Чого хоче прокурор, або Як захиститись від недобросовісного витребування землі?

18 червня 2018, 06:16 4781

Останнім часом в судах суттєво збільшилась кількість спорів за позовами прокурорів про витребування земельних ділянок у добросовісних набувачів.

В якості підстави для пред’явлення цих позовів прокурори посилаються на рішення судів, якими визнано незаконними та скасовано рішення місцевої ради чи адміністрації про передачу земельних ділянок у приватну власність та визнано недійсними державні акти на землю, які були оформлені первинним набувачам на підставі таких рішень. 

Пред’являючи відповідні позови, прокурори, здавалось би, діють «в інтересах держави», адже намагаються повернути у державну чи комунальну власність земельні ділянки, які, як вони вважають, вибули із володіння держави чи територіальної громади поза їх волею. При цьому, прокурори, як правило, чомусь завжди «забувають» ставити питання про відшкодування їх власникам вартості земельних ділянок. 

Олег Качмар, партнер ЮФ «Василь Кісіль і Партнери»
Олег Качмар, партнер ЮФ «Василь Кісіль і Партнери»

Чи можуть бути витребувані земельні ділянки у добросовісних набувачів, які придбали їх у інших осіб, у зв’язку з визнанням незаконними та скасуванням рішень місцевої ради чи адміністрації, на підставі яких ці земельні ділянки були передані у приватну власність первісним набувачам? 

Олександра Бортман, юрист ЮФ «Василь Кісіль і Партнери»
Олександра Бортман, юрист ЮФ «Василь Кісіль і Партнери»

Позиція прокурорів 

Прокурори вважають, що оскільки суд визнав незаконним та скасував рішення ради (розпорядження адміністрації) про передачу земельної ділянки у власність, то, значить, волі територіальної громади (держави) на розпорядження земельною ділянкою не було, а отже, земельна ділянка вибула із володіння територіальної громади (держави) поза її волею.  

З огляду на це, прокурори вважають, що якщо рішення ради чи розпорядження адміністрації визнано судом незаконним та скасовано, то земельну ділянку, за будь-яку ціну, потрібно витребувати у її законного власника та повернути її державі або територіальній громаді. 

Та чи свідчить сам факт визнання судом незаконними та скасування рішень про передачу земельних ділянок у приватну власність про відсутність волі держави чи територіальної громади на їх відчуження? 

Позиція Верховного Суду 

Верховний Суд України вважає, що воля територіальної громади як власника може виражатися лише у таких діях органу місцевого самоврядування (відповідної місцевої ради), які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади. 

Таку свою позицію Суд мотивує тим, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому територіальна громада як власник земельної ділянки делегує органу місцевого самоврядування (відповідній місцевій раді) повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. 

Відтак, Верховний Суд вважає, що рішення ради (розпорядження адміністрації), визнані незаконними (скасовані), не можуть вважатись вираженням волі територіальної громади (держави), а тому вважає, що майно вибуло з володіння власника (територіальної громади або держави) поза його волею.  

Позиція інших судів 

Позиція Верховного Суду спричиняє невизначеність щодо прав власників земельних ділянок, які у свій час були передані з державної та комунальної власності у приватну власність на підставі рішень місцевих рад та розпоряджень адміністрацій. Адже за такого підходу позов про витребування земельних ділянок може бути пред’явлено до власника землі хоч й через 10 років після прийняття «незаконного» рішення чи розпорядження, що аж ніяк не відповідає загальним засадам правової визначеності. 

З огляду на це, наприкінці 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відступив від правової позиції Верховного Суду України, інакше застосував пункт 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України та вказав на наявність волі територіальної громади на відчуження майна та відсутність підстав для його витребування у добросовісного набувача, незважаючи на порушення порядку при прийнятті рішення місцевою радою про відчуження майна. 

Свою позицію суд мотивував тим, що розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб належить до повноважень сільських, селищних, міських рад (пункти «а», «б» частини першої статті 12 Земельного кодексу України). Тобто, орган місцевого самоврядування, обраний відповідно до вимог чинного законодавства, повноваження якого ніким не оспорюються, здійснює цивільні права та обов'язки відповідної територіальної громади у галузі земельних відносин. 

