варіант доцільно впровадження системи дотацій на гектар посівів кормових культур для вирівнювання доходності з іншими сільськогосподарськими культурами.

Як наслідок такого стимулювання зросте рівень забезпечення ВРХ та ДРХ основними видами кормів, що займають близько 50-60% їхнього раціону, зростуть  поголів’я та обсяги виробництва м’яса і молока. Збільшиться кількість виробників, що займатимуться скотарством, та зросте занятість населення, відбудеться стабілізація ціна на вказані види продукції. Розпочнеться формування цивілізованого ринку неконцентрованих кормів, у тому числі інфраструктури їх зберігання.

Крім цього, така форма підтримки стимулюватиме сільгоспвиробників дотримуватися сівозмін, у яких використовуються кормові культури.  Це забезпечуватиме ощадне користування землями сільськогосподарського призначення, підвищення родючості землі та її збереження для нащадків.

Одночасно доцільно скасувати дискримінаційне експортне мито на живу ВРХ та ДРХ, яке діє 21 рік, чим користуються переробники шкірсировини, перетворюючи збитки скотарів на власні прибутки.

На початку 1990-х років з боку Лівану, Сирії та інших країн існував ажіотажний попит на живу худобу, більше на шкіру ВРХ, ніж на самих тварин. Коли проходив відбір худоби, її покупці звертали увагу не на рівень вгодованості, а на стан шкіри тварини, що й було вирішальним у формуванні ціни.

Експорт зростав блискавично. Так, якщо у 1993 році експорт живої ВРХ складав 1,1 тис. голів, то у 1994 р. — вже 92 тис. голів, а у 1995 р. — рекордні 213 тис. голів. Керівники господарств, користуючись нагодою (стан реформування у КСП), активно продавали худобу, причому, за готівку, і про ефективність продажів особливо не задумувалися.

За таких несприятливих для вітчизняного тваринництва обставин Верховною Радою України було прийнято Закон України від 07.05.1996 р. № 180/96-ВР «Про вивізне (експортне) мито на живу худобу та шкіряну сировину», що діє й сьогодні.

Часи лавиноподібного експорту живої худоби (1994-1996 рр.), який змусив Україну запровадити експортне мито на живу ВРХ, давно минули,  первинної  проблеми не існує вже понад 20 років, але заходи для її вирішення продовжують діяти. У 2017 році ставка вивізного (експортного) мита на ВРХ свійських видів живу, крім чистопородних (чистокровних) племінних тварин, та овець живих становить 10%. А це означає, що наші підприємства та господарства населення, що займаються вирощування ВРХ та ДРХ, дискриміновані, та за рахунок заниження внутрішньої ціни на 10%, яку мали б отримувати сільськогосподарські виробники, додатковий зиск мають підприємства переробки, легкої промисловості та експортери шкіри. Нагадаю, що вирощування ВРХ хронічно збиткове вже багато років та така митна політика сприяє цієї збитковості.

Отже, для насичення внутрішнього ринку якісною яловичиною та формування експортного потенціалу цього виду продукції доцільно запровадити підтримку на гектар посівів кормових культур та скасувати  експортне мито на живу худобу, що підвищить рівень зацікавленості сільськогосподарських виробників у вирощуванні цих видів тварин.

Олександр Ярославський, експерт Громадської ради при Мінагропроді

Думка автора може не збігатися з думкою редакції. Відповідальність за цитати, факти і цифри, наведені в тексті, несе автор.