Оскільки на території сіл, селищ, міст до повноважень органу місцевого самоврядування належить розпорядження землями територіальних громад, то цей орган, вирішуючи питання про надання земельної ділянки особі, діє у межах вказаних повноважень і виявляє волю територіальної громади у відповідному рішенні, а іншого порядку волевиявлення чинним законодавством не передбачено. 

Порушення порядку прийняття рішення (процедури реалізації права розпорядження землями комунальної власності) не свідчить про те, що таке рішення прийняте без волі територіальної громади, оскільки саме орган місцевого самоврядування, який наділений повноваженнями розпоряджатися землями громади, розпорядився земельною ділянкою. 

Крім того, суд зазначив, що висновок про те, що певні рішення органу місцевого самоврядування свідчать про волевиявлення територіальної громади, а деякі (які у наступному визнаються нечинними, у зв'язку з порушенням радою процедури прийняття цих рішень) — ні, не відповідає загальним засадам правової визначеності, оскільки жоден власник не може бути впевненим щодо відповідного рішення органу місцевого самоврядування. Така невизначеність відкриває широкий простір для зловживання та ставить власників земельних ділянок (споживачів послуг такого органу) у невизначене правове становище. 

Як бути? Як власнику землі захистити свої інтереси в суді? 

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що порушення органів державної влади та місцевого самоврядування, допущені ними при здійсненні своїх повноважень (розпорядженні майном держави та територіальної громади), не є достатньою підставою для позбавлення права власності особи, яка при цьому жодних порушень не вчиняла. 

На нашу думку, сам факт визнання судом незаконним та скасування рішення органу про передачу земельної ділянки у власність не є свідченням того, що волі не було. 

Воля держави, як і воля територіальної громади, виражається у прийнятих державними органами та органами місцевого самоврядування рішеннях. 

Якщо земельна ділянка знаходилась у комунальній власності, то власником її була територіальна громада. Від імені територіальної громади право власності (повноваження щодо розпорядження земельними ділянками) здійснювали органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради), а воля територіальної громади виражалась у рішеннях місцевої ради. 

Якщо ж земельна ділянка перебувала у державній власності, то власником земельної ділянки, відповідно, була держава, а повноваження щодо володіння, користування та розпорядження такими земельними ділянками у різний період здійснювали відповідні органи державної влади (місцеві державні адміністрації, територіальні органи Держкомзему (Держземагентства), ОТГ). Воля держави, відповідно, виражалась через прийняті ними розпорядження (накази) про передачу земельних ділянок у власність. 

Відтак, якщо державним органом чи органом місцевого самоврядування було прийнято рішення про передачу земельної ділянки у власність тієї чи іншої особи, то значить була воля держави (громади) на передачу земельної ділянки з державної чи комунальної власності у приватну власність. 

Воля або є, або її немає. Наявність волі не може ставитись в залежність від того, діє особа правомірно чи протиправно. А тому, незалежно від того, правомірно чи протиправно, з дотриманням чи з порушенням процедури прийнято рішення, воно прийнято та є вираженням волі. 

Уже сам факт прийняття органом рішення про передачу земельної ділянки у власність фізичній чи юридичній особі незалежно від того — визнано вказане рішення в подальшому протиправним та скасовано чи ні — є підтвердженням того, що ділянка вибула з володіння громади (держави) з її волі. 

Допущення порушень під час прийняття рішень щодо розпорядження майном не скасовує того, що рішення про відчуження майна все ж було прийнято. 

Водночас, умовою витребування майна у добросовісного набувача, згідно закону, є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника майна волі на передачу майна у власність іншої особи та права його відчужувати виключає можливість витребування майна від добросовісного набувача. 

З огляду на це, вважаємо, що позиція судів, що виявлення волі можливе лише шляхом вчинення таких дій, які відповідають вимогам закону, є помилковою та суперечить принципу правової визначеності. 

У будь-якому випадку, у разі отримання власником земельної ділянки копії позову про витребування у нього земельної ділянки, власнику потрібно захищатись та відстоювати своє право власності в суді. Власнику потрібно довести не лише те, що земельна ділянка вибула з володіння власника з його волі, але й те, що земельна ділянка була відчужена особою, яка мала на це право! 

Олег Качмар, партнер ЮФ «Василь Кісіль і Партнери» 

Олександра Бортман, юрист ЮФ «Василь Кісіль і Партнери»